РУДНИК — ЕТИМОЛОГІЯ

руда́ «гірська порода, що містить метали; [іржаве багно; болотистий луг Нед, болотистий берег Па]»

псл. ruda «руда; іржаве болото», пов’язане з rudъ «червоний, рудий»;
безпосереднє зіставлення (Machek ESJČ 522–523; Holub–Lyer 425; Kluge–Mitzka 174) з нвн. Erz «руда», гот. aiz, двн. ēr «тс.», лат. rūdus «шматок каменя, руди», raudus, rōdus «тс.», першоджерелом для яких вважається слово з мови давнього народу, що володів обробкою металів (припускається шумерське urud «мідь»), непереконливе;
р. бр. руда́, др. руда «гірська порода; рудник», п. ч. слц. вл. нл. ruda, болг. ру́да́, м. руда, схв. ру́да, слн. rúda;
Фонетичні та словотвірні варіанти

руда́ви «рудна порода»
руда́вина «болото; мочар»
руда́віца «випас»
руди́ни «мідна слюда»
ру́дка «іржаве багно, болото; заплава річки Ч; баюра Нед»
ру́дни́й
рудни́к
ру́дник «рудокоп»
ру́дня́ «рудник; [металургійний завод Нед]»
рудома́н «заросле болото; заболочена низина»
рудя́вина «іржаве болото»
рудяни́й «рудний Нед; іржавий (про воду)»
рудя́нка «болотна руда»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
руда́ білоруська
ру́да́ болгарська
ruda верхньолужицька
aiz готська
ēr «тс.» давньоверхньонімецька
руда «гірська порода; рудник» давньоруська
rūdus «шматок каменя, руди» латинська
raudus латинська
rōdus «тс.» латинська
руда македонська
ruda нижньолужицька
Erz «руда» нововерхньонімецька
ruda польська
ruda «руда; іржаве болото» праслов’янська
rudъ «червоний, рудий» праслов’янська
руда́ російська
ру́да сербохорватська
ruda словацька
rúda словенська
ruda чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України