ГАДАТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

гадати чи ворожити?

Первісне й основне значення дієслова гадати – «думати, розмірковувати». Про те свідчать як похідні від нього на рівні лексики і фразеології (гадка, вигадка, вигадливий, вигадник, загаданий, думати-гадати, губитися в гадках, мати на гадці, обсіли думки та гадки), так і численні приклади з творів наших класиків: «Чіпка йде... похнюпивши голову. Нічого він не думає, не гадає» (Панас Мирний), «Піди вкладися гарно спати, а послі (потім) будеш і гадати» (Іван Котляревський). Окрім цього, гадати означає «вважати, мати намір, сподіватися». «Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати?» (Олександр Довженко), «Шевченко гадав побачити свою п'єсу на сцені Александрінського театру в Петербурзі у 1843 році» (з журналу). Використання цього слова в значенні «пророкувати, віщувати» є грубим порушенням лексичних норм української мови. Правильно: не погадати, а поворожити, не гадалка, а ворожка.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

щитати

Правильніше: вважати, гадати
щитати, що ... – вважати, що ...; гадати, що ...
Ми вважаємо (гадаємо), що ...
Словник-антисуржик.

рахувати, що ...

Правильніше: вважати, гадати, думати, міркувати, що...
Я рахую, що… - Я вважаю, що ...
А Ви як вважаєте?
Словник-антисуржик.

Гадаю і думаю

Замініть дієслово думаю, якщо це вставне слово, на стилістично кращий варіант: гадаю.

НЕ РЕКОМЕНДОВАНО РЕКОМЕНДОВАНО
Думаю, що перший гол був найкращим в цьому матчі. Гадаю, що перший гол був найкращим в цьому матчі.

Вставні слова

Найчастіше вставними бувають і виділяються комами такі слова й сполучення: бач, бачиш, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, втім, гадаю, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, природно, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), сказати б, скажімо, слід гадати, справді, трапляється, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.
Не є вставними і не відокремлюються такі слова й сполучення: майже, при тому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як, адже, все-таки, все ж таки, наче, навіть, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, мовби, неначе, між тим, за традицією, буквально, якби, у кінцевому підсумку.
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)