РАЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

припущення про споконвічну спорідненість слов’янського слова з індоіранськими формами (Младенов 556; Семереньи ВЯ 1967/4, 8; Matzenauer LF 16, 163), про зв’язок з р. [рай] «віддалений шум» (Будимир ЗФФУБ 4, 1957, 9) або як колишнього позначення краю без зими, з ви́рій (Brückner 452; Kalima Slavia 17/1–2, 33–37; Skok III 100) недостатньо обґрунтовані;

псл. rajъ;

очевидно, запозичення з давніх індоіранських мов;

ав. rā́y- «багатство, щастя», дінд. rāy-, rāḥ «майно, скарб, багатство», raуíḥ «дарунок, багатство, володіння», rā́ti «дає, дарує» споріднені з лат. rēs «справа, майно», можливо, також з лтс. rãt «корчувати, очищати», лат. rārus «рідкий»;

заслуговує також на увагу думка (Трубачев Сл. языкозн. 1988, 309–311; Кипарский ВЯ 1956/3, 136; Holub–Kop. 309) про зв’язок псл. rajь (‹ *rōjь) з *roi- (rei-) «текти», rěka «ріка» (як назва «зарічного краю»);

р. бр. др. болг. рай, п. слц. вл. нл. raj, ч. ráj, м. раj, схв. ра̑j, слн. ráj, стсл. раи;

менш задовільні інші пояснення: як запозичення з іранської мови,– пор. ір. аіrуā- «арійська країна» (Фасмер–Трубачев II 137–138);

як пов’язаного з ос. іr (іrœ) «осетини» (Vasmer RSL 6, 176–177; Филин Образ. яз. 279), з іменником рай (Brückner 452), з псл. *ѵіrъ «вир» (Toivonen FUF 24, 104–126), з гр. έαρ(ἤρ) «весна» (Горяев 123; Преобр. І 273), з дінд. araṇyaḥ «чужий, далекий» і з лит. óras «повітря» (Потебня РФВ 6, 146, 155) та ін;

заслуговує на увагу також спроба пов’язання з прус. іurіау «море» (Мартынаў Белар. лінгв. 7, 69);

форми ви́рай, ира́й під впливом рай;

українська форма з початковим в виникла внаслідок злиття прийменника в з іменником у сполученні в ирій (куди?);

можливо, пов’язане з псл. *jarь «весна», що разом з гот. jer «рік» походить від іє. *iōr- із ступенем чергування iәr-, звідки виникло īr-, представлене в др. ирии з давнім прикметниковим суфіксом -ии;

загальноприйнятої етимології не має;

р. и́рий, бр. вы́рай, др. ирии, п. wyraj;

о ‹ а тут – наслідок деетимологізації і зближення з рої́тися;

складне слово, утворене з основ слів ді́в(а) «дівчина» і рай (пор. [райцюва́ти] «співати святкові побажання на Великдень» Ж, [райці́вка] «побажання на Великдень» Ж);

очевидно, утворене від рай (пор. рай-де́рево «скумпія»);

р. раи́на «тополя», [раи́ня] «сад для розваги»;

припущення про походження через посередництво давньоосетинської мови (*ardunga-) від ір. *drunaka- «лук, райдуга» (Семереньи ВЯ 1967/4, 23) потребує дальшого обґрунтування;

думка про споконвічність форми райдуга (Соболевский РФВ 70, 96; Преобр. ІІ 171; Matzenauer LF 16, 163; Kalima Slavia 17, 33) викликає сумнів;

форма ра́йдуга, очевидно, виникла внаслідок деетимологізації слова ра́дуга і зближення його з рай і дуга́ (пор. іншу назву веселки укр. [дуга́] Ж, др. дуга, п. dęga, ч. duha, слц. dúha, болг. дъга́, схв. ду́га);

пор. аналогічні співвідношення у весе́лка – весе́лий, лит. linksmỹnė «веселка»: liñksmas «веселий»;

можливо, давнє східнослов’янське *radǫga, похідне від radъ «радий», як білу́га від бі́лий;

загальноприйнятої етимології не має;

р. ра́дуга, [ра́вдуга, ра́йдуга], бр. ра́дуга;

зменш. від рай;

назва пов’язана з тим, що в панорамах (райках) демонструвалися лубочні картини релігійного змісту;

друге значення, можливо, з’явилося як калька нім. Paradies «рай; райок, гальорка», яке пояснюється тим, що ці місця знаходяться близько до стелі, на якій раніше було намальовано сцени з райського життя;

викликає сумнів пов’язання (Иванов–Топоров 248) з давнім уявленням про рай як верхню сферу Всесвіту;

р. бр. раёк «тс.»;

можливо, результати видозміни основи рале́ць, зумовленої впливом слова рай;

не зовсім ясні форми;

псл. rarogъ;

загальноприйнятої етимології не має;

виводилось (Фасмер III 436; Булаховський Вибр. пр. III 244, 258; Львов ЭИРЯ IV 83; Brückner 454; Moszyński PZJР 130; Holub–Kop. 309; Mikl. EW 271; Meillet Études 405; Matzenauer LF 16, 168; Trautmann 242; Mühl.–Endz. 496, 498; Walde–Hofm. II 421; Uhlenbeck 248) від основи rarъ «вереск, шум» (пор. цсл. раръ «звук»; йшлося про шум крил птаха під час польоту або про характерний крик сокола, пор. Ferianc 93–94), утвореної за допомогою суфікса -r- (як darъ, ріrъ) від кореня ra- (про шум, вереск), яке пов’язується з р. [рай] «гул, шум, відгук» і зіставляється з лит. rojîti «неспокійно, невчасно кричати» (про півня), ríeti «кричати, лаятися», лтс. riêt «гавкати», rãt «лаяти», дісл. rámr «хриплий», remja «ревти», rîmr «голос; каркання», лат. ravus «хриплий», дінд. rā́yati «гавкає» (іє. *ra- «ричати, кричати, гавкати»);

вважається також (Трубачев Этимология 1965, 64–71; Machek ESJČ 508; LiSl III 84) запозиченням з давньоіранської мови, яке зводиться до ір. vāragna- «сокіл», пов’язаного з назвою давньоіранського божества ав. Vǝrǝϑraγna-;

п. rarîg «сокіл, Falco (gennaia sacer)», ч. raroh «птах з групи соколиних», слц. rároh «кречет», вл. raroh «балабан», схв. [rarov] «різновид орла», можливо, також pа̀рог «омар, Palimurus vulgaris», слн. rárog «тс.» (з схв.);

зворотне дієслівне утворення від іменної форми ра́йца, яка виникла на польському ґрунті з давнішого *rad(ь)са, похідного від rad(z)ić «радити», rada;

р. [раить] «радити, допомагати», бр. ра́іць «радити», п. raić, rajcować «тс.»;

утворення з префіксів у-, по- та дієслова ра́їти, ра́яти «радити» (пор. [порає́ти, порайіти] «порадити» О) з розвитком семантики: «порадити, дати пораду» → «дати погану пораду, яка принесе збитки» → «обібрати»;