ДИВНИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
Дивовижний, незвичайний, гідний захоплення і дивний
Замініть прикметник дивний, якщо мовиться про щось, що не має рівних, подібних собі, на стилістично кращий варіант: дивовижний, незвичайний, гідний захоплення.
| НЕ РЕКОМЕНДОВАНО | РЕКОМЕНДОВАНО |
|---|---|
| дивний світ живої природи | дивовижний світ живої природи |
| дивний рельєф | незвичайний рельєф |
| дивна краса | нечувана краса |
| дивний овоч | екзотичний овоч |
АЛЕ:
дивний — який викликає подив, кумедний, незрозумілий.
Дивний вчинок; дивна традиція.
чудний
Правильніше:
дивний; дивакуватий; чудовий
Мова – не калька: словник української мови
странний
Правильніше:
дивний
Мова – не калька: словник української мови
ексцентричний
Правильніше:
своєрідний; незвичайний; дивний; химерний
Мова – не калька: словник української мови
чудний
Правильніше:
чудовий, дивний
Словник-антисуржик.
странний
Правильніше:
дивний
Словник-антисуржик.
щось недоладне (дивне)
Правильніше:
свиня з рогами
Мова – не калька: словник української мови
щось дивне
Правильніше:
хоч стій, хоч падай
Мова – не калька: словник української мови
невідомо; незрозуміло як; дивним чином
Правильніше:
якимось чудом
Мова – не калька: словник української мови
дивна людина
Правильніше:
не від світу цього
Мова – не калька: словник української мови
Дивна граматика
Писати вивіски й таблички з назвами вулиць треба, розуміється, без помилок. Надто в столиці України — Києві, де є середні школи, в яких можна навчитися правильного письма, вищі школи, де щодо орфографії можна спитати поради в будь-якого студента, й, нарешті, є Академія наук УРСР із її інститутами, в яких неважко дістати певну довідку в такій нескладній справі, як написання назви вулиці. Однак недалеко від історичних мурів київського заводу «Арсенал» бачимо охайно зроблену табличку на розі двох вулиць, де білим по синьому написано: «Вул. Аніщенка». З закінчення прізвища видно, що воно — українське, а от до якої національної належності зарахувати його початок, важко добрати, бо по-українському й по-російському треба писати тільки — Онищенко, адже воно походить від широковідомого на Україні ймення Онисько. Може, автор цієї таблиці звик вимовляти звук о як а, тоді треба його застерегти, що не можна писати адеський, Адеса, ахтирський, Ахтирка, а лише одеський, Одеса, охтирський, Охтирка. Хоч у Росії подекуди вимовляють у цих словах а замість о, проте пишуть тільки — одесский, Одесса.
Якось на сторінках «Літературної України» О. Полторацький виступив за те, щоб вулиці називати «Шевченківською», «Тургенєвською» тощо. Зауваження цілком слушне. Але насамперед назва має бути грамотно написаною.
Відомо, що українські прізвища відмінюються, тому й на новому будинку слід було б, скажімо, приладнати табличку з написом: «Вул. І. Франка», а не «Вул. І. Франко», як це маємо насправді. Хтось таки мусить у Київській міськраді перевіряти ці написи й не допускати отаких граматичних «відсебеньок»!.. Столиця-бо!
Якось на сторінках «Літературної України» О. Полторацький виступив за те, щоб вулиці називати «Шевченківською», «Тургенєвською» тощо. Зауваження цілком слушне. Але насамперед назва має бути грамотно написаною.
Відомо, що українські прізвища відмінюються, тому й на новому будинку слід було б, скажімо, приладнати табличку з написом: «Вул. І. Франка», а не «Вул. І. Франко», як це маємо насправді. Хтось таки мусить у Київській міськраді перевіряти ці написи й не допускати отаких граматичних «відсебеньок»!.. Столиця-бо!