УЧИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

учи́ти

псл. učiti, пов’язане чергуванням голосних з *-vyknǫti (пор. укр. зви́кнути);
корінь uk-/uč- (пор. укр. нау́ка);
споріднене з дінд. úcyati «є звичним, знаходить задоволення, має звичку», ṓkas «задоволення», вірм. usanim «учусь, привчаюсь», гот. biūhts «звичний», гр. ἔυϰηλος «спокійний, звичний», прус. jaukint «тренувати, практикувати», лит. jaukìnti, jaukіnù «привчати, приручати», jaũkas «приманка», jaukùs «лагідний, тихий», лтс. jūkt «звикати»;
iє. *euk-/ouk-/ūk- «привчатись, звикати, довіряти»;
припускається також спорідненість з лат. uхоr «дружина» ‹ *uс-sōr, паралельного до *sve-sōr «сестра» (Meillet BSL 32, 8–9; Веnveniste BSL 35, 104–105; Ernout–Meillet I 1341; Коген ИОРЯС 23/1, 22);
р. учи́ть, бр. вучы́ць, др. учи́ти, укъ «навчання», п. uczyć, ч. učiti, слц. učit’, вл. wučić, нл. hučyś, wucyś, болг. у́ча «учу», м. учи «учить», схв. у̀чити, слн. učíti, стсл. оучити;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вивча́ння
вивча́ти
вивча́ючий
ви́вчений
ви́вченість
ви́вчення
ви́вчити
ви́учений
ви́ученик
ви́учити (ся)
ви́учка
виу́чуваний
виу́чування
виу́чувати (ся)
відучи́ти (ся)
віду́чувати (ся)
довча́ння
довча́ти (ся)
довчи́ти (ся)
доу́чений
доучи́ти (ся)
доу́чування
доу́чувати (ся)
за́вуч
завча́ння
за́вче́ний
завче́но
завчи́ти (ся)
зау́чений
зау́чено
заучи́ти (ся)
зау́чування
зау́чувати (ся)
навча́льний
навча́льник
навча́льно
навча́ння
навча́ти (ся)
навча́ючий
на́вчений
навчи́тель
навчи́ти (ся)
нау́ка
науко́вець
науко́вий
науко́вість
науко́во
науча́ння
науча́ти (ся)
науча́ючий
нау́чений
научи́ти (ся)
не́вук
невче́ний
недовче́ний
недовче́ність
недо́ук
недоу́чений
недоу́чка
не́у́к
неу́кий
неу́кість
не́у́цтво
не́уцький
неу́че́ний
неу́чий
обуча́ти
обучи́ти
перевча́ти
перевчи́ти
перенавча́ння
перенавча́ти
перена́вчений
перена́вчення
перенавчи́ти
переучи́ти
переу́чування
переу́чувати
піду́чений
підучи́ти
піду́чування
піду́чувати
повідуча́ти
повча́льний
повча́ти
повчи́ти
поуче́нець
поучі́ння
поу́чний «тс.»
привча́ння
привча́ти
при́вчений
привчи́ти
приуче́ний «здобутий»
приу́чення
приучи́ти
приу́чувати
провча́ти
про́вчений
провчителюва́ти
провчи́ти
проуча́ти
проу́чений
проучи́ти
проу́чувати
розу́чений
розучи́ти
розу́чно
розу́чуваний
розу́чування
розу́чувати
свуча́ть «вивчати»
у́вчити
у́кий «учений, навчений»
уча́щий «той, хто навчає»
уча́щийся «той, хто навчається»
учбо́вий
уче́бний «навчальний»
уче́бник «підручник»
уче́вний «мова викладання» (у сполученні уче́вна мо́ва)
у́че́нє «навчання, вивчення»
уче́ний (вче́ний)
у́чени́к
учени́цтво
у́чени́ця
уче́ність (вче́ність)
уче́ння (вче́ння)
учи́лище
учи́лищний
учи́льний «навчальний; учбовий»
учи́телів (вчи́телів)
учи́тель (вчи́тель)
учи́телька (вчи́телька)
учителькува́ти
учи́тельство (вчи́тельство)
учи́тельська
учи́тельський
учи́тельчин
учи́тельша (вчи́тельша)
учителюва́ння (вчителюва́ння)
учителюва́ти
учи́тися
учі́нка «навчання»
учі́ння «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
вучы́ць білоруська
у́ча «учу» болгарська
wučić верхньолужицька
usanim «учусь, привчаюсь» вірменська
biūhts «звичний» готська
ἔυϰηλος «спокійний, звичний» грецька
úcyati «є звичним, знаходить задоволення, має звичку» давньоіндійська
ṓkas «задоволення» давньоіндійська
учи́ти давньоруська
укъ «навчання» давньоруська
uхоr «дружина» латинська
jūkt «звикати» латиська
jaukìnti литовська
jaukіnù «привчати, приручати» литовська
jaũkas «приманка» литовська
jaukùs «лагідний, тихий» литовська
учи «учить» македонська
hučyś нижньолужицька
wucyś нижньолужицька
uczyć польська
učiti праслов’янська
*-vyknǫti (пор. укр. зви́кнути) праслов’янська
jaukint «тренувати, практикувати» прусська
учи́ть російська
у̀чити сербохорватська
učit' словацька
učíti словенська
оучити старослов’янська
učiti чеська
*euk-/ouk-/ūk- «привчатись, звикати, довіряти» ?


ум

псл. umъ, у якому виділяється корінь u̯- (‹ іє. *аu̯- «сприймати органами чуття; розуміти») і суфікс -m-, що виступає також у псл. dymъ (укр. дим), šumъ (укр. шум);
споріднене з лит. aumuõ «розум, інтелект», сх.-лит. [aumenis] «пам’ять», omenìs, ómena «свідомість, почуття», omė˜ «інстинкт», далі, можливо, зі стсл. авити, авити «явити», укр. яви́ти від псл. *(j)aviti (sę);
були спроби пов’язати ум з учи́ти (Брандт РФВ 25, 34–35);
р. бр. болг. м. ум, др. умъ, п. ч. слц. um, схв. у̑м, слн. úm, стсл. оумъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

безрозу́мний
безрозу́мність
безрозу́мно
бе́зум
безума́н «дурень»
безу́мен «безумний»
безу́мець
безу́мє «божевілля»
безу́миця «божевільна»
безу́міти
безу́мний
безу́мниця «тс. Г, Ж; дурна, нерозумна жінка Г»
безу́мність
безу́мно
безу́мство
безу́мствувати
ви́розумілий «справедливий»
ви́розумілість
ви́розуміти «зрозуміти»
ви́розумітися «стати зрозумілим»
вирозумля́ти «уявляти»
врозуми́ти
врозумля́ти
довми́тися «додуматися»
довмі́ти «надоумити»
додорозуміва́тися
дорозуміва́тися «додумуватися»
дорозумі́тися «додуматися, здогадатися»
дорозу́млювати
дорозу́млюватися
дорозу́мова́тися «здогадатися, зрозуміти, припускати»
дорозумо́вуватися «додумуватися»
дорозумува́тися «додуматися»
доу́ми́тися «додуматися, здогадатися»
доу́мува́тися «розмірковувати, додумуватися»
зарозуміва́тися
зарозумі́лець
зарозумі́лий
зарозумі́лість
зарозумі́ло
зарозумі́ння
зарозумі́тися
зарозу́мний
зарозу́мно
за́ум
зау́мний
збезу́митися «втратити розум»
зрозумі́лий
зрозумі́лість
зрозумі́ло
зрозумі́ння
зрозумі́ти
зрозу́мно «зрозуміло»
зума́ти «збожеволіти»
зуми́ти «звабити; переконати; звести з розуму»
зуми́тися «здивуватися»
зуміва́тися «дуже дивуватися»
зумі́ти «змогти»
зу́міти «втратити розум; змогти»
зумі́тися «здивуватися Г, Ж; збожеволіти, втратити розум Г»
зумля́тися «дуже дивуватися, вражатися»
зу́мствувати «придумати»
надоу́мити «навчити, дати добру пораду»
надоумля́ти
напоу́мити
напоумля́ти
нарозуми́ти «напоумити»
нарозумі́ти «набратися розуму»
нарозу́мнюватися «братися за розум»
невмі́лий
невмі́лість
невмі́ло
невмі́ння
недо́ро́зум
недо́у́м
недоуміва́ти «не могти зрозуміти; сумніватися»
недоу́мковатий
недоу́мкуватий
недоу́мкуватість
недоу́мкувато
недо́у́мок
недоу́мство
незрозумі́лий
незрозумі́лість
незрозумі́ло
незумі́лий «незрозумілий»
непорозумі́ло «нічого не розуміючи»
непорозумі́ння
непорозумі́ти «не розуміти добре; неправильно розуміти»
непорозу́мний «некмітливий; безпомічний»
неро́зум
нерозумі́ння
нерозумі́юче
нерозумі́ючий
нерозу́мний
нерозу́мність
нерозу́мно
неумі́лий
неумі́лість
неумі́ло
неу́мний «нерозумний»
обезу́мити «позбавити розуму»
обезу́мілий
обезу́міти «втратити розум»
оброзу́митися «взятися за розум»
переу́мити «примусити змінити думку, погляди, переконавши в чомусь»
порозуміва́тися
порозумі́ння
порозумі́ти «зрозуміти; порозумнішати»
порозумі́тися
порозумні́йшати «порозумнішати»
порозумні́ти
порозумні́шати
пре́розумний
прирозуми́ти «задумати, придумати, винайти»
прирозумі́лий
прирозумі́ти «додуматися, придумати»
приумі́тися «зуміти»
ро́зум
розума́ка
розума́ха
розуме́ць
розумі́ння
розумі́ти
розумі́тися
розумі́юче
розумі́ючий
розумна́к «розумник»
розумне́нький
розумне́ча «ученість, ерудиція»
розу́мний
розу́мник
розу́мниця
розумні́йшати
розумні́шати
розу́мно
розумо́вець «раціоналіст»
розумо́вий
розумо́к (знев.)
розумо́чок (знев.)
розумува́ння
розумува́ти
у́мати «вирішувати розумом»
у́мен «розумний»
уме́ць «митець»
умі́лець «вправний майстер; [артист]»
умі́лець
умі́лий
умі́лий
умі́лиця
умі́лість
умі́ло
умі́лость
умі́ння
умі́ння
умі́ти
умі́ти
у́мний «розумний»
умни́тельний «науковий»
у́мниця «розумний, кмітливий»
умни́чество «наука»
у́мність «розум, знання»
умствова́ти
урозуми́ти (врозуми́ти)
урозумля́ти (врозумля́ти)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ум білоруська
ум болгарська
умъ давньоруська
aumuõ «розум, інтелект» литовська
omenìs литовська
ómena «свідомість, почуття» литовська
omė˜ «інстинкт» литовська
ум македонська
um польська
umъ праслов’янська
dymъ (укр. дим) праслов’янська
šumъ (укр. шум) праслов’янська
*(j)aviti (sę) праслов’янська
ум російська
у̑м сербохорватська
um словацька
úm словенська
авити старослов’янська
авити «явити» старослов’янська
оумъ старослов’янська
яви́ти українська
ум українська
учи́ти українська
um чеська
aumenis «пам’ять» ?

у́чень

пcл. *učьnjь, похідне від učiti, звідки укр. учи́ти;
в українській мові, можливо, запозичення з польської;
бр. ву́чань, п. uczeń, ч. [učeň], слц. učeň;
Фонетичні та словотвірні варіанти

учень (XVII ст.)
учні́вство
учні́вський
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ву́чань білоруська
uczeń польська
učeň словацька
учи́ти українська
učeň чеська
*učьnjь ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.