ОРУДА — ЕТИМОЛОГІЯ

ору́да «керівництво; [робота, клопоти Г, СУМ; діло, справа, випадок, подія; заняття, дія, вчинок, підприємство; використання Ж]»

псл. orǫdьje, пов’язане чергуванням голосних з rędъ «ряд», ręditi «рядити»;
припускається також (Machek ESJČ 417) походження від orǫžьje «знаряддя» з пізнішим наближенням до rędъ;
менш переконливе виведення (Вайян Пробл. ист. и диал. 85–86; Uhlenbeck AfSlPh 15, 492; Hirt PBrB 23, 336; Matzenauer 63; Falk–Torp 1413) з дісл. erinde (erendi) «доручення, справа», двн. ärunti «тс.»;
р. ору́дие «знаряддя, гармата; [справа, діло]», ору́довать «діяти; [торгувати; витворяти]», [пору́дина] «товсте полотно», [обру́дить] «обшити», бр. ару́даваць «орудувати», др. орудие «справа; судова справа; робота; зброя», орудовати «діяти», п. orędzie «повідомлення, доручення», orędować «клопотатися; виконувати доручення», ч. orudí «знаряддя», болг. орѣ́дие «знаряддя, орган», м. орудие, схв. о̀руђе «інструмент, справа», слн. oródje, стсл. орѫдиѥ «справа, дія»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ору́да́р «верховода, керівник»
орудени́ця «оруда»
ору́дє «тс. Ж; зустріч сватача з батьком дівчини О»
ору́ди́на «прилад, знаряддя Ж»
оруди́нка «сапа; лопата; вила для картоплі»
ору́дка «діло, справа»
ору́дний (у сполученні о. відмінок)
ору́дник «орудар; виконавець чужої волі; [керівник]»
ору́дованє «робота, дія, заняття, підприємство; використання»
орудованя «справа, діло; покупка»
орудовни́цтво «тс.»
ору́док «знаряддя, прилад»
ору́дувати «вправно діяти; розпоряджатися; керувати; діяти; [мати діло; працювати, старатися; братися до кого О]»
ору́дущий «командуючий»
ору́дя «тс.»
поору́довати «довідатися; роздобути»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ару́даваць «орудувати» білоруська
орѣ́дие «знаряддя, орган» болгарська
ärunti «тс.» давньоверхньонімецька
erinde «доручення, справа» (erendi) давньоісландська
орудие «справа; судова справа; робота; зброя» давньоруська
орудие македонська
orędzie «повідомлення, доручення»«клопотатися; виконувати доручення» польська
orędować «повідомлення, доручення»«клопотатися; виконувати доручення» польська
orǫdьje праслов’янська
ору́дие «знаряддя, гармата; [справа, діло]» російська
о̀руђе «інструмент, справа» сербохорватська
oródje словенська
орѫдиѥ «справа, дія» старослов’янська
ору́довать «діяти; [торгувати; витворяти]» українська
пору́дина «товсте полотно» українська
обру́дить «обшити» українська
орудовати «діяти» українська
orudí «знаряддя» чеська
rędъ «ряд» ?
ręditi «рядити» ?
orǫžьje «знаряддя» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.