РАБ — ЕТИМОЛОГІЯ

раб

запозичення з церковнослов’янської мови;
цсл. стсл. рабъ походить від псл. *orbъ «раб; сирота, дитина» (первісно «сирота або чужа дитина, яка виконує найбільш трудомістку домашню роботу»);
р. бр. болг. м. раб, др. рабъ, п. ч. слц. rab, схв. заст. ра̑б, ра̏б;
Фонетичні та словотвірні варіанти

раба́
раби́ня
ра́бство
рабствувати «перебувати в рабстві» (заст.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
раб білоруська
раб болгарська
рабъ давньоруська
раб македонська
rab польська
*orbъ «раб; сирота, дитина» (первісно «сирота або чужа дитина, яка виконує найбільш трудомістку домашню роботу») праслов’янська
раб російська
ра̑б сербохорватська
ра̏б сербохорватська
rab словацька
рабъ старослов’янська
рабъ церковнослов’янська
rab чеська

руб «вузький край, окрайка; шов на тканині, рубець»

псл. rǫbъ «руб, край предмета (=відрубане); одяг (=підрублене, підшите)»;
споріднене з лтс. rа̄obs «зарубка», rа̄obît «робити зарубки», ram̃stît «рубати тупою сокирою», лит. rum̃bas «рубець, шрам; зарубка на дереві; широка смуга, окрайка», rumbė́ti «рубцюватися», rumbúoti «підрубувати», rémbėti «вкриватися шрамами»;
далі зіставляється також з двн. rant(t) «край щита», ramft «рамка, край», свн. ranft «тс.», дісл. rǫnd «край, ребро»;
спорідненість із свн. rumpf «тулуб», гол. romp «тс.» сумнівна;
іє. *rembh-/rombh- «рубати»;
р. рубе́ц, руби́ть, бр. руб «ребро, край», рубі́ць «рубати», др. рубъ «шматок тканини», п. rąb «край, рубець», ч. roub «щось відрубане; прищепа», rub «виворіт», слц. вл. rub «тс.», нл. rub «полотняний одяг; полотняна хустина», rubaś «рубати», полаб. rǫ̇b «рубець», болг. ръб «край, грань; обшитий край одягу; кромка матерії», м. раб «рубець, кайма; край, грань, ребро», раби «підрублює, підшиває край тканини», схв. pу̑б «край, кайма, рубець (на одязі)», слн. rîb «край, борт, кайма»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́руб
ви́рубаний
ви́рубка
вирубни́й
відру́б
відру́баний
відру́бни́й
відрубни́к
відру́бок
вруб
вру́бівка
вру́бовий
за́руб «зарубка, засік»
за́руба «рублена перегородка в амбарі»
зару́бина
зарубі́жний
за́ру́бка
зару́бник
за́рубок
зарубцьо́ваний
зарубча́стий «карбований»
звирубляти «вирубувати»
зруб
зру́бань «рубання лісу»
зру́бина «один ряд у зрубі криниці»
зруби́ти «побудувати з брусів»
навідру́б
на́дру́б
надру́бина
на́руб
на́рубень
нару́би «навиворіт»
нару́бка
недору́баний
недо́ру́бок
обру́б
обру́бина «оборіг»
обру́бка
обру́бки
обру́бкуватий
обру́блений
обрубни́й
обру́бник
обру́бок
обру́бувач
о́друб «зразу»
па́руб «ділянка для випасу в лісі»
пере́руб «засік»
пере́ру́б
пі́друб «основа дерев’яної хати»
підру́бка
подру́ба «підвалина»
по́руб
порубани́на «рана»
порубі́жний
пору́бка
пору́бник
пору́бня «мотика»
порубцьо́ваний
пору́бщик
приру́б
прируби́ти «зажити, зарости» (ся)] (про рану)
прирубі́жний
про́луб «тс.»
про́руб
про́ру́бка
прору́бня «ополонка»
ро́зру́б
розру́бка
ру́ба «вертикально, ребром»
руба́й «дроворуб»
руба́йло «ескадрон; той, що б’ється, рубає»
руба́к «дроворуб; інструмент у колісників Г; дровітня ДзАтл ІІ»
руба́ка «той, що б’ється, рубає; [ескадрон] Нед»
ру́баковщина «місце в лісі після вирубки дерев»
руба́ль «дроворуб; забіяка»
руба́льник «тс.»
ру́бане́ць «поліно, цурпалок, [меч Нед; праник]»
ру́баний
рубани́на
рубани́сько «місце в лісі, де вирубані дерева»
ру́ба́нка «колода; [рубання дров; сорт махорки]»
руба́нок «поліно»
рубанці́ «дрова»
ру́бань «купа дров; поле серед лісу»
руба́ти
руба́ч «дроворуб; [забіяка Нед]»
руба́чка
рубе́ль «жердина, якою притискають сіно чи снопи на возі; дошка із зарубками для качання білизни»
рубе́ць «шов у шитві; шрам; край; [рант Нед]»
руби́ло (знаряддя праці первісної людини)
руби́ти «підрублювати, підшивати»
рубі́ж «кордон; край; [зарубка; тупий бік ножа]»
рубі́ль «рубель для притискування сіна чи снопів»
ру́блений
рубли́ти «притискувати рублем»
рублі́нник «дроворуб, якому доручено відмічати зарубками роботу»
рубни́й
ру́бо́к «шрам Нед; рубель до полотна Пр. ХІ діал. н.»
ру́бом «тс.»
рубону́ти
рубце́вий
рубцьо́ваний
рубцюва́тий
рубцюва́тися
рубча́стий
рубча́стість
ру́бчик «шов, рубець»
ру́б'я «краї, рубці» (зб.)
струб «зруб»
уру́бний
уру́бок «поліно»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
руб «ребро, край» білоруська
рубі́ць «рубати» білоруська
ръб «край, грань; обшитий край одягу; кромка матерії» болгарська
rub «тс.» верхньолужицька
romp «тс.» голландська
rant(t) «край щита» давньоверхньонімецька
ramft «рамка, край» давньоверхньонімецька
rǫnd «край, ребро» давньоісландська
рубъ «шматок тканини» давньоруська
*rembh-/rombh- «рубати» індоєвропейська
rùobs «зарубка» латиська
rùobît «робити зарубки» латиська
ram̃stît «рубати тупою сокирою» латиська
rum̃bas «рубець, шрам; зарубка на дереві; широка смуга, окрайка» литовська
rumbėˊti «рубцюватися» литовська
rumbúoti «підрубувати» литовська
rémbėti «вкриватися шрамами» литовська
раб «рубець, кайма; край, грань, ребро» македонська
раби «підрублює, підшиває край тканини» македонська
rub «полотняний одяг; полотняна хустина»«рубати» нижньолужицька
rubaś «полотняний одяг; полотняна хустина»«рубати» нижньолужицька
rǫ̇b «рубець» полабська
rąb «край, рубець» польська
rǫbъ «руб, край предмета (=відрубане); одяг (=підрублене, підшите)» праслов’янська
рубе́ц російська
руби́ть російська
pу̑б «край, кайма, рубець (на одязі)» сербохорватська
ranft «тс.» середньоверхньнімецька
rumpf «тулуб» середньоверхньнімецька
rub «тс.» словацька
rób «край, борт, кайма» словенська
roub «щось відрубане; прищепа»«виворіт» чеська
rub «щось відрубане; прищепа»«виворіт» чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.