БОЛЯТЬ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: від милого друга мила й пуга; від свого пана не болить і рана

Правильніше: Болять суглоби

Правильніше: Поперек болів

Правильніше: дуже болить

Правильніше: хліб у дорозі не затяжить; запас їсти не просить; від прибутку голова не болить

Правильніше: їсти хочу, аж душа (шкура) болить

Правильніше: аж шкура болить; тягне за живіт; живіт присох до спини; росинки в роті не мав

Правильніше: прикро на таке дивитися; серце болить на таке дивитися

Правильніше: уболівати за справу

Правильніше: болить бік дев'ятий рік, та не знаю, в котрім місці

Замініть нехарактерний для української мови вислів сисний біль на стилістично кращий варіант: п'явка в серці; смокче, болить (коло серця, у шлунку тощо).

У сучасній літературній мові дієслово боліти в значенні «мати якусь хворобу» майже зовсім витіснене дієсловами хворіти, нездужати, рідше — слабувати. Наведений у «Словарі української мови» Б. Грінченка (т. І, с. 84) приклад вживання слова боліти в значенні «хворіти» тепер сприймається як застарілий: «Хорітимеш, болітимеш, смерті бажатимеш». Порівн. ще у Панаса Мирного: «— А ви, паничу, ще довго будете боліти? — спитав він Петруся, що підвівся і сидів на постелі»; у Марка Вовчка: «Перед смертю говорила: — Може, коли побачиш Катрю мою, може, буде нездужати, боліти, — послужи їй, серце, не покинь».
Дієслово боліти в літературній мові найчастіше вживається для передачі відчуття фізичного болю в якійсь частині тіла. «— Що з тобою, моя доненько, сталося? Чи в тебе що болить? — питає мати». (Г. Квітка-Основ'яненко.)
У переносному значенні боліти вживається для передачі вболівання, хвилювання за когось, щось. Семантично воно відповідає словосполученню є (було, буде) боляче. «Він знав: про що б не почав мову, все їй болітиме, бо все так чи інакше буде стосуватися Юрія…» (О. Гончар.)
На початку століття це дієслово керувало трьома відмінками: родовим, давальним і знахідним. Ось кілька прикладів із творів М. Коцюбинського: «…В конторі хаос, од якого голова болить у мене»; «…Їсти так хочу… Так мені живіт болить»; «Великий рак вчепився йому в палець… А Тарасик аж скаче, так його болить»; «Однак серце мене не болить і почуваю себе добре»; у С. Руданського: «Болить мене головонька».
В останні десятиріччя усталилися конструкції, де це слово в першому значенні (відчуття фізичного болю) відповідає на питання у к о г о? — у мене болить голова. Ця зміна у слововживанні зафіксована в «Словнику української мови» (т. І, с. 214): «у к о г о, рідше к о м у, розм., рідко у к о г о, також без додатка»; в «Українсько-російському словнику» (т. І, с. 79): «у м е н е (реже м е н і, редк. м е н е)». Порівн. у «Словарі української мови» Б. Грінченка (т. І, с. 84) приклади з «Люборацьких» А. Свидницького: «Щось мене ноги болять»; «Татка очі болять».
Таким чином, у сучасній мові, крім найпоширенішої форми з родовим відмінком («Що в тебе болить?»), можлива й форма з давальним («Що тобі болить?»). «Знати, боліло йому, бо руку до грудей тиснув, і обличчя з болем». (А. Головко.) «Я квітку не можу зірвати, бо їй, як людині, болить». (В. Сосюра.) «Йому болить бік від контузії». (Ю. Яновський.)
У переносному значенні боліти в сучасній мові найчастіше вживається у формі «болить + особовий займенник (або іменник) у давальному відмінку» — йому болить, мені болить, матері болить. «Мабуть, думаєте, що мені це не болить?» (О. Гончар.)
Боліють (вболівають) з а к о г о? («В кожній бригаді знають, що Зоя «боліє» за них, що вона радіє їхнім успіхам» — О. Гончар.), з а щ о? («Він безумовно своя людина, що боліє за роботу заводу» — В. Собко.) Коли вболівання або хвилювання дуже глибоке, аж до скорботи (здебільшого за втраченим або минулим), вживається форма боліти (вболівати) з а к и м? з а ч и м? («Дівчина боліє (вболіває) за загиблим нареченим»; «Пенсіонер боліє (вболіває) за колишньою роботою»).
Боліють (вболівають) також серцем, душею. З останніми лексемами дієслово боліти вживається (як і при позначенні фізичного болю) ще й з іменником, субстантивованим словом чи займенником у родовому відмінку з прийменником у; переносність змісту встановлюється з контексту: «Як хороше, як весело на білім світі жить… Чого ж у мене серденько і мліє, і болить?» (Л. Глібов.) «Боліло в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, чути, як він гордує рідною мовою, відбивається від хліборобства». (М. Коцюбинський.) Відповідна переносність значення може сприйматись і тоді, коли в речення зі болить». (В. Земляк.)
Отже, коли йдеться про біль фізичний, треба говорити у мене болить (менш вживаною є форма мені болить); коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити мені болить за (я вболіваю за).
В останньому значенні письменники-класики XIX — початку XX ст. вживали й форму мене (його) болить (див. «Українсько-російський словник», т. І, с. 79). Порівн. ще в М. Коцюбинського: «Але та зневага до найкращого її почуття боліла Раїсу»; у Лесі Українки: «Руфін. … Мене болить, що Римом зватись може така потвора…» В сучасній мові ця конструкція трапляється рідко і звучить як архаїчна.

Дієсловом боліти найчастіше послуговуються для вираження відчуття фізичного болю в якійсь частині тіла. « – Чого ти, сину, став такий сумний? Чи в тебе щось болить?» (Іван Нечуй-Левицький). Коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити мені болить (тобто вболіваю за це), йому болить, матері болить.
Отже, крім форми з родовим відмінком («Що в тебе болить?»), існує форма й з давальним («Що тобі болить?»).

«Болільники довго не могли заспокоїтись після поразки "Динамо", — читаємо в одному періодичному виданні, а в другому: «Обличчя вболівальників красномовно свідчать про напругу й драматизм подій, що розгортались на льодовому полі в дні світового чемпіонату». То як треба назвати людину, що надмірно захоплюється на футбольних матчах та інших спортивних змаганнях, — болільник чи вболівальник?
Дієслово боліти, від якого творять іменник болільник, означає українською мовою «відчувати біль або жаль чи скорботу»: «Так болить спина, трудно розігнутися» (М. Коцюбинський); «Мене ж болить її відвічнеє страждання» (І. Франко). Зате коли мають на увазі не самий біль, а перебіг хвороби, тоді вживають дієслова хворіти: «Усе літо я хворіла» (Панас Мирний). Є ще в нашій мові слово вболівати, що означає — співчувати комусь, журитися за когось, брати чиєсь горе близько до серця: «Серце чогось щемить і щемить, наперед уболіваючи за чужими дітьми, як за своїм сином» (М. Стельмах). Від цього дієслова й утворено іменник уболівальник, яким позначають ту людину, що вболіває за невдачу або успіх гравця чи всієї спортивної команди. Наші академічні словники — Російсько-український та Українсько-російський — дають тільки слово уболівальник, якого й слід додержуватись, поки українські спортсмени й глядачі не вигадали нового слова для тих нестямців, що не можуть спокійно всидіти на змаганнях.

Правильніше: Болить хребет