ҐИЛА — ЕТИМОЛОГІЯ

ґила́ «грижа, кила; penis (Me)»

результат діалектної видозміни первісного ки́ла́ (‹псл. *kyla) (назва хвороби);
форма [ґила́], що не зберегла свого основного первісного значення, стала підставою до виникнення дальшої форми [гила́] внаслідок природного для української мови переходу ґг;
зіставляється також з ґу́ля (Куркина Этимология 1971, 67 – 68);
повʼязання гили́ти з слн. gúliti «здирати шкіру», р. жу́лить «обдурювати» (Bern. I 362) або з го́лий (Iljinskij AfSlPh 29, 166, 497) непереконливі;
бр. [гі́лка] «палка, якою підкидають мʼяч», [гілі́ць] «бити мʼяч палкою» (з укр. ?);
Фонетичні та словотвірні варіанти

ґе́лавий «хворий на грижу»
гила́ «грижа, кила; гра з деревʼяною кулею»
гилинува́тий «тс.»
гили́ти «бити мʼяч під час гри в гилки; [грати в особливу гру з деревʼяною кулею; бити палицею деревʼяну кулю під час цієї гри]; бити, лупцювати; багато набирати, накладати»
ги́лка «давня гра в мʼяч; гра з деревʼяною кулею Ж»
гилу́н «чоловік або тваринасамець з одним ядром; хворий на грижу; вареник з мʼясом»
ґилу́н «самець з одним ядром»
нагнати «виграти очко, догнавши до берега кулю» (у грі на кризі з деревʼяною кулею)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гі́лка «палка, якою підкидають мʼяч» білоруська
жу́лить «обдурювати» російська
gúliti «здирати шкіру» словенська
гілі́ць «бити мʼяч палкою»укр. ?) українська
ки́ла́ (‹псл. *kyla)(назва хвороби) ?
ґила́ ?
гила́ ?
ґу́ля ?
гили́ти ?
го́лий ?

ґидзила́ «penis» (згруб.)

не зовсім ясне;
може бути пов’язане з [ґе́дзло] «укушене ґедзем місце» або вважатися результатом афективної видозміни форми [ґила́] «тс.» (пор.);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ґе́дзло «укушене ґедзем місце» ?
ґила́ «тс.» (пор.) ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України