РОЗМОВИНИ — ЕТИМОЛОГІЯ

мо́ва

псл. *mъlѵа «гомін», *mъlѵiti «гомоніти»;
походження остаточно не з’ясоване;
розглядається як звуконаслідувальне утворення (Преобр. І 548; Holub–Kop. 227; Младенов 310);
зіставляється з дінд. brávῑti «говорить», ав. mraoiti «тс.» (Machek ESJČ 369; Герценберг Ир. языкозн. 132);
припускається зв’язок з лат. murmurāre «бурмотіти» (Holub–Кор. 227), prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» (Szemerenyi (Emérita 22, 159–160), з псл. mel-/ mol- «молоти» (Schuster-Šewc 945);
р. молва́ «поговір», бр. мо́ва, п. mowa «мова, мовлення» (з укр.), ст. mołwa, ч. слц. ст. mluva «тс.», вл. (заст.) mołwić, нл. mołwiś, болг. мълва́ «поговір; говір, гомін», слн. [muviti] «бурмотіти», [mólviti] «тс.», стсл. мльвa «галас, нарікання»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

безмо́вий «німий»
безмо́вний
безмо́в'я «безмовність, мовчання»
вимі́вка «вимова; додаткова умова; відмовка»
вимо́ва «вимовляння; [домовленість; додаткова нагорода за умовою; докір; відмовка]»
ви́мовка «відмовка»
ви́мовки «умовна плата за наречену, данина її сім’ї»
вимовля́ти «казати, говорити; виговорювати; випрошувати, домовлятися про платню; [дорікати; виправдовуватися]»
вимо́вний «пов’язаний з вимовою; виразний; докірливий»
вимо́внина «частина майна, виділювана з загальних умов контракту» (заст.)
відмо́ва
відмо́вка
відмовля́ти
відмо́вний
відмо́вник «той, хто відмовився»
домо́ва «умова, угода»
домо́вини «обрядовий договір між батьками перед весіллям дітей»
домо́вленість
домовля́нка «умова, договір, контракт»
домовля́ти «умовлятися; дорікати»
домовлятися
домо́вний «домовлений»
замо́ва «замовлення, заклинання»
замо́вець
замо́вини «замова, заклинання»
замови́тель «клієнт, замовник»
замо́вка «замова»
замовля́ти «робити замовлення; заклинати, заговорювати»
замо́вний «який замовляється»
замо́вни́й «заговорений»
замо́вник «той, хто замовляє»
замо́вщик «знахар, заклинач»
змо́ва
змо́вини «заручини; угода»
змо́вити «справити заручини; сказати; замовити»
змо́вка «змова; розмова»
змовле́нник «змовник»
змовля́тися
змо́вник
змо́вництво
зумо́вити «викликати, стати причиною»
мі́вний «балакучий»
мо́вець
мо́вити «говорити, сказати; [думати ВеБ]»
мо́вка «мовний зворот, вираз»
мовки́ня «промовецьжінка»
мо́влення
мовля́в «нібито; так би мовити»
мовля́нин «мовець»
мовля́ти «говорити, казати, розповідати» (заст.)
мовля́чий «тс.»
мо́вний «пов’язаний з мовою; [балакучий]»
мо́вник «мовознавець; викладач мови»
мовни́ця «трибуна Ж; граматика Пі»
мо́вність «балакучість»
намо́ва «підмова; наклеп; умова, згода»
намо́ви́на «підмова, умовляння»
на́мо́вка «підмова; умова, згода»
намовля́ти «зводити наклеп; умовляти»
намовля́тися «домовлятися»
намо́вник «підмовник»
невимо́вний
невідмо́вний «неспростовний; незаперечний»
недомі́вний «який має погану вимову»
недомо́ва «недорікуватий, заїка»
недомо́вка
недомо́влий «тс; недорікуватий; нечіткий, незрозумілий Ж»
немі́вний «неговіркий, мовчазний»
немо́ва «неговірка людина»
немовли́ий «тс.»
немовля́
немовля́чий «той, хто не говорить; німий»
немовля́щий «тс.»
немо́вний «неговіркий; мовчазний, лаконічний»
неумо́вний «німий»
обмівни́й «наклепницький»
обмівни́к «наклепник»
обмо́ва «наклеп»
обмо́вка «помилка на слові»
обмовля́ти «ганити, гудити; оббріхувати»
обмовля́тися «проговорюватися»
обмо́вник «наклепник»
обумо́вити
омі́вка «наклеп»
омо́ва «обговорення; наклеп»
передмо́ва
передумо́ва
перемо́ва «переманювання; поговір; переказ; переконування; поштовий переказ»
перемо́ви «переговори; розмови» (заст.)
перемо́вини «розмови»
перемо́вити «обмінятися словами; переманути»
перемовля́тися «обмінюватися словами; [сперечатися]»
підмо́ва «підбурювання»
підмовля́ти «підбурювати; умовляти»
підмо́вник
помі́вка «приказка; розмова»
помо́ва «плітки»
помо́вка «приказка; [розмова]»
помовля́ти «умовляти, намовляти»
прамо́ва «мова-основа»
при́мі́вка «замовляння; приказка»
примі́вник «знахар, що лікує замовлянням»
примо́ва «знахарське замовляння; [поговір; поголоска; згадка; натяк; приказка Нед]»
при́мо́вка «приказка»
примо́вля «тс.»
примовля́ти «приговорювати; заговорювати; закликати; [домовлятися]»
примовля́тися «вступати в розмову; клопотатися»
промі́вка «мова, мовлення»
промівни́к «чарівник, знахар»
промо́ва «публічний виступ; [обговорення; заклинання, заговір Нед]»
промо́вець «доповідач; [захисник, заступник Нед]»
промо́вистий «виразний, красномовний»
промо́вка «приказка, примовка, [розмова; вимова]»
промовля́ти
промовля́тися «проговорюватися; прориватися»
промо́вний «красномовний»
промо́вницький «ораторський»
розмо́ва
розмо́вини «розмови, балачки»
розмо́витися «поговорити»
розмовля́ти
розмо́вний
розмо́вник «підручник; учасник бесіди»
умо́ва
умо́вина «умова»
умо́вини «умови; [огляд, розглядини Нед]»
умо́вка «договір, умова; [обумовлення Нед]» (заст.)
умовля́ти
умовля́тися
умо́вний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
mraoiti «тс.» авестійська
мо́ва білоруська
мълва́ болгарська
mołwić (заст.) верхньолужицька
brávῑti «говорить» давньоіндійська
murmurāre «бурмотіти» латинська
prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» латинська
mołwiś нижньолужицька
mowa «мова, мовлення» (з укр.) польська
mołwa польська
*m<SUP>ъ</SUP>ѵа «гомін» праслов’янська
*m<SUP>ъ</SUP>ѵiti «гомоніти» праслов’янська
mel-/ mol- «молоти» праслов’янська
молва́ російська
mluva «тс.» словацька
mluva «тс.» словацька
muviti «бурмотіти» словенська
mólviti «тс.» словенська
млъвa «галас, нарікання» старослов’янська
mluva «тс.» чеська



Джерело:
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.