СКАЗА — ЕТИМОЛОГІЯ

кази́ти «псувати, спотворювати»

псл. kaziti, початкове каузатив до čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h)«щось гидке», паралельного до *kak(k)(пор. кал), і порівняння розвитку значення до вірм. kʽakem «псую, знищую» (Kořínek LF 68, 93) або ж зіставлення з лит. kežėˊti «ставати кислим, терпким» (Machek Rechersches 82–86) чи góžti, góžiti (про псування пива) (Machek ESJČ 246);
р. [кази́ть] «псувати», бр. [казі́ць], п. kazić «тс.», др. казитися «псуватися», каш. [kazić] «бити, товкти; прищеплювати заразу», ч. kaziti «псувати, розбещувати», слц. káziť «тс.», вл. kazyć «псувати; заважати», нл. kazyś «тс.», схв. нака́зити «спотворити, викривити», слн. kazíti «псувати, шкодити», стсл. казити «псувати; каструвати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

каз «сказ, шаленство, оскаженіння»
кази́тель «той, хто псує Ж; неспокійний, вередливий хлопчик Кур»
казитися «впадати в лють, скаженіти; пустувати, жирувати»
ка́зі́нка «проступок» (?)Г, Ж
прокаже́ний
прока́за
прока́зний
скаже́ний
скажени́на
скажені́вка «сказ»
скажені́ти
скаженкува́тий
скаженю́ка «хвора на сказ тварина»
скажиня́ «шалена людина»
сказ «гостре інфекційне захворювання; несамовитість; [огріх при оранці Me]»
ска́за «огріх, вада»
скази́тися «захворіти на сказ; розлютитися; [зіпсуватися]»
сказь «шал; шалена людина»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
казі́ць білоруська
kazyć «псувати; заважати» верхньолужицька
kʽakem «псую, знищую» вірменська
казитися «псуватися» давньоруська
*kak(k) індоєвропейська
*kā˘g(h) індоєвропейська
kazić «бити, товкти; прищеплювати заразу» кашубський
kežėˊti «ставати кислим, терпким» литовська
góžiti (про псування пива)(Machek ESJČ 246) литовська
góžiti литовська
kazyś «тс.» нижньолужицька
kazić «тс.» польська
kaziti праслов’янська
čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h) праслов’янська
кази́ть «псувати» російська
нака́зити «спотворити, викривити» сербохорватська
káziť «тс.» словацька
kazíti «псувати, шкодити» словенська
казити «псувати; каструвати» старослов’янська
kaziti «псувати, розбещувати» чеська


спаз «злість»

неясне;
можливо, результат видозміни форми сказ;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
сказ українська

каза́ти «говорити; [показувати Ж]»

псл. kazati «показувати»;
споріднене з дінд. kā́śate «зʼявляється, блищить, світить», cákṣatē «бачать, спостерігають; зʼявляються», ав. ākasaṯ «побачив», гр. τέκμωρ «знак, риса»;
іє. *kek῀- (*kegʼ-), *kōk῀- (*kōgʼ-);
зіставлення з дінд. śasti (‹*k῀ās-) «показує навчає; наказує; карає» (Machek ESJČ 246) допустиме, хоча й викликає деякі сумніви щодо фонетичних співвідношень;
щодо розвитку значення «показувати» – «говорити» пор. гр. δείκνυμι «показую» – лат. dīco «говорю»;
р. каза́ть «показувати», сказа́ть «сказати», бр. каза́ць «казати; показувати», др. казати «тс.; навчати; карати», п. kazać «казати; веліти; проповідувати», ч. kázati «проповідувати; наказувати; (ст.) показувати, карати», слц. kázať «проповідувати; наказувати; [говорити]», вл. kazać «наказувати; замовляти; запрошувати», нл. kazaś «тс.», болг. ка́звам (ка́жа) «кажу; називаю, наказую», м. каже «скаже, розкаже; покаже, вкаже», схв. ка́зати «сказати; показати», слн. kázati «показати», стсл. казати «указувати; навчати; наказувати; проповідувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вика́жчик
ви́каз
вика́зувач
відка́з «відмова»
відказа́ти «відмовити; заповісти»
відка́зувати «нарікати»
вказі́вка
вказівни́й
дока́жчик
до́каз
доказа́ти «довести; донести»
дока́зка «наклеп»
доказо́вий
зака́з «заборона»
заказа́ти «заборонити»
зака́зни́к
кажба́ «розповідь»
каза́льниця «амвон»
каза́ння «проповідь»
ка́зань «слово, промова»
каза́тель «промовець»
ка́зень «тс.»
ка́зи «розмови» (та перека́зи)] Ж
ка́зка
казка́р
казко́вий
ка́зчаний «казковий»
нака́з
наказа́ти «звеліти»
нака́зни́й
наказо́вий
наока́з «напоказ»
напока́з
оказа́ти «виявити»
оказа́тися «виявитися»
пере́каз
підка́жчик
підка́з
підказа́ти
підка́зувач
пока́жчик
по́каз
показа́ння
показа́ти
показни́й
пока́зник
показо́вий
показу́ха
прика́жчик (іст.)
прикажчикува́ти (іст.)
приказа́ти «наказати» (розм.)
при́казка
ро́зказ «наказ» (заст.)
ро́зка́з «оповідання»
ро́зказка «балачка»
розка́зник «оповідач»
ро́зказні
розказня́ «балачка; оповідання»
сказ «вказівка»
сказа́ння
ска́зка «казка»
ука́жчик
ука́з
ука́зка
ука́зник «укажчик»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ākasaṯ «побачив» авестійська
каза́ць «казати; показувати» білоруська
ка́звам «кажу; називаю, наказую» (ка́жа) болгарська
kazać «наказувати; замовляти; запрошувати» верхньолужицька
τέκμωρ «знак, риса» грецька
δείκνυμι «говорити» грецька
δείκνυμι «показую» грецька
kā́śate «зʼявляється, блищить, світить» давньоіндійська
cákṣatē «бачать, спостерігають; зʼявляються» давньоіндійська
śasti «показує навчає; наказує; карає» (‹*k῀ās-)(Machek ESJČ 246) давньоіндійська
*k῀ās- давньоіндійська
казати «тс.; навчати; карати» давньоруська
*k<SUP>u̯</SUP>ek῀- (*kegʼ-) індоєвропейська
*k<SUP>u̯</SUP>egʼ- (*kōgʼ-) індоєвропейська
*k<SUP>u̯</SUP>ōk῀- індоєвропейська
*k<SUP>u̯</SUP>ōgʼ- індоєвропейська
dīco «говорю» латинська
каже «скаже, розкаже; покаже, вкаже» македонська
kazaś «тс.» нижньолужицька
kazać «казати; веліти; проповідувати» польська
kazati «показувати» праслов’янська
каза́ть «показувати» російська
сказа́ть «сказати» російська
ка́зати «сказати; показати» сербохорватська
kázať «проповідувати; наказувати; [говорити]» словацька
kázati «показати» словенська
казати «указувати; навчати; наказувати; проповідувати» старослов’янська
kázati «проповідувати; наказувати; (ст.) показувати, карати» чеська

Джерело:
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.