ТЕБЕ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
тебе́
псл. tebe (‹*teve), tebě, tobojǫ;
споріднене з дінд. ав. tava (род. в.), лит. tavę͂s, [tèvęs] (род. в.), дінд. túbhyam (дав. в.), ав. taibyā, прус. tebbei, лат. tibī «тс.»;
р. тебя́, тебе́, тобо́ю, тобо́й, бр. цябе́, табе́, табо́ю, др. тебе, тебѣ, тобѣ, тобою, п. ciebie, tobie, tobą, ч. tebe, tobě, tebou, ст. tobú, слц. tеba, tebe, tebú, вл. tebje, tebi, (z) tobu, нл. tebje, tebjo, tebje, (z) tebu, полаб. tibe, (så) tăbǫ, болг. теб(е), м. тебе, схв. тѐбе, тѐби, тобôм, ст. тобоjи, слн. têbе, têbi, (s) tebój, стсл. тебе, тебѣ, тобоѭ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
тобі́
тобо́в
тобо́ю
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| tava (род. в.) | авестійська |
| taibyā | авестійська |
| цябе́ | білоруська |
| табе́ | білоруська |
| табо́ю | білоруська |
| теб(е) | болгарська |
| tebje (z) | верхньолужицька |
| tebi (z) | верхньолужицька |
| (z) tobu (z) | верхньолужицька |
| tava (род. в.) | давньоіндійська |
| túbhyam (дав. в.) | давньоіндійська |
| тебе | давньоруська |
| тебѣ | давньоруська |
| тобѣ | давньоруська |
| тобою | давньоруська |
| tibī «тс.» | латинська |
| tavę͂s | литовська |
| tèvęs (род. в.) | литовська |
| тебе | македонська |
| tebje (z) | нижньолужицька |
| tebjo (z) | нижньолужицька |
| tebje (z) | нижньолужицька |
| (z) tebu (z) | нижньолужицька |
| tibe (sé) | полабська |
| (så) tăbǫ (sé) | полабська |
| ciebie | польська |
| tobie | польська |
| tobą | польська |
| tebe (‹*teve) | праслов’янська |
| tebě | праслов’янська |
| tobojǫ | праслов’янська |
| *teve | праслов’янська |
| tebbei | прусська |
| тебя́ | російська |
| тебе́ | російська |
| тобо́ю | російська |
| тобо́й | російська |
| тѐбе | сербохорватська |
| тѐби | сербохорватська |
| тобôм | сербохорватська |
| тобоjи (ст.) | сербохорватська |
| tеba | словацька |
| tebe | словацька |
| tebú | словацька |
| têbе (s) | словенська |
| têbi (s) | словенська |
| (s) tebój (s) | словенська |
| тебе | старослов’янська |
| тебѣ | старослов’янська |
| тобоѭ | старослов’янська |
| tebe | чеська |
| tobě | чеська |
| tebou | чеська |
| tobú (ст.) | чеська |
тюбете́йка «національний головний убір багатьох східних народів»
через російське посередництво запозичено з тюркських мов;
кирг. каз. тебетей «головний убір», тат. башк. түбэтэй «тс.» пов’язані з каз. тебе «вершина», тат. түбэ «маківка; вершина», башк. түбэ «тс., тім’я», дтюрк. tübü «вершина гори, маківка, тім’я»;
р. тюбете́йка, бр. цюбеце́йка, п. tiubietiejka (з р.), ч. t’ubetějka (з р.), слц. t’ubetejka (з р.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| түбэтэй «тс.» | башкирська |
| түбэ «тс., тім’я» | башкирська |
| цюбеце́йка | білоруська |
| tübü «вершина гори, маківка, тім’я» | давньотюркська |
| тебетей «головний убір» | казахська |
| тебе «вершина» | казахська |
| тебетей «головний убір» | киргизька |
| tiubietiejka (з р.) | польська |
| тюбете́йка | російська |
| t'ubetejka (з р.) | словацька |
| түбэтэй «тс.» | татарська |
| түбэ «маківка; вершина» | татарська |
| t'ubetějka (з р.) | чеська |
ти
псл. ty;
споріднене з лит. tù «ти», лтс. tu, прус. tou, tu, гот. þū˘, двн. dū˘, вірм. du, дірл. tú, алб. ti (*tū), лат. tū, гр. σύ, дор. τύ дперс. tuvam, ав. tū, tvēm, дінд. tvám, tuvam, тох. A tu; іє. *tū˘ «тс.». – Фасмер IV 130; Черных ІI 274–275; Горяев 381; Brückner 587; Machek ESJČ 663; Holub–Kop. 398; Schuster-Šewc 1566; Младенов 633; Skok III 466; ESSJ Sl. gr. II 704–706; Trautmann 331–332; Mühl.–Endz. IV 254–255; Kluge–Mitzka 145; Brugmann Grundriss II 2, 383–384; Demonstrativpron. 30–32; Walde–Hofm. II 712; Frisk II 817; Uhlenbeck 113, 118; Pokorny 1097–1098. – Пор. тебе́;
р. бр. др. ты, п. ч. слц. вл. нл. ty, полаб. tåi, болг. м. ти, схв. ти̑, слн. tí, стсл. ты;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ти
«тобі»
ти́кало
«той, хто говорить на ти»
ти́кати
«звертатися на ти»
ти́катися
тя
«тебе»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| tū | авестійська |
| tvēm | авестійська |
| ti (*tū) | албанська |
| *tū | албанська |
| ты | білоруська |
| ти | болгарська |
| ty | верхньолужицька |
| du | вірменська |
| þū˘ | готська |
| σύ | грецька |
| dū˘ | давньоверхньонімецька |
| tvám | давньоіндійська |
| tuvam | давньоіндійська |
| tú | давньоірландська |
| tuvam | давньоперська |
| ты | давньоруська |
| τύ | дорійський |
| *tū˘ | індоєвропейська |
| tū | латинська |
| tu | латиська |
| tù «ти» | литовська |
| ти | македонська |
| ty | нижньолужицька |
| tåi | полабська |
| ty | польська |
| ty | праслов’янська |
| tou | прусська |
| tu | прусська |
| ты | російська |
| ти̑ | сербохорватська |
| ty | словацька |
| tí | словенська |
| ты | старослов’янська |
| tu | тохарська А |
| ty | чеська |
ти «чи»
псл. ti‹*tei (первісно форма місцевого відмінка однини від (*tъ «той»);
споріднене з лит. teĩ..., teĩ «як ..., так і», teĩp «так», taĩ «це, те», гот. þеі «що, щоб»;
р. [ти], бр. ці, п. ст. сі, стсл. ти «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ті
ці
«тс.»
(з бр.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ці | білоруська |
| þеі «що, щоб» | готська |
| teĩ..., teĩ | литовська |
| teĩp «так» | литовська |
| taĩ «це, те» | литовська |
| сі (ст.) | польська |
| ti (первісно форма місцевого відмінка однини від (*tъ «той») | праслов’янська |
| *tei | праслов’янська |
| ти | російська |
| ти «тс.» | старослов’янська |
а (сполучник, частка, вигук пізнавання, пригадування тощо)
псл. а;
споріднене з дінд. ā «і», āt «потім, тоді, і, то», ав. āat «потім, і, та» і, подібно до них, є результатом функціональної видозміни однієї чи кількох відмінкових форм колишнього вказівного займенника *’е-/’о- з пізніше зниклим ларингальним приголосним у корені перед голосним;
результатами видозміни інших форм того самого займенника є сполучники і, [о(би)] пор. аналогічне співвідношення голосних у сполучниках та, то, др. ти, стсл. ти, утворених від різних форм вказівного займенника t-;
після звукового збігу а1 з вигуком а2 вигукові функції обох слів у праслов’янській мові частково змішались;
думка про походження сполучника а з первісного вигуку (Holub-Kop. 59; Kurz Slavia 24, 144; Skok I 1) недостатньо обґрунтована;
лит. õ «а» може бути запозиченням із слов'янських мов;
р. бр. нл. Болг. м. а «тс.», др. а «а, і, то», п. схв. слн. а «а, і», ч. а «і, а», слц. вл. а «і», полаб. ә «тс.», стсл. а «а, і, же»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| āat «потім, і, та» | авестійська |
| *'е-/'о- | авестійська |
| а «тс.» | білоруська |
| а «тс.» | болгарська |
| а «і» | верхньолужицька |
| ā «і» | давньоіндійська |
| āt «потім, тоді, і, то» | давньоіндійська |
| ти | давньоруська |
| а «а, і, то» | давньоруська |
| õ «а» | литовська |
| а «тс.» | македонська |
| а «тс.» | нижньолужицька |
| ә «тс.» | полабська |
| а «а, і» | польська |
| а | праслов’янська |
| а «тс.» аиаппии | російська |
| а «а, і» | сербохорватська |
| а «і» | словацька |
| а «а, і» птипт | словенська |
| а «а, і, же» | старослов’янська |
| а «і, а» | чеська |
| ти | ? |
ану́ть (вигук, яким відганяють індиків)
можливо, результат злиття вигуку ану́ з не зовсім ясним елементом ть, який може тлумачитися як видозміна якоїсь відмінкової форми займенника ти (пор. а ну тебе, а також прислівники типу [до́кить, у№ткіть, тамкить], у яких частка -ть зводиться до др. ти – форми дав. в. одн. від ты – Німчук Славіст. зб. 152) або як елемент, зумовлений впливом вигуку геть;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ану́ | ? |
| ть | ? |
| ти (пор. а ну тебе, а також прислівники типу [до́кить, у№ткіть, тамкить], у яких частка -ть зводиться до др. ти -- форми дав. в. одн. від ты -- Німчук Славіст. зб. 152) | ? |
| геть | ? |
брак «щось непридатне, вада; відсутність; [відходи після спалювання дров, соломи тощо; гній з рани Л]»
запозичено, мабуть, через польське посередництво, з середньонижньонімецької мови;
снн. brak «вада, недолік; відсутність» (нвн. Brack «брак (товару)») пояснюється порізному: як пов’язане з нвн. brechen «ламати», гот. brikan, англ. break «тс.», пор. снн. gebrek «шкода, дефект, вада, недуг», gebreck, нвн. Gebrech, Gebrechen «тс.» (Фасмер I 206) або як верхньонімецька видозміна нижньонімецького Wrack «пошкоджене судно» (Kluge – Mitzka 94–95);
зв’язок з тур. brak «покидь» («покинь»?) (Тимч. 132) не доведений;
р. бр. брак, п. brak «брак, недолік, хиба», ст. brak «вибір» (XV, XVI ст.), «відсутність» (з ХVIII ст.), ч. слц. brak «брак, недолік, відсутність», вл. нл. brach «вада, недолік, хиба, відсутність», болг. брак, м. бракува «бракувати», слн. brák;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бра́карь
«сортувальник»
браке́р
бракера́ж
бра́кнути
«невистачати»
брако́вий
бракови́тий
брако́вка
браковщи́к
«тс.»
бракува́льник
брашни́й
«забракований, недоброякісний, другосортний»
вибрако́вка
перебрако́вка
подбрак
«рід»«вибір»«нехтування, вибраковування»
(1559), (чинити)(XVII ст.), (не было)(XVIII ст.)
разбрако́вка
ти
«сортувати; нехтувати, відкидати; невистачати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| break «тс.» | англійська |
| брак | білоруська |
| брак | болгарська |
| brach «вада, недолік, хиба, відсутність» | верхньолужицька |
| brikan | готська |
| бракува «бракувати» | македонська |
| brach «вада, недолік, хиба, відсутність» | нижньолужицька |
| brechen «ламати» | нововерхньонімецька |
| Gebrech | нововерхньонімецька |
| brak «брак, недолік, хиба» | польська |
| брак | російська |
| brak «вада, недолік; відсутність» (нвн. Brack «брак (товару)») | середньонижньонімецька |
| gebrek «шкода, дефект, вада, недуг» | середньонижньонімецька |
| brak «брак, недолік, відсутність» | словацька |
| brák | словенська |
| brak «покидь» («покинь»?) | турецька |
| brak «брак, недолік, відсутність» | чеська |
| gebrek «шкода, дефект, вада, недуг» | ? |
| gebreck | ? |
| Gebrechen «тс.» | ? |
| Wrack «пошкоджене судно» | ? |
| brak «вибір»«відсутність» (XV, XVI ст.), (з ХVIII ст.) | ? |
ві́дти
утворення з прийменників від, з і основи вказівного займенника m-, взятого тут, можливо, у формі род. в. одн. жін. р. або перенесеного з прислівника по́ти, в якому морфема -ти є за походженням формою зн. в. мн;
Фонетичні та словотвірні варіанти
зві́дти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| або | російська |
| від | ? |
| з | ? |
| m- | ? |
| або | ? |
| або | ? |
| або | ? |
| або | ? |
| ти | ? |
| мн | ? |
| мн | ? |
га́йда «флейта»
п. gajda, мн. gaidy «волинка», ч. kejdy, слц. gajdy, болг. га́йда, схв. гȃйде, слн. gáida «тс.»;
запозичено з турецької мови через посередництво південнослов’янських і румунської (рум. gáidă «тс.»);
тур.- gayda «тс.», можливо, походить від арабського gaita «тс.» або з іберських мов.– Sławski І 250;
Machek ESJČ 148;
Vrabie Romanoslavica 14, 144;
DLRM 325;
БЕР І 224–225;
Skok I 543–544;
Lokotsch 51;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ґа́йда
«пастуша дудка; волинка; сопілка О»
гайда́р
«гравець на гайді»
га́йдата
«грати на флейті»
ґайду́н
«тс.»
ти
«грати на волинці»
захібо́читися «захитатися»
результат контамінації дієслова (за)хиба́тися «захитатися» і основи боч(бік), як у з-бо́ч-ува-ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| боч(бік) | ? |
| з- | ? |
| бо́ч- | ? |
| ува- | ? |
| ти | ? |
куди́сьцика «кудись»
очевидно, складне утворення з прислівника куди́сь, частки (-)ци(-), яка походить з *ti (ти), енклітичної форми давального відмінка однини займенника ти, і елемента -ка (мабуть, суфіксального походження);
бр. куды́сьці «кудись»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| куды́сьці «кудись» | білоруська |
| куди́сь | ? |
| ци | ? |
| *ti (ти) | ? |
| ти | ? |
| -ка (мабуть, суфіксального походження) | ? |
куса́ти
псл. kǫsati, пов’язане з kǫsъ (‹ *kond-so-s) «кусок»;
споріднене з лит. kąsti (kándu) «кусати; їсти», kąsnis «шматок», лтс. kuôst «кусати», гр. κνώδων «ніж, лезо; зубці», κνώδαλον «дикий звір», можливо, також з двн. hantag «гострий, ріжучий», дінд. khadati «жує, кусає», перс. χᾱyad «жує», псл. čęstь, укр. части́на;
зближення з гр. τένδω «обгризаю» (Pedersen Kelt. Gr. І 160) або з гр. δάκνω «кусаю», дінд. dáśati «кусає» (Machek Sborník FFBrU І 1952, 82–83) малопереконливі;
р. куса́ть «кусати», бр. куса́ць, др. кусати, п. kąsać, ч. kousati, слц. kúsať, вл. kusać, нл. kusaś, полаб. kǫsĕt «тс.», болг. къ́сам «рву, розриваю; зриваю; ріжу», м. каса «кусає; підколює; щипає (про мороз)», схв. ку́сати «їсти, уминати», слн. kósati «розривати на шматки», стсл. кѫсати «кусати, гризти»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ві́дкус
ві́дкуска
вкус
«укус»
вприку́ску
до́кус
«зовсім»
за́куска
кус
«шматок; [небагато]»
куса́к
«кусок, кусень»
куса́ка
«куслива людина; горілка, настояна на перці та коріннях»
куса́ло
«зуби, щелепа; щипці дляторіхів»
куса́чка
«нагайка»
куса́чки
«гострозубці»
ку́сень
«кусок; [занадто вистрижене місце]»
кусі́
(вигук, яким нацьковують собак)
кусі́йка
«все, що кусається, гризе; паразити; змія, гадюка»
кусі́ка
«тс.»
ку́сінь
«кусень»
ку́ска
«все, що кусається, гризе (миші); комахи-паразити»
куски́й
«їдкий, кусливий, колючий»
кусли́вий
куслі́й
«той, що кусається»
кусма́н
«великий шматок»
кусмиля́ка
«тс.»
ку́сник
кусну́ти
кусо́к
кусону́ти
кусцєнки
«небагато, трошки»
ку́счик
кусь
(виг.)
кусьціцька
кусьцьіцьок
кусьцьок
кусю́чий
куся́
«все, що кусається; змія; назва лихої жінки»
кушля́чий
«кусливий»
ку́щик
«тс.»
надку́с
на́дкусок
«кусень»
недо́кусок
«недоїдок»
перекуси́ти
«з’їсти нашвидкуруч, небагато»
пере́куска
«закуска»
підкуси́ти
«кусаючи знизу, зіпсувати; дошкулити в’їдливим зауваженням, натяком»
поку́с
«небагато, деяка кількість»
покусчіцка
«тс.»
при́кус
прику́ска
проку́с
проку́сина
ску́сник
«той, що відкушує»
ти
«заїсти випите або з’їдене; з’їсти небагато; затиснути зубами»
уку́с
уприку́ску
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| куса́ць | білоруська |
| къ́сам «рву, розриваю; зриваю; ріжу» | болгарська |
| kusać | верхньолужицька |
| κνώδων «ніж, лезо; зубці» | грецька |
| τένδω «обгризаю» | грецька |
| δάκνω «кусаю» | грецька |
| hantag «гострий, ріжучий» | давньоверхньонімецька |
| khadati «жує, кусає» | давньоіндійська |
| dáśati «кусає» | давньоіндійська |
| кусати | давньоруська |
| kuôst «кусати» | латиська |
| kąsti «кусати; їсти» (kándu) | литовська |
| каса «кусає; підколює; щипає (про мороз)» | македонська |
| kusaś | нижньолужицька |
| χᾱyad «жує» | перська |
| kǫsĕt «тс.» | полабська |
| kąsać | польська |
| kǫsati | праслов’янська |
| čęstь | праслов’янська |
| куса́ть «кусати» | російська |
| ку́сати «їсти, уминати» | сербохорватська |
| kúsať | словацька |
| kósati «розривати на шматки» | словенська |
| кѫсати «кусати, гризти» | старослов’янська |
| части́на | українська |
| kousati | чеська |
| *kond-so-s «кусок» | ? |
| kąsnis «шматок» | ? |
| κνώδαλον «дикий звір» | ? |
ма́тушка «дружина священика, попадя; ігуменя» (заст.)
запозичення з російської мови;
р. ма́тушка є похідним від мать «мати», що відповідає укр. ма́ти1 (див.);
бр. ма́тушка, ч. [matuška] «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ма́тушка | білоруська |
| ма́тушка «мати» | російська |
| мать «мати» | російська |
| ма́ | українська |
| ти | українська |
| matuška «тс.» | чеська |
ся́яти
псл. sijati;
споріднене з гот. skeinan «світити, сяяти, блищати», дісл. skīna, дангл. scīnan, англ. shine, двн. днн. skīnan, нвн. scheinen «тс.», гр. σϰιά «тінь», алб. hije, тох. В. skiyo «тс.», дінд. chāyā́ «блиск; тінь», перс. sāya «тінь, захист», іє. *sk῀ī-/sk῀āi-/sk῀ǝi- «сяяти, мигтіти; тінь»;
р. сия́ть, бр. ззяць, др. сияти, болг. сия́я, м. сjае, схв. сѝjати, сjа̏ти, слн. sijáti, стсл. сиати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
осява́ти
ося́йни́й
сия́ти
«сяяти»
сія́ти
сния́ти
«тс.»
сся́ти
ся́єво
ся́йво
сяйли́вий
ся́йний
сяйну́ти
ся́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hije | албанська |
| shine | англійська |
| ззяць | білоруська |
| сия́я | болгарська |
| skeinan «світити, сяяти, блищати» | готська |
| σϰιά «тінь» | грецька |
| scīnan | давньоанглійська |
| skīnan | давньоверхньонімецька |
| chāyā́ «блиск; тінь» | давньоіндійська |
| skīna | давньоісландська |
| skīnan | давньонижньонімецька |
| сияти | давньоруська |
| *sk῀ī-/sk῀āi-/sk῀ǝi- «сяяти, мигтіти; тінь» | індоєвропейська |
| сjае | македонська |
| scheinen «тс.» | нововерхньонімецька |
| sāya «тінь, захист» | перська |
| sijati | праслов’янська |
| сия́ть | російська |
| сѝjати | сербохорватська |
| sijáti | словенська |
| сиати | старослов’янська |
| ти | українська |
| skiyo «тс.» | ? |
| skiyo «тс.» | ? |
ти́ти «жиріти, гладшати»
псл. tyti «гладшати, набухати», пов’язане з tylъ «тил», tukъ «тук»;
споріднене з лит. tùkti «жиріти, гладшати, товстіти», лтс. tûkt «пухнути, набрякати», кімр. tyfu «рости», лат. tumeo, -ērе «бути розпухлим, набухлим», дінд. tū-ya- «сильний, швидкий», távaḥ «сила», tavīti «він сильний», ав. tavás- «сильний»;
іє. *tū-;
р. [ты́ти] «гладшати, товстіти», бр. [тыць], др. тыти, п. tyć, ч. týt «тс.», вл. tyć «процвітати», нл. tyś «тс., гладшати», схв. ти̏ти «гладшати, товстіти, повніти», стсл. тыти «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| tavás- «сильний» | авестійська |
| тыць | білоруська |
| tyć «процвітати» | верхньолужицька |
| tū-ya- «сильний, швидкий» | давньоіндійська |
| távaḥ «сила» | давньоіндійська |
| tavīti «він сильний» | давньоіндійська |
| тыти | давньоруська |
| *tū- | індоєвропейська |
| tyfu «рости» | кімрська |
| tumeo | латинська |
| tumērе «бути розпухлим, набухлим» | латинська |
| tûkt «пухнути, набрякати» | латиська |
| tùkti «жиріти, гладшати, товстіти» | литовська |
| tyś «тс., гладшати» | нижньолужицька |
| tyć | польська |
| tyti «гладшати, набухати» | праслов’янська |
| tylъ «тил» | праслов’янська |
| tukъ «тук» | праслов’янська |
| ты́ти «гладшати, товстіти» | російська |
| ти «гладшати, товстіти, повніти» | сербохорватська |
| тыти «тс.» | старослов’янська |
| týt «тс.» | чеська |
квили́ти «скиглити»
псл. kviliti ‹ *kveilītei «жалісно плакати; скиглити», звуконаслідувального походження, можливо, споріднене з дісл. væla, англ. wail «тс.»;
повʼязується також (Sławski III 490–491) з kvikati;
початкове cv- замість kv- походить із основи каузатива псл. kvěliti ‹ *kvoilītei, яка в південнословʼянських мовах зазнала зміни початкового kv- в cv- під впливом наступного ě з оі;
р. [квили́ть] «скиглити», [кве́лить] «тс.», др. цвилити «плакати; сумно співати», п. kwilić «тихо, жалібно плакати; скиглити», ч. kvíleti (kvíliti) «ридати, лементувати; завивати», слц. kviliť «жалібно плакати, стогнати; пищати», вл. čwilować (čwěl-) «мучити», нл. ст. kwiliś «хлипати, плакати, лементувати», полаб. kvai̯lĕ «плаче, квилить, пищить» (про дитину), болг. цви́ля «іржу», м. цвила «лементує, пищить; жалібно ірже; сичить», схв. цви́љети «лементувати, плакати; скиглити; скрипіти», слн. cvíliti «кувікати, скиглити; вити; скрипіти», стсл. цвилити, цвилѣти «плакати, оплакувати, голосно скаржитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
квили́на
«плач, стогін»
кви́лля
«стогін, плач, завивання вітру»
квиль
«стогін, жалібний крик»
кві́лити
«іржати»
сквилі́ти
«стогнати; скиглити»
ти
«заквилити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| wail «тс.» | англійська |
| цви́ля «іржу» | болгарська |
| čwilować «мучити» (čwěl-) | верхньолужицька |
| væla | давньоісландська |
| цвилити «плакати; сумно співати» | давньоруська |
| цвила «лементує, пищить; жалібно ірже; сичить» | македонська |
| kwiliś «хлипати, плакати, лементувати» (ст.) | нижньолужицька |
| kvai̯lĕ «плаче, квилить, пищить» (про дитину) | полабська |
| kwilić «тихо, жалібно плакати; скиглити» | польська |
| kviliti «жалісно плакати; скиглити» | праслов’янська |
| *kveilītei | праслов’янська |
| kvikati | праслов’янська |
| kvěliti | праслов’янська |
| *kvoilītei | праслов’янська |
| квили́ть «скиглити» | російська |
| кве́лить «тс.» | російська |
| цви́љети «лементувати, плакати; скиглити; скрипіти» | сербохорватська |
| kviliť «жалібно плакати, стогнати; пищати» | словацька |
| cvíliti «кувікати, скиглити; вити; скрипіти» | словенська |
| цвилити | старослов’янська |
| цвилѣти «плакати, оплакувати, голосно скаржитися» | старослов’янська |
| kvíleti «ридати, лементувати; завивати» (kvíliti) | чеська |
ковба́тка «шматок, частина; великий шматок м’яса Ж»
очевидно, результат видозміни й переосмислення іменника [ковба́н] «колода, чурбак, оцупок дерева» під впливом дієслова батувати «різати великими шматками, панахати», [бата№ти] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
заковба́ти
«залатати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ковба́н «колода, чурбак, оцупок дерева» | ? |
| батувати «різати великими шматками, панахати» | ? |
| бата «тс.» | ? |
| ти «тс.» | ? |
ухтя́ (вигук, який уживається при захопленні, зачудуванні чимось)
очевидно, результат лексикалізації сполучення інстинктивного вигуку ух і -тя, що є енклітичною формою знахідного відмінка займенника ти (пор. р. ух ты! у тому самому значенні);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ти (пор. р. ух ты! у тому самому значенні). | українська |
ши́ти «скріплювати, з’єднувати ниткою за допомогою голки частини чого-небудь (тканини, шкіри і т. ін.)»
псл. šiti (‹ *si̯ū-);
споріднене з лит. siū́ti «шити», лтс. šūt «тс.», прус. schumeno «дратва», schutuan «нитки», schuwikis «швець», дінд. sīˊvуati «шиє», sуūman «шов, зв’язок», ос. xuyun «шити», гр. ϰασσύω «латаю, шевцюю» (атт. ϰανν-), ϰάσσῡμα «латання», лат. suō «шию, зшиваю», гот. siujan «шити», двн. siuwan «тс.», хет. šum(m)anza «мотузок»;
іє. *si̯ū- «зшивати (шкіру)»;
р. шить, бр. шыць, др. шити, п. szyć, ч. šíti, слц. šit’, вл. šić, нл. šyś, полаб. saidlü (‹ *šidlo) «шило», болг. ши́я «шию», м. шие «шиє», схв. ши̏ти, слн. šíti;
Фонетичні та словотвірні варіанти
впро́шив
«за допомогою прошивання»
(присл.)
зо́-шит
зшилити
«вип’ятити, стиснувши в одну точку»
(губи)
зши́ток
о́бшивка
обшивня́
«рід човна»
о́бшийка
«облямівка, кайма; комір»
обшиття́
перешиття́
підо́шва
підошо́вний
пі́шва
піше́вка
пі́шивка
пошиття́
при́шви
(мн.; одн. при́шва)
приши́вка
«малий комір чоловічої сорочки»
пришиття́
про́шва
прошива́льний
прошива́льник
про́шивень
проши́вка
«прошиття»
про́шивка
«вишитий комір СУМ; малий комір чоловічої сорочки; облямівка, кайма Нед»
прошивни́й
проши́тво
«смужки як прикраси на підборах жіночих чобіт»
прошиття́
шийба́
«шиття»
шийкий
«пронизливий»
ши́ло
ши́луватий
«такий, що звужується до кінця, як шило»
ши́ль-ник
«той, що виробляє шила»
ши́ль-ник
«Anobium»
(ент.)
шильцьова́тий
«такий, що має форму шила»
шильча́стий
«подібний до шила»
шитво́
ши́тися
шиті́нка
«шиття і вишивання»
ши́тінки
«шиття; візерунки»
ши́тки
«шиття, вишивання»
шиток
«робота, пов’язана з шиттям; знаряддя до шиття»
шиття́
шитьба́
«шиття; шов»
ші́ло
«ніж, яким колють свиней; колодій»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ϰανν- | аттічний |
| шыць | білоруська |
| ши́я «шию» | болгарська |
| šić | верхньолужицька |
| siujan «шити» | готська |
| ϰασσύω «латаю, шевцюю» (атт. ϰανν-) | грецька |
| ϰάσσῡμα «латання» | грецька |
| siuwan «тс.» | давньоверхньонімецька |
| sīˊvуati «шиє» | давньоіндійська |
| sуūman «шов, зв’язок» | давньоіндійська |
| шити | давньоруська |
| *si̯ū- «зшивати (шкіру)» | індоєвропейська |
| suō «шию, зшиваю» | латинська |
| šūt «тс.» | латиська |
| siū́ti «шити» | литовська |
| шие «шиє» | македонська |
| šyś | нижньолужицька |
| xuyun «шити» | осетинська |
| saidlü «шило» (‹ *šidlo) | полабська |
| *šidlo | полабська |
| szyć | польська |
| šiti (‹ *si̯ū-) | праслов’янська |
| *si̯ū- | праслов’янська |
| schumeno «дратва» | прусська |
| schutuan «нитки» | прусська |
| schuwikis «швець» | прусська |
| шить | російська |
| ти | сербохорватська |
| šit' | словацька |
| šíti | словенська |
| šum(m)anza «мотузок» | хетська |
| šíti | чеська |
чка́тися «гикати»
псл. čьkаtі «ударяти, стукати, штовхати; гикати» звуконаслідувального походження;
можливо, спрощене з початкового *ščьkatі «тс.»;
чергуванням пов’язане з čіkati;
не виключено, що в значенні «гикати» запозичене із західнослов’янських мов;
р. [чкать] «бити, стукати», п. сzkаć «гикати», ч. [čkátі], слц. čkat’ «тс.», čkat’ sa (komu) «гикатися (кому)», м. чкота «копається; порпається», схв. [чка̏ти] «колупатися (в чомусь)»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чкота «копається; порпається» | македонська |
| сzkаć «гикати» | польська |
| čьkаtі «ударяти, стукати, штовхати; гикати» | праслов’янська |
| чкать «бити, стукати» | російська |
| ти «колупатися (в чомусь)» | сербохорватська |
| čkat' «тс.»«гикатися (кому)» (komu) | словацька |
| čkat' sa «тс.»«гикатися (кому)» (komu) | словацька |
| čkátі | чеська |
| *ščьkatі «тс.» | ? |
| значенні «гикати» | ? |
чу́ти «сприймати звуки за допомогою органів слуху; мати слух; відчувати; виявляти, розпізнавати когось, щось за допомогою органів нюху»
псл. čuti «діставати чуттєвих вражень; усвідомлювати, розуміти, стежити; не спати, пильнувати» продовжує іє. *kеu̯-i̯- «звертати увагу, спостерігати, діставати чуттєві враження (дотикові, нюхові, слухові, зорові)»;
споріднене з ав. čǝvīšī «(я) сподівався», дінд. kavī- «ясновидець, мудрець», ākúvatē «має намір», гр. ϰοέω (*kou̯ei̯ō) «помічаю», лат. caveō «стережуся, не сплю»;
із розширювачем -s- має відповідники в гр. ἀϰούω «чую», гот. hausjan «чути», двн. scouwōn «глядіти, дивитися», нім. schauen «тс.»;
р. чу́ять «почувати, відчувати, пізнавати чуттями, переважно нюхом», [чуть] «чути; нюхати; розуміти», бр. чуць «чути; відчувати запах», др. чути «відчувати; чути; знати», п. czuć «відчувати; передчувати, усвідомлювати; ст. не спати, пильнувати, бути чуйним; знати, думати; [чути]», ч. číti «відчувати (зокрема, запахи)», ст. čuti «тс.», [čut] «чути; діставати нюхових вражень; відчувати», слц. čut' «чути; відчувати; [відчувати запахи]», вл. čuć «відчувати; відчувати запахи, нюхати; діставати смакових вражень», нл. cuś «відчувати; мацати; помічати; відчувати нюхом», полаб. cają (cajěs) ‹ čujǫ (čuješь) «відчуваю (відчуваєш)», болг. чу́я «чую; слухаю; стережу, охороняю; доглядаю (когось)», м. чуе «почує», схв. чу̏ти «чути; відчувати», слн. čúti «чути, почути; не спати; стежити», стсл. чоути «відчувати, помічати, пізнавати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
занечу́лювати
«знеболювати»
занечу́яти
«стати глухим, втратити слух»
зачути́ти
«заповнити, заразити смердючим випаровуванням, чадом»
зачутюватися
«засмерджуватися»
надчутли́вий
недочува́ти
недочу́тний
«ледве чутний, тихий»
незчу́тися
нечува́лий
«нечуваний»
нечу́й
«чистий дух, геній»
(у словосполученні нечу́йа́нгіль)(?)
нечу́ть
«ледве чутний»
обезчувстві́ти
«знепритомніти»
очува́ти
очува́тись
«знаходитися»
очува́тися
очу́тися
«очуняти»
очу́ти́ти
очу́ти́тися
очуті́ти
«очутитися»
передчува́ти
передчу́ти
передчуття́
почува́ння
по́чу́тка
«чутка»
почутли́вий
почуттє́вий
почуття́
пречуття́
причува́тися
«бути ледве чутним; [прислуховуватися]»
при́чуйка
«вушний пір’ястий придаток (у сови)»
при́чулок
причутє́
«інстинкт»
причуття́
«передчуття»
прочува́ння
прочува́ти
прочу́й
«передчуття, прочуттÿ»
прочу́тися
счути́тися
«отямитися»
у́чут
«чутка, поголоска»
учу́тка
«тс.»
чу
«чуєш»
чува́лий
«чутий; про що вже чули»
чува́ти
«чути щось неодноразово; не спати, пильнувати»
чу́йка
«ухо; щупальце»
чуйко́
«ім’я казкового собаки»
чути́вий
«чутливий, зворушливий, патетичний»
чу́тий
чути́тельний
«чутливий»
чу́тити
«приводити до тями, опритомнювати, будити»
чу́тка
чутки́й
чутко́
«назва собаки»
чутко́м
«зовсім не бачити й не чути»
(у виразі ані видком не видати, ані чутком не чувати)
чутли́вий
чу́тни́й
«який сприймається органами слуху; відчутний, [чуйний, пильний; свідомий, у свідомості; який неприємно пахне, вонючий Нед]»
чутнісько
«добре чути»
чутні́ше
(порівняльний ступінь від чу́тно́)
чутня́
«сторожа, варта»
чуттє́вий
«здійснюваний за допомогою органів чуття; пов’язаний із задоволенням тілесного потягу»
чуття́
чу́ющий
«який чує, відчуває»
чювати
«чути (не раз)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| čǝvīšī «(я) сподівався» | авестійська |
| чуць «чути; відчувати запах» | білоруська |
| чу́я «чую; слухаю; стережу, охороняю; доглядаю (когось)» | болгарська |
| čuć «відчувати; відчувати запахи, нюхати; діставати смакових вражень» | верхньолужицька |
| hausjan «чути» | готська |
| ϰοέω «помічаю» (*kou̯ei̯ō) | грецька |
| ἀϰούω «чую» | грецька |
| scouwōn «глядіти, дивитися» | давньоверхньонімецька |
| kavī- «ясновидець, мудрець» | давньоіндійська |
| чути «відчувати; чути; знати» | давньоруська |
| *kеu̯-i̯- «звертати увагу, спостерігати, діставати чуттєві враження (дотикові, нюхові, слухові, зорові)» | індоєвропейська |
| caveō «стережуся, не сплю» | латинська |
| чуе «почує» | македонська |
| cuś «відчувати; мацати; помічати; відчувати нюхом» | нижньолужицька |
| schauen «тс.» | німецька |
| cają ‹ čujǫ «відчуваю (відчуваєш)» (cajěs)(čuješь) | полабська |
| czuć «відчувати; передчувати, усвідомлювати; ст. не спати, пильнувати, бути чуйним; знати, думати; [чути]» | польська |
| čuti «діставати чуттєвих вражень; усвідомлювати, розуміти, стежити; не спати, пильнувати» | праслов’янська |
| чу́ять «почувати, відчувати, пізнавати чуттями, переважно нюхом» | російська |
| ти «чути; відчувати» | сербохорватська |
| čut' «чути; відчувати; [відчувати запахи]» | словацька |
| čúti «чути, почути; не спати; стежити» | словенська |
| чоути «відчувати, помічати, пізнавати» | старослов’янська |
| чуть «чути; нюхати; розуміти» | українська |
| čut «чути; діставати нюхових вражень; відчувати» | українська |
| číti «відчувати (зокрема, запахи)» | чеська |
| ākúvatē «має намір» | ? |
| -s- | ? |
| čuti «тс.» | ? |
хоті́ти «мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (у їжі, відпочинку і т. ін.); мати намір, збиратися (щось робити)»
псл. xotěti, xъtěti;
надійних відповідників не має;
імовірний зв’язок з xvatati, укр. хвата́ти – через первісну форму *xvot-, пор. р. охо́та і охво́та (ЭССЯ 8, 83–84; Эндзелин СБЭ 121–122; Iljinskij AfSlPh 28, 458–460; Ильинский ИОРЯС 20/4, 149–151; Bern. I 398–399; Черных II 353);
зіставлялося з вірм. xand «сильне бажання, жага», xind «радість», xndam «радію» (Bugge KZ 32, 42; Meillet Études 174, MSL 8, 315), куди інші відносили також кімр. chwant, брет. hoant «бажання» (Pedersen KZ 38, 388–389; 40, 178–179; Persson Beitr. I 305, проти Bern. I 399 з огляду на труднощі з носовим);
вважалося також експресивним утворенням, спорідненим з лит. ketėˊti «замишляти, задумувати», ketìnti «тс.» (Machek Slavia 16, 176; Mikkola Ursl. Gr. I 177; Brückner 177);
р. хоте́ть, бр. хаце́ць, др. хотѣти, хътѣти, п. chcieć, ч. chtíti, слц. chciet’, вл. chcyć, болг. ща (‹хъщу), [хо́йта], схв. хте̏ти, хо̀тjeти, слн. hotåti, стсл. хотѣти, хътѣти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
доне́схочу
досхочу́
заохо́та
заохо́тливий
заохо́тник
заохо́чення
заохо́чувати
захоті́нка
«забаганка»
зне́хотя
зне́хочу
навхо́чина
наухо́чина
не́хіть
не́хотя
нехотячи́
обхі́тний
«охочий»
охво́та
охі́тний
охі́тниця
охі́тно
охі́чно
охо́та
«бажання, нахил; полювання»
охо́титися
«бажати»
охо́тка
«охота, бажання»
охо́тливий
охо́тний
охо́тник
охо́тницький
охо́тниця
охо́тою
охоту́ха
охо́ча
охо́че
охо́чий
перехо́чливий
«примхливий, капризний»
прихоть
розохо́чувати
розхі́ття́
«задоволення»
схоті́нка
«бажання»
ухі́тний
«охочий, бажаючий»
ухі́ття
«охота, бажання СУМ; насолода, втіха, примха; користування Нед, Пі»
хвіть
«тс.»
хіть
«охота, бажання»
хота́
«хтивість, похітливість»
хоті́й
«той, що чогось хоче»
хотя́
хотя́чка
«тс.»
хоч
хти́вий
хти́вість
хті́ти
хуть
«бажання, прагнення»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хаце́ць | білоруська |
| ща (‹хъщу) | болгарська |
| hoant «бажання» | бретонська |
| chcyć | верхньолужицька |
| xand «сильне бажання, жага» | вірменська |
| хотѣти | давньоруська |
| chwant | кімрська |
| ketėˊti «замишляти, задумувати» | литовська |
| chcieć | польська |
| xotěti | праслов’янська |
| охо́та | російська |
| охво́та | російська |
| хоте́ть | російська |
| ти | сербохорватська |
| chciet' | словацька |
| hotåti | словенська |
| хотѣти | старослов’янська |
| хвата́ти | українська |
| хътѣти | українська |
| хо́йта | українська |
| хо̀тjeти | українська |
| хътѣти | українська |
| chtíti | чеська |
| xъtěti | ? |
| охо́та | ? |
| охво́та | ? |
| xind «радість» | ? |
| xndam «радію» | ? |
| ketìnti «тс.» | ? |
хті́ти
псл. xъtěti, чергуванням пов’язане з xotěti;
фонетичний варіант виник унаслідок редукції вокалізму, спричиненої частим вживанням цього дієслова як допоміжного, пор. дальше його скорочення в болг. ща ‹ хъшту «хочу», ще «хоче», яке вживається для утворення майбутнього часу дієслів: ще пиша «писатиму»;
пор. також і схв. ћу, ћеш, ће і т. ін. в тій самій функції;
бр. [хцець], п. chcieć, ч. chtíti, слц. chciet’, вл. chcyć, нл. kśěś, схв. хте̏ти, стсл. хътhти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
хти́вий
хти́вість
хті́вши
«якщо треба, коли хочеш»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хцець | білоруська |
| ща «хочу» | болгарська |
| хъшту «хочу» | болгарська |
| chcyć | верхньолужицька |
| kśěś | нижньолужицька |
| chcieć | польська |
| xъtěti | праслов’янська |
| ћу | сербохорватська |
| ти | сербохорватська |
| chciet' | словацька |
| хътhти | старослов’янська |
| chtíti | чеська |
| дальше | ? |
| ще «хоче» | ? |
| ще пиша «писатиму» | ? |
| також | ? |
| ћеш | ? |
| ће | ? |
| в | ? |
| в | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України