РУКАВИЦЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

рука́

псл. rǫka «рука»;
споріднене з лит. rankа̀, пов’язаним чергуванням голосних з renkа̄, riñkti «збирати», parankа̀ «збір, збирання», лтс. rа̄oka, прус. rancko, (зн. в. rānkan) «тс.»;
менш обґрунтоване зіставлення з дісл. vrá «ріг, кут», vrangr «кривий, косий», снн. vrange «дуга» (Mikkola IF 23, 120–121) і лат. (галлороманським) branca «лапа» (Kuryłowicz, Mél. Vendryes 205–207; Machek ESJČ 523–524);
висловлювалася також думка про давнє запозичення з балтійських мов (Бернштейн Очерк 92);
р. бр. рука́, др. рука, п. ręka, ч. слц. вл. нл. ruka, полаб. rǫka, болг. ръка́, м. рака, схв. ру́ка, слн. rôka, стсл. рѫка;
Фонетичні та словотвірні варіанти

безрука́вий
безрука́вка
безрука́вний
безру́кий
виру́ка «поміч»
вируча́ти
ви́ручка
впо́руч «поруч»
впору́чний «рівнобіжний»
вруча́ти
вру́чений
вручи́тель
вручну́
доруча́ти
дору́чення
дору́чник
запору́ка
запоручи́ти «доручити»
зару́ка
зарука́вниця «манжета»
зарука́вок
зарука́вчик «тс.»
зарукований «заручений»
за́руч «у заставу»
заруча́тися
зару́чений
зару́чини
зару́чка
зару́чний (у виразі злист «гарантійна грамота»)
зару́чник «заложник; [жених Пі]»
зару́чники «дружки жениха»
зару́чниця «молода»
зруки́
зрукований «заручений»
зруч «зручно»
зру́чий «зручний»
нави́руч «на допомогу»
нарука́вний
нарука́вник
нарука́вці
на́руч «на підтримку; [кількість чогось на одну руку МСБГ]»
на́ручка
нару́чний
нару́чник
на́ручні
на́ручно «зручно»
нару́ччя
на́рушно «тс.»
недови́ручка
недору́чний «недоставлюваний»
обру́ч «браслет»
о́бруч «поряд»
обруча́льний
обруча́ти
обру́чини
обру́чка
обручний «ніж для тесання двома руками» (обіручний)
обру́ччя
переви́ручка
підру́чний
підру́чник
попі́друч
попі́дру́чки
пору́ка
пору́ки
порукува́ти «заручити»
по́руч
поруча́льний
поруча́та «поручні»
поруча́ти
поруча́тися
поруче́нець
по́ручень
поручи́тель
поручи́тельство
по́ручі «частина броні на руках; частина одягу священика»
поручне́вий
пору́чник
пору́чництво
по́ручні
пору́чно «зручно»
пору́ччя
припору́ка
прируча́ти
приру́чений
приру́чний
рука́в
рукаве́ць «рукавчик; торбина»
рукави́ця
рукави́чний
рукави́чник
рукави́чництво
рука́вний
рукавча́
рукавча́та
рука́тий
рука́тися «вітатися за руку»
рукі́в'я́ «рукоятка»
руко́ви́ни «заручини Г; згода О»
руковище «рукоятка»
ру́ця
руч «рука» (у ліву р., на швидку р. і т.д.)
руча́
ру́ча «чепіга»
руча́йка «міра льону; жменя»
руча́та
руча́тися
ру́чений «ручний»
рученя́
ручи́льник «поручитель»
ручи́на «рука; стрілка годинника»
ручи́ня «рученя»
ручи́сько
ручи́тель «поручитель»
ручи́ця «зменш. до рука́; деталь воза; [ручка Нед; чепіга О]»
ручи́ще
ручі́й «поручитель»
ру́чка «зменш. до рука́; держак, прилад для писання; смуга покосу; [жмут соломи, яким ушивають стріху; ціпилно; міра льону; повісмо ниток О]»
ру́чкатися «тс.»
ру́чки «огудиння огірків, гарбузів та ін.»
ручкови́й «даний рукою»
ручни́й
ручни́к «спеціаліст ручного вироблення чого-небудь; інструмент (молоток, пензель і под.); ручний кулемет; [поручитель] О»
ручни́ця «кінець пилки з ручкою»
ру́чно «зручно»
ручу́хна «рука; ручка»
рушно «тс.»
спору́ка «зручність»
спору́чник «помічник»
упо́руч «поруч»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
рука́ білоруська
ръка́ болгарська
ruka верхньолужицька
vrá «ріг, кут» давньоісландська
vrangr «кривий, косий» давньоісландська
рука давньоруська
branca «лапа» (галлороманським)(Kuryłowicz, Mél. Vendryes 205--207; Machek ESJČ 523--524) латинська
rùoka латиська
rankù литовська
riñkti «збирати» литовська
parankа̀ «збір, збирання» литовська
рака македонська
ruka нижньолужицька
rǫka полабська
ręka польська
rǫka «рука» праслов’янська
rancko прусська
rānkan «тс.» зн. в. прусська
рука́ російська
ру́ка сербохорватська
vrange «дуга» середньонижньонімецька
ruka словацька
rôka словенська
рѫка старослов’янська
ruka чеська



Джерело:
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.