GALLUS — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гайна́р «робітник, який приганяє на ярмарок худобу»
можливо, запозичення з румунської мови;
рум. găinár «торговець свійською птицею» є похідним від găínă «курка», що походить від лат. gallīna «тс.», пов’язаного з gallus «півень», очевидно, запозиченим з якоїсь передньоазіатської мови;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gallīna «тс.» | латинська |
| găinár «торговець свійською птицею» | румунська |
| găínă «курка» | ? |
| gallus «півень» | ? |
га́лій (хімічний елемент)
наукова назва, утворена від лат. Gallia «Франція» французьким хіміком Лекоком де Буабодраном, який відкрив галій у 1875 р. згідно з передбаченням періодичної таблиці Менделєєва;
назва містить також натяк на лат. gallus «півень», що семантично відповідає фр. le coq «тс.», омонімічному з ім’ям Лекока де Буабодрана;
р. га́ллий, бр. га́лій, п. gal, ч. gallium, слц. galium, болг. га́лий, схв. гȃлиј, слн. gálij;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| га́лій | білоруська |
| га́лий | болгарська |
| Gallia «Франція» | латинська |
| gallus «півень» | латинська |
| gal | польська |
| згідно | російська |
| га́ллий | російська |
| гȃлиј | сербохорватська |
| galium | словацька |
| gálij | словенська |
| le coq «тс.» | французька |
| gallium | чеська |
го́лос
псл. *golsъ, іменникове утворення з суфіксом -sъ (‹*-so-) від основи *gol- «шум, голос», як і в лит. baĨ-sa-s «голос», gar-sa-s «звук, звучання», дінд. bhāṣā «мова», які дехто (Fortunatov AfSlPh 4, 578; KZ 36, 3; Brückner 144) вважає тотожними з псл. *golsъ;
висловлено припущення (Machek ESJČ 166) про віддієслівне походження *golsъ від псл. *golsati, інтенсивної форми з суфіксом s- від основи *gol-;
споріднене з ос. γalas «голос», ісл. kall «клич», kalla «кликати, співати», двн. kallōn «багато і голосно розмовляти», ірл. gall (‹*galno-) «славетний», кімр. galw «кликати, закликати», можливо, сюди ж лат. gallus «півень» (Persson Beitr. 852, проти чого Walde – Hofm. I 580), а також непевне лит. galsas «відгомін» (Kuryłowicz Études indo-européennes, 1935, 117; Pokorny 350);
р. го́лос, бр. го́лас, др. голосъ, п. нл. głos, ч. слц. hlas, вл. hłós, болг. м. глас, схв. глȃс, слн. glás, стсл. гласъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ві́дголос
відголо́сок
голоси́льниця
«та, що голосить»
голоси́на
голоси́стий
голоси́ти
голосі́вка
«голосний звук»
(заст.)
голосі́льник
«той, що голосить»
голосі́льниця
голосли́вий
голосни́й
голосни́к
голосни́ця
«колода в бані гуцульської церкви, що займає вертикальне положення»
голосні́шати
голоснюк
«гавкун»
голосува́ти
голосу́ха
«голосиста жінка»
(?)
голосьба́
«зойки»
зголо́шуватися
на́голос
не́голос
«неприємний звук»
оголо́ска
«оголошення, сповіщення»
оголо́шення
підголо́сник
підголо́сок
по́голос
поголо́ска
поголо́сок
при́голосний
ро́зголос
розголо́сний
«відомий»
розголо́сник
розголо́шувач
уго́лос
у́голоски
«заповіді»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| го́лас | білоруська |
| глас | болгарська |
| hłós | верхньолужицька |
| kallōn «багато і голосно розмовляти» | давньоверхньонімецька |
| bhāṣā «мова» | давньоіндійська |
| голосъ | давньоруська |
| gall «славетний» (‹*galno-) | ірландська |
| kall «клич» | ісландська |
| galw «кликати, закликати» | кімрська |
| gallus «півень» | латинська |
| baĨ-sa-s «голос» | литовська |
| galsas «відгомін» | литовська |
| глас | македонська |
| głos | нижньолужицька |
| γalas «голос» | осетинська |
| głos | польська |
| *golsъ | праслов’янська |
| *golsъ | праслов’янська |
| *golsati | праслов’янська |
| го́лос | російська |
| глȃс | сербохорватська |
| hlas | словацька |
| glás | словенська |
| гласъ | старослов’янська |
| hlas | чеська |
| *gol- «шум, голос» (‹*-so-) | ? |
| gar-sa-s «звук, звучання» | ? |
| *golsъ | ? |
| s- | ? |
| kalla «кликати, співати» | ? |
чех «представник основного народу Чехії»
остаточно не з’ясоване;
виводиться від četьnikъ, похідного від četa «загін, юрба» (укр. чета́) або від čeljadinъ (спорідненого з укр. че́лядь) (Фасмер IV 353; Mikkola Ursl. Gr. I 8, РФВ 48, 273; Bern. I 152);
є також думка про походження від власних імен Česlavъ, Časlavъ (Jagić AfSlPh 10, 218–219), Čьstislavъ або Čьstiměrъ (Holub–Kop. 90; Brückner 74);
зіставляється з čęsti̯ā ( čęstъ «частий») з первісним значенням «мешканець хащ, лісів» (Jagić AfSlPh 34, 283), з дісл. kėfsir «служник», двн. kebis(a) «служниця, підложниця» (Соболевский AfSlPh 27, 245, РФВ 64, 170–171), з чепа́ть, ча́пать (Соболевский, там само), з псл. čędo, р. ча́до (Jacobson «Slavische Rundschau» 10/6, 1938, 10);
оскільки попередниками чехів на їхній території були кельти (галли або бойї), запропоновано етимології на підставі слів, що калькують кельтські етноніми: від *kek-s-os/kēk-s-os, спорідненого зі стсл. кокотъ «півень», пор. лат. gallus «півень; галл, кельт» (Rudnicki Prasł. II 166), або від псл. česati, (експресивне) čexati «бити», кальки Boii (лат.) «бойї», назви кельтського племені, від іє. *bhei-/bhoi- «бити»;
р. чех, бр. чэх, др. чехы (мн.), п. Czech, ч. слц. вл. Čech, нл. Сech, болг. м. Чех, схв. Че̏х, слн. Čeh;
Фонетичні та словотвірні варіанти
че́ський
чехіза́ція
чехі́ст
чехі́стика
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чэх | білоруська |
| Чех | болгарська |
| Čech | верхньолужицька |
| kebis(a) «служниця, підложниця» | давньоверхньонімецька |
| kėfsir «служник» | давньоісландська |
| чехы (мн.) | давньоруська |
| *bhei-/bhoi- «бити» | індоєвропейська |
| gallus «півень; галл, кельт» | латинська |
| Чех | македонська |
| Сech | нижньолужицька |
| Czech | польська |
| čędo | праслов’янська |
| česati | праслов’янська |
| ча́до | російська |
| чех | російська |
| х | сербохорватська |
| Čech | словацька |
| Čeh | словенська |
| кокотъ «півень» | старослов’янська |
| Čech | чеська |
| četa «загін, юрба» (укр. чета́) | ? |
| Časlavъ | ? |
| значенням «мешканець хащ, лісів» | ? |
| чепа́ть | ? |
| ча́пать | ? |
| *kek-s-os/kēk-s-os | ? |
| gallus «півень; галл, кельт» | ? |
| čexati «бити» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України