ЗАПИТАННЯ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Задалися і ми цим запитанням

Правильніше: Поставили і ми собі це запитання

Поставити запитання і задати питання

Замініть скальковану конструкцію задати питання на стилістично правильний варіант: поставити запитання, запитати.

НЕ РЕКОМЕНДОВАНО РЕКОМЕНДОВАНО
Йому задали питання про поведінку. Йому поставили запитання про поведінку.

Його запитали про поведінку.

Запита́ння, пита́ння

Запитання — це словесне звернення, яке потребує відповіді. «— Надалі вказівки будеш одержувати через зв'язківця. Він тебе знайде.
— Гаразд.
— Ще маєш запитання?
— Ні, все ясно»
.
«Від тих довгих вій аж наче легка тінь лягла Шурі попід очима. Вона ще говорила з бійцями і сміялась до них, але Черниш не чув її слів, та, мабуть, і вона сама їх не чула. Бо очі її вже линули, тяглись до нього, повні бурхливих запитань, і радісних побоювань, і соромливих тривог». «І всі звертаються до Хоми з однаковим запитанням:
— З переправи? Переправа готова?»
(З творів О. Гончара.) «— Але перед цим дозвольте кілька запитань, — сказав один інспектор». (О. Довженко.) «Конюх, якого він обов'язково застане сплячим у своїй комірчині, на запитання, чого коні й досі не годовані і не напоєні, запевнятиме, що «давав три рази і напував, хоч і сторожа запитайте». (Григорій Тютюнник.)
Запитанням може називатися і звернення, яке не потребує відповіді. Це так зване риторичне запитання — прийом красномовства, художній засіб образної мови.
Кореспонденція на пошту надходить «до вимоги» її певною особою, або до запитання. «Г о л о с з-з а д в е р е й (сумно): …Анатолій навіть не відповів на телеграму.
Ж у р а: А хіба він знає, де ти живеш? Ти ж тільки недавно у мене.
Г о л о с: Я ж писала до запитання». (І. Кочерга.)

Слово питання здебільшого вживають, коли йдеться про якусь проблему, справу, що потребує розв'язання або вивчення. «Довго билася наука над питанням, як же зробити рослини міцнішими, щоб не вимерзали, багатші на плоди стали, як схрестити їх?» (О. Довженко.) «— Для чого ти сам небо коптиш?
— О, це питання складне, над ним я саме роздумую в ці дні»
. (О. Гончар.)
У граматичній термінології вживають слово питання, а не запитання. Наприклад, питання, на які відповідають відмінки, члени речення. Так само знак питання (?), а не знак запитання, питальне речення, а не запитальне.
Проте і в усному мовленні, і в художній літературі часом у значенні «словесне звернення, яке потребує відповіді», вживають слово питання, а не запитання (це, очевидно, пов'язано з тим, що дієслова питати і запитувати семантично паралельні). Порівн.: «— Все'дно будемо битися до смерті! — на обличчі Григорія така рішучість, що Левко криво посміхається і з розгону бере крутий вигін до хутора пана Варави. — Інакше нема куди! Пан чи пропав! — відповідає на німе питання Григорія». (М. Стельмах.)
Пригадую: з фронту приїхав
Солдат рядовий Пилип.
Таке собі просте лихо —
На ліве око осліп.
Якийсь там, казали, промінь
Чи газ, — учитель казав.
Пилип не любив тих споминів
І на питання мовчав.
(М. Рильський.)
Таким чином, коли мова йде про якусь проблему, що потребує розв'язання чи дослідження (а також у граматиці), вживають слово питання; коли йдеться про звернення, що потребує відповіді, пояснення, краще надавати перевагу слову запитання.

Чи є відмінність у вживанні слів запитання і питання?

Так, є. Перше з них уживаємо тоді, коли йдеться про якусь справу, проблему, що потребує розв'язання чи дослідження; пункт документа, порядку денного. Найчастіше воно виступає у сполученні з дієсловом порушувати, рідше – ставити, висувати (в значенні «пропонувати для обговорення, вивчення»). Але заміну порушувати на піднімати («Доповідач піднімав важливі питання...») в сучасній літературній мові сприймають як стилістично невдалу.
У граматичній термінології також уживається питання, а не запитання. Знак питання, а не знак запитання, питальне речення, а не запитальне.
Запитання – це звернення до кого-небудь, щоб з'ясувати щось; вимога, прохання з приводу чогось; запит. «Несподіване запитання Богдана збентежило Гордія» (Дмитро Ткач). Кореспонденція на пошту надходить «до вимоги» її адресатом, або до запитання.
Запитанням може бути і звернення, яке не потребує відповіді. То так зване риторичне запитання – прийом красномовства, художній засіб образної мови.
Не можна поєднувати іменник запитання з дієсловом задавати, для цього є більш прийнятне ставити: «Капітан сміється, а Ліна Яцуба, не зводячи з нього своїх серйозних очей, ставить йому своє запитання» (Олесь Гончар). У значенні «звернення, що потребує відповіді» не слід уживати замість запитання слово питання, бо це суперечить мовним нормам.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

до востребовання

Правильніше: до запитання
Словник-антисуржик.

Уточнюючі запитання

Правильніше: Уточнювальні запитання

Задати собі запитання

Правильніше: Запитати в себе

Відповіш на запитання

Правильніше: Відповіси на запитання

Постає питання

Правильніше: Постає запитання

На запит учительки, чи допомагав

Правильніше: На запитання вчительки, чи допомагав

До востребовання

Правильніше: До запитання