НАЗВЕ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: дати заголовок (назву); назвати

Правильніше: Назвімо ціни

Правильніше: учинок, якому й назви не добереш (не прибереш)

Правильніше: зватися (називатися); мати назву

Правильніше: назвати себе

«Ця вулиця носить ім'я Богдана Хмельницького»; «Міст через Дніпро носить ім'я Євгена Патона», – чуємо і читаємо. Але ж цим дієсловом в українській мові передають дію, рух. Його не пов'язують з речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли мовиться про найменування вулиці, площі, проспекту, мосту чи якогось закладу, тоді треба вдаватися до дієслів зватися або мати назву.

Чому в назвах Лівобережна Україна, Правобережна Україна прикметники маємо писати з великої літери?
У неофіційних найменуваннях держав та їхніх частин, а також у назвах географічних одиниць, які закріпилися на практиці, всі слова, окрім берег, узбережжя, материк, континент, центр і таке ін., пишемо з великої літери: Правобережна Україна, Північна Італія, Європейський континент, Чорноземний центр.

Як правильно утворити форму родового відмінка від власної назви Гамбург: Гамбурга чи Гамбургу? За правописом, якщо найменування міста є іменником чоловічого роду, який закінчується на приголосний, то в родовому відмінку однини буде закінчення -а: населення Гамбурга.
Однак цим словом називають ще й одну з областей (земель) Німеччини. Якщо вживати Гамбург у такому значенні, в родовому відмінку він матиме закінчення -у: економіка Гамбургу.
Подібно до цього слід розрізняти й інші назви: Люксембург, Туніс тощо. Вони означають водночас і найменування країни, і найменування її столиці. Коли йдеться про державу, пишемо закінчення -у (Люксембургу, Тунісу), коли говоримо про місто, ставимо -а (Люксембурга, Туніса). Назва столиці Афганістану в родовому відмінку закінчується на -а (Кабула), а назва місцевої річки – на -у (Кабулу).

Замість за назвою (калька з російського по названию) краще використати традиційну форму з назви.

«Ця вулиця носить ім'я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім'я корифея української сцени», — чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.
Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), — або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (і. Франко). Але це дієслово в українській мові не пов'язують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).

Правильніше: назвати

Правильніше: Назвати на прізвище

Правильніше: Краще це називати

Правильніше: Відрекомендуватися, назвати себе

Правильніше: Часопис називається

Правильніше: Навів факти