П — ЕТИМОЛОГІЯ

ЗМІСТ

бірки́ «дрібні річкові черепашки»

очевидно, результат зміни значення слова бі́рка (би́рка) «гральна кістка, шашка» і т. п;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
бі́рка «гральна кістка, шашка» (би́рка) ?
п ?

бірюза́

запозичення з турецької або половецької мови;
тур. ріruzä, firuze, полов. näpÿsä походять від перс. pīrūzä «тс.», яке зводиться до ав. *paitiraōčah, утвореного з префікса раіti «назад, знову, проти, з-» і основи дієприкметника raočant- «блискучий», від дієслова raok «блищати, сяяти», спорідненого з дінд. rṓcate «блищить, сяє», rōkáḥ «світло», лат. lūceo «сяю», псл. lučь (‹*Іоučь), укр. лучи́на;
р. бирюза́, ст. берюза, бр. біруза́, схв. пѝрӯз;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
*paitiraōčah авестійська
біруза́ білоруська
rṓcate «блищить, сяє» давньоіндійська
lūceo «сяю» латинська
pīrūzä «тс.» перська
näpÿsä половецька
lučь (‹*Іоučь) праслов’янська
бирюза́ російська
п сербохорватська
ріruzä турецька
лучи́на українська
firuze ?
raočant- «блискучий» ?
raok «блищати, сяяти» ?
rōkáḥ «світло» ?
берюза ?

блок (тех.)

запозичення з німецької або голландської мови;
н. Block (гол. blok) є нижньонімецьким варіантом верхньонімецького Bloch, яке походить від двн. blоһ «колода», спорідненого з дірл. blog «уламок»;
р. бр. болг. м. блок, п, ч. слц. вл. blok, схв. блȍк, слн. blók;
Фонетичні та словотвірні варіанти

блокува́льний
блокува́ти
бло́чний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
блок білоруська
блок болгарська
blok верхньолужицька
blоһ «колода» давньоверхньонімецька
blog «уламок» давньоірландська
блок македонська
Block (гол. blok) німецька
блок російська
блȍк сербохорватська
blok словацька
blók словенська
п українська
blok чеська

Гаври́ло

через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;
гр. Γαβριήλ походить від гебр. Gabrī’ḗl, букв. «муж божий» або «міць божа», утвореного з іменника géḇer «чоловік», пов’язаного з дієсловом gaḇár «був сильним», спорідненим з арам.-cip. gĕḇár «був могутнім; чоловік», ар. jabr «сильний юнак», і етимологічно неясного іменника ēl «бог»;
ч. слц. вл. нл. Gabriel, болг. Гавраи́л, схв. Gabrìjel, слн. Gabrijel, стел. Гавриилъ;
р. Гаврии́л, Гаври́ла, бр. Гаўрыі́л, Гaўры́ла, др. Гавриилъ, п;
Фонетичні та словотвірні варіанти

Га́брик
Га́бро
Ґабро́
Габру́к
Га́врик
Гавриле́й
Гавріил «мужъ б(ог)ъ або б(о)жій, або моцно(сть) б(о)жаа, або моцный мой б(ог)ъ» (1627)
Га́вря
Етимологічні відповідники

Слово Мова
jabr «сильний юнак» арабська
Гаўрыі́л білоруська
Gabrī'ḗl гебрайська
Γαβριήλ грецька
Гавриилъ давньоруська
Гаврии́л російська
Гаври́ла українська
Гaўры́ла українська
п українська
або «міць божа» ?
géḇer «чоловік» ?
gaḇár «був сильним» ?
g «був могутнім; чоловік» ?
ēl «бог» ?

гекта́р

запозичено з французької мови, можливо, через посередництво російської;
фр. hektare було утворене в 1795 р. з основ hect(o), що походить від гр. ἑκατόν «сто», спорідненого з псл. sъto, укр. сто, і are «міра землі», яке виникло під впливом пізньолат. area «площа, поверхня, вільне місце», порівнюваного з двн. essa «вогнище, черінь», нвн. Esse «тс.» (‹*asiōn), а також дісл. arinn «підвищення, місце для вогнища, пічки», двн. erin «підлога, ґрунт»;
р. бр. гекта́р, п, ч. слц. вл. нл. hektar, болг. м. хе́ктар, схв. хȅктар, слн. hektár;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гекта́р білоруська
хе́ктар болгарська
hektar верхньолужицька
ἑκατόν «сто» грецька
essa «вогнище, черінь» давньоверхньонімецька
erin «підлога, ґрунт» давньоверхньонімецька
arinn «підвищення, місце для вогнища, пічки» давньоісландська
хе́ктар македонська
hektar нижньолужицька
Esse «тс.» (‹*as$iōn) нововерхньонімецька
area «площа, поверхня, вільне місце» пізньолатинська
sъto праслов’янська
з російська
гекта́р російська
хȅктар сербохорватська
hektar словацька
hektár словенська
сто українська
п українська
hektare французька
hektar чеська
are «міра землі» ?

окрі́п «кипляча або дуже гаряча вода, кип’яток»

псл. *оkropъ, *ukropъ, *kropъ, пов’язане, очевидно, з kropiti «кропити»;
деякі дослідники (Machek ESJČ 668; Slavia 16, 187; ZfSlPh 17, 260–265; Agrell BSl. Lautst. 5–6) зіставляють з дінд. śrapáyati «варить, смажить»;
р. [окро́п], бр. [укро́п, укрэ́п], п. ukrop «тс.», ч. úkrop «рідка юшка з часником», слц. úkrop «юшка з овечого сиру», вл. krop «окріп», нл. hukšop «тс.», болг. о́кроп «підігріте вино (на весіллі)», схв. [кро̏п] «окріп», слн. kròp, стсл. оукропъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

укрі́п
Етимологічні відповідники

Слово Мова
укро́п білоруська
о́кроп «підігріте вино (на весіллі)» болгарська
krop «окріп» верхньолужицька
śrapáyati «варить, смажить» давньоіндійська
hukšop «тс.» нижньолужицька
ukrop «тс.» польська
*оkropъ праслов’янська
окро́п російська
п «окріп» сербохорватська
úkrop «юшка з овечого сиру» словацька
kròp словенська
оукропъ «тс.» старослов’янська
укрэ́п українська
úkrop «рідка юшка з часником» чеська
*ukropъ ?
*kropъ ?
kropiti «кропити» ?

сніп

далі пов’язується з іє. *(s)nē(u)- «зв’язувати»;
споріднене з двн. snuaba «пов’язка», можливо, лат. napūrae «солом’яні жгути» (з етруської?);
псл. snopъ «тс.»;
р. бр. болг. м. сноп «сніп», др. снопъ, п. ч. слц. вл. нл. snop, полаб. snüp, схв. сно̏п, слн. snа̏p, стсл. снопъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

сні́п'я «снопи» (зб.)
снопа́р «в’язальник снопів»
снопі́в'я «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
сноп «сніп» білоруська
сноп «сніп» болгарська
snop верхньолужицька
snuaba «пов’язка» давньоверхньонімецька
снопъ давньоруська
*(s)nē(u)- «зв’язувати» індоєвропейська
napūrae «солом’яні жгути» (з етруської?) латинська
сноп «сніп» македонська
snop нижньолужицька
snüp полабська
snop польська
snopъ «тс.» праслов’янська
сноп «сніп» російська
п сербохорватська
snop словацька
snа̏p словенська
снопъ старослов’янська
snop чеська

струп «кірка на рані, що загоюється; [наріст на плоді; білий грибок, лишай на неврожайній землі О]»

псл. strupъ «струп», пов’язане чергуванням голосних із [strъp(ъ)tъ] «шершавість, шорсткість»;
дальші етимологічні зв’язки остаточно не з’ясовані;
здебільшого зіставляється з двн. strūbēn «стояти нерухомо, клякнути; стовбурчити; випрямляти», strūbеn «піднімати, здиблювати», днн. снн. strūf «скуйовджений», свн. strup, strub, гол. stroef «тс., кудлатий», гр. στρυφνός «терпкий; гострий, різкий; похмурий, хмарний», що продовжують іє. *streubh-/strū˘bh-/streup-/ strū˘p- «щось стиснуте, жорстке, тверде», пов’язане з *streu-, очевидно, похідним від *stеr- «нерухомий; закляклий; твердий, жорсткий» (Ильинский РФВ 69, 16–18; Kluge–Mitzka 756; Vries NEW 711; Frisk II 811–812; Persson Beitr. 445, 865; Torp 504);
тлумачиться також як рефлекс *srupъ з вставними -t-, що зближується з гр. ῥύπος «грязь, бруд», ῥυπάω «бути забрудненим» і далі виводиться від іє. *sroup-/sreup- «покритий струпами бруд на тілі» (Sławski SO 18, 255; Solmsen KZ 37, 600–601; Frisk II 665–666; Pokorny 1004);
досить переконливим є припущення рухомого *s- і зіставлення псл. *srupъ з лит. raũpas «віспа», rauplė˜, raupaĩ «тс., висип», raũpsas «проказа», лтс. raupa «гусяча шкіра», нім. Rufe «струп» (Machek ESJČ 584; Slavia 16, 190; LF 68, 100; Holub–Lyer 454; Fraenkel 707);
менш обґрунтовані зближення з п. strzęp «клапоть» (Brückner 521, 522–523), з дісл. hriúfr «грубий, нерівний; прокажений», hrufa «парші, струп», двн. (h)ruf «тс.», спорідненими з лит. kraupùs «шерехатий, нерівний», лтс. kŗaũpa «струп, бородавка», р. крупа́ (Uhlenbeck PBrB 26, 307; Agrell Zur baltoslavischen Lautgeschichte 29);
р. бр. болг. м. струп, др. струпъ «рана; струп», п. ч. слц. strup, вл. trup «струп», нл. tšupk, [strup] «тс.», схв. стру̑п «парші, струпи (на голові)», слн. strúp «отрута», стсл. строупъ «рана; струп»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

заструпи́тися
заструпі́ти
пристру́питися «покритися струпом»
приструпі́ти «тс.»
стру́п'я «струпи» (зб.)
струпа́к «замерзла грудка грязі на дорозі»
струпиня́стий «струпуватий»
струпі́ти «покриватися струпами»
струпки́й «струпуватий; [покритий замерзлою гряззю]»
стру́пко (у виразі [с. їхати] «їхати по замерзлій грязі»)
струпкува́тий
струпли́вий «струпуватий»
струпля́стий «покритий замерзлою гряззю»
стру́пний
струпо́к «верх, верхівка»
струпува́тий «покритий струпами; [покритий замерзлою гряззю; шерехуватий]»
струпува́то «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
струп білоруська
струп болгарська
trup «струп» верхньолужицька
stroef «тс., кудлатий» голландська
στρυφνός «терпкий; гострий, різкий; похмурий, хмарний» грецька
ῥύπος «грязь, бруд» грецька
strūbēn «стояти нерухомо, клякнути; стовбурчити; випрямляти» давньоверхньонімецька
hriúfr «грубий, нерівний; прокажений» давньоісландська
strūf «скуйовджений» давньонижньонімецька
струпъ «рана; струп» давньоруська
*streubh-/strū˘bh-/streup-/ strū˘p- «щось стиснуте, жорстке, тверде» індоєвропейська
*sroup-/sreup- «покритий струпами бруд на тілі» індоєвропейська
raupa «гусяча шкіра» латиська
kŗaũpa «струп, бородавка» латиська
raũpas «віспа» литовська
kraupùs «шерехатий, нерівний» литовська
струп македонська
tšupk нижньолужицька
Rufe «струп» німецька
strzęp «клапоть» польська
strup польська
strupъ «струп» праслов’янська
*srupъ праслов’янська
крупа́ російська
струп російська
п «парші, струпи (на голові)» сербохорватська
strup середньоверхньнімецька
strūf «скуйовджений» середньонижньонімецька
strup словацька
strúp «отрута» словенська
строупъ «рана; струп» старослов’янська
strup «тс.» українська
strup чеська
strъp(ъ)tъ «шершавість, шорсткість» ?
strūbеn «піднімати, здиблювати» ?
strub ?
*streu- ?
*stеr- «нерухомий; закляклий; твердий, жорсткий» ?
*srupъ ?
ῥυπάω «бути забрудненим» ?
*s- ?
rauplė˜ ?
raupaĩ «тс., висип» ?
raũpsas «проказа» ?
hrufa «парші, струп» ?

суп «шуліка, Milvus Lacép.» (орн.)

виводиться також (Machek ESJČ 593) з іє. *k῀upp- (pp›mp) і пов’язується з гр. γύѱ, род. в. γῡπός «шуліка»;
псл. sǫpъ, можливо, пов’язане (як кореневий варіант з носовим голосним) з основою *sop- «сопіти» (Holub–Kop. 361);
р. [суп], п. sęp, ч. слц. вл. нл. sup, м. суп, схв. су̑п, стсл. сѫпъ;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
sup верхньолужицька
γύѱ грецька
*k῀upp- (pp›mp) індоєвропейська
суп македонська
sup нижньолужицька
sęp польська
sǫpъ праслов’янська
суп російська
п сербохорватська
sup словацька
сѫпъ старослов’янська
sup чеська
γῡπός «шуліка» ?
γῡπός «шуліка» ?
*sop- «сопіти» ?

пішня́ «важкий лом на дерев’яному держаку»

півн.-сл. [*pěšьnja] «лом, тесло», очевидно, пов’язане з псл. pestъ «товкач» або pьxati «пхати, штовхати, товкти»;
р. пе́шня́ «пішня», бр. [пяшня́] «лом», п. piesznia «вид сокири (інструмент пасічника)», [pieśnia] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

п
пíшня
пе́шня «інструмент для видовбування човнів, вуликів, пазів у дереві»
плє́сня «тс.»
плі́сня «довге залізне долото з дерев’яним держаком»
плішня́ «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
пяшня́ «лом» білоруська
piesznia «вид сокири (інструмент пасічника)» польська
pieśnia «тс.» польська
pestъ «товкач» праслов’янська
pьxati «пхати, штовхати, товкти» праслов’янська
пе́шня́ «пішня» російська
*pěšьnja «лом, тесло» ?

че́реп «кістяк голови; великий черепок; [глиняна посудина; горщик на квіти]»

споріднене з прус. kerpetis «череп», а також з лтс. šķẽrpele «черепок», лит. kir̃pti «різати», дісл. skarfr «оцупок, пеньок», снн. scharf «черепок», двн. scirbi «тс.», дінд. karpara- «черепок, шкаралупа, череп»;
іє. *(s)ker- «різати, кроїти», що далі пов’язується з *kerp- в значенні «плести»;
псл. *čerpъ;
очевидно, реалія первісно позначала глиняний горщик, який виготовлявся спочатку плетенням з лози, що потім обмазувався глиною і після цього обпалювався;
псл. *čerp- ( іє. *kerp-) зіставляється з псл. *kъr̥pati, укр. ко́рпа́ти «колупати» (Трубачев Рем. терминол. 228; ЭССЯ 4, 72–73; Черных II 382);
р. че́реп «череп», бр. чэ́рап «тс.», п. czerep, ст. [trzop] «шкаралуща, оболонка; глиняний горщик, старий черепок», ч. střep «черепок», слц. črep «черепок, кахля; череп», вл. črjop «черепок», нл. crjop «тс.», болг. че́реп, [чръп] «черепок; череп», м. цреп «горщик на квіти; черепок», схв. цре̑п «черепиця; черепок», слн. črép «черепок, череп», цсл. чрѣпъ «глиняний горщик; цегла; череп»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

надчерепни́й
розчере́пи́ти «розбити на черепки»
чере́п'я (зб.)
череп'я́ний
череп'я́нка
черепа́ня «глиняна люлька; накривка з випаленої глини»
черепи́нка «черепочок»
черепи́ця
черепичи́на
черепи́чник (спец.)
чере́пниця «раковина»
черепо́к «осколок; горщик; (перен., знев.) череп»
черепу́лька «глиняна люлька»
черепу́шка «чарка; [мушля]»
черепъ
Етимологічні відповідники

Слово Мова
чэ́рап «тс.» білоруська
че́реп болгарська
črjop «черепок» верхньолужицька
scirbi «тс.» давньоверхньонімецька
karpara- «черепок, шкаралупа, череп» давньоіндійська
skarfr «оцупок, пеньок» давньоісландська
*(s)ker- «різати, кроїти» індоєвропейська
šķẽrpele «черепок» латиська
kir̃pti «різати» литовська
цреп «горщик на квіти; черепок» македонська
crjop «тс.» нижньолужицька
czerep польська
*čerpъ праслов’янська
*čerp- ( іє. *kerp-) праслов’янська
*k праслов’янська
kerpetis «череп» прусська
че́реп «череп» російська
п «черепиця; черепок» сербохорватська
scharf «черепок» середньонижньонімецька
črep «черепок, кахля; череп» словацька
črép «черепок, череп» словенська
ко́рпа́ти «колупати» українська
чръп «черепок; череп» українська
чрѣпъ «глиняний горщик; цегла; череп» церковнослов’янська
střep «черепок» чеська
значенні «плести» ?
trzop «шкаралуща, оболонка; глиняний горщик, старий черепок» ?

чіп «дерев’яна пробка для закупорювання отвору (переважно в бочці); [дерев’яний кілочок на стіні для підвішування чого-небудь; стрижень, на якому що-небудь ходить або гойдається] СУМ; [вайло] Нед»

псл. čеръ;
загальноприйнятої етимології не має;
пропонувалося зближення з псл. čapati «чіпляти, хапати» (Machek ESJČ 97; ЭССЯ 4, 56–57);
розглядалося як варіант псл. *ščер-/ščap- ( іє. *kē˘р-/ skē˘p- «різати, розщеплювати») (Sławski I 125; Sł. prasł. II 147–148) або як запозичення з н. Zapfen «затичка, пробка; цапфа, шип, втулка» (Львов ЭИРЯ II 9; Sł. wyr. obcych 131; Brückner 80; Richhardt 41; Holub–Kop. 91; Bern. I 143);
останнє припущення сумнівне з огляду на поширення слова в слов’янських мовах;
р. [чоп] «виноградний сук; цвях у бочці, затичка, кран; кулак; зуб машинного колеса», бр. чоп «чан», п. czop «(у бочці) чіп; цапфа; шпунт; вайло, незграба», ч. čер «втулка, затичка; шип, цапфа», слц. čap, вл. čop, нл. cop, болг. м. чеп, схв. че̏п, слн. čèр «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

зачо́пувати «зробити шип, стрижень у колоді для з’єднання її з іншою»
чип «дерев’яний цвях, втулка в бочці»
чі́п'я (форма множини від чіп)
чопикова́тий «який має форму чопа»
чопове́ «податок на роздрібний продаж напоїв»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
чоп «чан» білоруська
чеп болгарська
čop верхньолужицька
чеп македонська
cop нижньолужицька
Zapfen «затичка, пробка; цапфа, шип, втулка» німецька
czop «(у бочці) чіп; цапфа; шпунт; вайло, незграба» польська
čеръ праслов’янська
čapati «чіпляти, хапати» праслов’янська
*ščер-/ščap- ( іє. *kē˘р-/ skē˘p- «різати, розщеплювати»)(Sławski I 125; Sł. prasł. II 147--148) праслов’янська
чоп «виноградний сук; цвях у бочці, затичка, кран; кулак; зуб машинного колеса» російська
п сербохорватська
čap словацька
čèр «тс.» словенська
čер «втулка, затичка; шип, цапфа» чеська

чуб «волосся на голові в людини (переважно в чоловіка); жмут шерсті або пір’я на голові деяких тварин; суцвіття трав’янистих рослин (волоть, китиця); цідилко для молока; великий вузол, яким зв’язані кінці жіночої хустки; пов’язь наповненого мішка; борода, пропуск при косінні; уквітчаний жмут жита, який ставлять у приміщенні з нагоди закінчення жнив і справлення обжинків ЛЖит; прикраса для голови Нед»

можливий зв’язок і з дієсловом ску́бти;
припущення про спорідненість з лит. kaũbrė «горб» (Буга ИОРЯС 17/1, 33) або лит. kublỹs «вид жайворонка» (Matzenauer LF 7, 39) сумнівні;
іє. *(s)keub-/(s)keup- «чубик, снопик, в’язка», можливо, пов’язане з *koub-/koup- «купа»;
псл. čubъ (cuba)/čup (čupa);
споріднене з двн. scoub «сніп; в’язка соломи», skubil «пасмо волосся; жмут соломи; купа», свн. schopf «чуб, вихор», гот. skuft «волосся на голові», нвн. Kaupe «чубик (у птахів)» (Machek ESJČ 107);
Фонетичні та словотвірні варіанти

cuba «жмут волосся»
čuba «тс.»
čȗp «жмуток, чуб»
п «пасмо волосся»
па «пасмо волосся; лицьовий бік (шкури, хутра)»
почубе́нь
почубе́нько (у виразі почубе́ньків да́ти] «поскубати волосся, побити» Г, Нед, [почубе́ньки] «скубіння волосся», [перечу́бити] «вимити голову» Куз; -- р. бр. чуб, п. czub, ч. čub «чуб (у птахів)»
чуба́єчка «чайка, Vanellus cristatus L.» (орн.)
чуба́йка «чубик; чубата пташка»
чубак «омелюх, Bombycilla garrulus L.» (орн.)
чубани́на «бійка»
чуба́нька «посмітюха, Galerida cristata L.» (орн.)
чуба́р «той, хто має чуб; [(орн.) посмітюха, Galerida cristata L. Шарл»
чуба́рий «плямистий (про масть коня)»
чуба́рка «посмітюха»
чуба́рний «плямистий, строкатий»
чу́батень «яструб гороб’ятник, Accipiter nisus L.; чубатий голуб» (орн.)
чуба́ти «вчепитися у волосся, скубати волосся»
чуба́тий
чуба́тка «жайворонок ЛПол; синиця чубата, Parus cristatus Нед, Шарл» (орн.)
чуба́ч «пугач, Strix bubo» (орн.)
чуба́шка «чубатий птах»
чу́бити
чу́бица «чуб»
чубі́й «забіяка»
чу́бка «вівця чорна з білим чубом»
чубли́вий «задиристий, забіякуватий»
чу́брик «кінчик жіночого волосся, в який вплітають стрічки; чубок, чуприна Нед»
чубри́ка́тися «кланятися»
чубрі́й «людина з довгим волоссям; назва вола зі жмутиком шерсті між рогами; бійка; прізвисько козака, що носить чуб Нед»
чубро́вка
Етимологічні відповідники

Слово Мова
skuft «волосся на голові» готська
scoub «сніп; в’язка соломи» давньоверхньонімецька
*(s)keub-/(s)keup- «чубик, снопик, в’язка» індоєвропейська
kaũbrė «горб» литовська
kublỹs «вид жайворонка» литовська
Kaupe «чубик (у птахів)» нововерхньонімецька
čubъ (cuba)/čup (čupa) праслов’янська
schopf «чуб, вихор» середньоверхньнімецька
ску́бти ?
*koub-/koup- «купа» ?
skubil «пасмо волосся; жмут соломи; купа» ?

хлап «валет у картах»

запозичення із західнослов’янських мов, найімовірніше, зі словацької або чеської;
назва карти виникла як семантична калька назви вале́т від фр. valet «слуга, лакей; валет (у картах); (ст.) зброєносець»;
р. [хлап], др. хлапъ «холоп, слуга, раб», п. chłop «селянин», ч. chlap, [chlop] «мужик», слц. chlap «чоловік», болг. хлапа́к, хлапе́ «хлопчисько, підліток», схв. хла̏п «холоп, чоловік», слн. hlápec «тс.»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
хлапа́к болгарська
хлапъ «холоп, слуга, раб» давньоруська
chłop «селянин» польська
хлап російська
п «холоп, чоловік» сербохорватська
chlap «чоловік» словацька
hlápec «тс.» словенська
chlop «мужик» українська
хлапе́ «хлопчисько, підліток» українська
valet «слуга, лакей; валет (у картах); (ст.) зброєносець» французька
chlap чеська
вале́т ?

холо́п «у Давній Русі -- підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше -- двірський слуга, кріпак»

висувалася гіпотеза про можливість запозичення з тюркських мов, зокрема з якоїсь форми (можливо, арабського походження), що з неї виникло тур. xalfa «підручний раб» (Menges UAJb 31, 187–188);
на думку інших, слово може бути назвою якогось поневоленого народу (пор. н. Sklave «раб», фр. esclave, сгр. σϰλαυηνός, σϰλαβηνός, σϰλα̃βος (Sławski I 68–69);
припускалася спорідненість із звуконаслідувальним холу́й з первісним значенням «людина, зайнята чорною, брудною роботою», пізніше – «підневільна людина, кріпак» (Ильинский ИОРЯС 20/4, 165);
імовірний зв’язок із ч. pachole, pacholek (ЭССЯ 8, 62–64);
переконливої етимології не має;
псл. *xolpъ;
були спроби пов’язати з н. skalks «слуга, наймит», гот. skulan «бути винним», skula «боржник», лит. skolà «вина» (за борги людина ставала підневільною) (Brückner 180), з гот. halbs «половина» (Pedersen KZ 38, 373), з лит. šel˜pti «допомагати» (Погодин РФВ 32, 270–275; Brückner KZ 51, 235), лит. sil˜pti, sil˜pstа «слабнути», sil˜pnas «слабий» (Matzenauer LF 7, 220, проти Bern. I 394), з ос. xælæf «грабунок» (Абаев Пробл. ие. языкозн. 14);
непереконливі пов’язування з дінд. jālmá «негідник, бандит», jálрati «нерозбірливо говорить, мурликає» (Machek Slavia 16, 195–196; Mayrhofer I 724), зіставлення з іє. *khel- «тяти, обтинати», звідки *xolpъ «невільник; кастрат» (Соболевский РФВ 71, 444);
р. холо́п, бр. хало́п, др. холопъ, п. chłop «селянин; хлопець; мужчина», ч. слц. chlap «чоловік», вл. khłop, khłopc «хлопець», нл. kłopc, болг. хла́пе́ «хлоп’я», хлапа́к «хлопчик», м. лапе «хлопчисько», схв. ст. хла̏п «холоп; невіглас», слн. hlȃp «телепень, бовдур», стсл. хлапъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

холо́пство
холо́пствувати
Етимологічні відповідники

Слово Мова
хало́п білоруська
хла́пе́ «хлоп’я» болгарська
khłop «хлопець» верхньолужицька
khłopc «хлопець» верхньолужицька
skulan «бути винним» готська
halbs «половина» готська
jālmá «негідник, бандит» давньоіндійська
холопъ давньоруська
*khel- «тяти, обтинати» індоєвропейська
skolà «вина» (за борги людина ставала підневільною) литовська
šel˜pti «допомагати» литовська
sil˜pti литовська
лапе «хлопчисько» македонська
kłopc нижньолужицька
skalks «слуга, наймит» німецька
xælæf «грабунок» осетинська
chłop «селянин; хлопець; мужчина» польська
*xolpъ праслов’янська
холо́п російська
п «холоп; невіглас» сербохорватська
chlap «чоловік» словацька
hlȃp «телепень, бовдур» словенська
хлапъ старослов’янська
xalfa «підручний раб» турецька
хлапа́к «хлопчик» українська
pachole чеська
chlap «чоловік» чеська
холу́й «людина, зайнята чорною, брудною роботою» ?
холу#й «підневільна людина, кріпак» ?
pacholek ?
skula «боржник» ?
sil˜pstа «слабнути» ?
sil˜pnas «слабий» ?
jálрati «нерозбірливо говорить, мурликає» ?
*xolpъ «невільник; кастрат» ?
п «холоп; невіглас» ?

цви́нта́р «кладовище; церковний двір»

запозичення з польської мови;
п. cmentarz, [cwentarz] походить від слат. coementerium (› coemētērium) «тс.», де приголосний п з’явився під впливом лат. caementum «необроблений бутовий камінь», caementicius «вибудуваний із необробленого бутового каменю»;
слат. coemētērium «цвинтар» походить від сгр. ϰοιμητήριον «тс., місце спокою», утвореного від гр. ϰοίμησις «лежання, сон», що споріднене з ϰοιμάω «лягаю спати, засинаю»;
р. [цвынта́рь], бр. цвінта́р, п. cmentarz «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

цве́нтар
цви́ндар
цвинтари́ще «місце, де був цвинтар; кладовище»
цвинтаръ
цві́нтар
цво́нтар
ци́нтар
ци́нтір «тс.»
цментір
цминтар
цми́нтарь
цмонта́р
Етимологічні відповідники

Слово Мова
цвінта́р білоруська
ϰοίμησις «лежання, сон» грецька
caementum «необроблений бутовий камінь» латинська
cmentarz польська
cmentarz «тс.» польська
цвынта́рь російська
ϰοιμητήριον «тс., місце спокою» середньогрецька
coementerium «тс.» (› coemētērium) середньолатинська
coemētērium «цвинтар» середньолатинська
cwentarz ?
п ?
caementicius «вибудуваний із необробленого бутового каменю» ?
ϰοιμάω «лягаю спати, засинаю» ?

ціп «ручне знаряддя для молотьби»

псл. сěръ «ціп»;
припускається спорідненість із гр. σϰίπων «палиця, патериця», лат. scīpiō «тс.», гот. skip «судно, корабель», лат. scindō «розрізую, розриваю», гр. σχίζω «тс.», дінд. chinátti «розколює» (Младенов AfSlPh 36, 117–118; Uhlenbeck PBrB 27, 131);
виводиться також від стсл. цѣпити, з яким споріднені ч. čepiti «щипати», укр. щепи́ти (Brückner 58; Machek ESJČ 83; Holub–Kop. 84; Holub–Lyer 112);
пов’язання з лат. cippus «колона, стовп» (Sławski I 56) непереконливе;
р. болг. м. цеп, бр. цэп, др. цѣпъ, п. ч. слц. сер, вл. суру (мн.), нл. серу, полаб. сероі «тс.», схв. це̑п, слн. серес;
Фонетичні та словотвірні варіанти

цепов'є́ «ціпилно»
ціпи́вно
ціпи́лно
ціпи́ло «тс.»
ціпи́льна «тс.»
ціпи́льно
ціпи́на «тс.»
ціпо́к
ціпува́ти «молотити ціпом»
ціпу́га «велика палиця»
ціпу́н
ціпу́ра
ціпу́х «тс.»
цѣпъ
Етимологічні відповідники

Слово Мова
цэп білоруська
цеп болгарська
суру (мн.) верхньолужицька
skip «судно, корабель» готська
σϰίπων «палиця, патериця» грецька
σχίζω «тс.» грецька
chinátti «розколює» давньоіндійська
цѣпъ давньоруська
scīpiō «тс.» латинська
scindō «розрізую, розриваю» латинська
cippus «колона, стовп» латинська
цеп македонська
серу нижньолужицька
сероі «тс.» полабська
сер польська
сěръ «ціп» праслов’янська
цеп російська
п сербохорватська
сер словацька
серес словенська
цѣпити старослов’янська
щепи́ти українська
čepiti «щипати» чеська
сер чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.