ОВОЧ — ЕТИМОЛОГІЯ

загальнослов’янське поширення слова свідчить також проти припущення (Kiparsky 253) про походження його з давньонижньонімецької (пор. нн. ovet, що зазнало впливу свн. obeӡ);

загальноприйнятої етимології не має;

найбільш переконливим здається виведення з псл. *ovoktь «плід, фрукт» (‹ *ovogti-, *voksti-), спорідненого з нвн. wachsen «рости», свн. wahsen, двн. днн. wahsan, гот. wahsjan, дісл. vaxa «тс.», дінд. vakṣ, ukṣ «сильнішати, ставати великим», vakṣа́yati «дає рости», úkṣati «підростає», ав. vaχšaiti «росте», uχšyeiti «тс.», тох. oks- «рости», лит. а́ugu «росту», а́ukštas «високий», гр.αὔζω, αὐξάνω «примножую, збільшую, підвищую», лат. auxilium «допомога», гал. uxello-, ірл. úasal «високий», що зводяться до іє. *au̯eg-, *au̯g-, *ug- «рости, збільшуватися, розмножуватися, множити» (Iljinskij IF 40, 144–145; Ильинский РФВ 1916/4, 248; Mikkola Ursl. Gr. ІІІ 41);

думка про походження слов’янських слів з двн. obaӡ «плоди», дангл. ofett, снн. ovet «тс.» (Uhlenbeck AfSlPh 15, 489; Mikl. EW 228; Вrückner 388; Kluge–Mitzka 518) неприйнятна, оскільки джерелом германських форм було *ubata, яке на слов’янському ґрунті дало б *vъbot-;

р. о́вощ, п. owoc «плід», ч. ovoce (мн.), [oboc, ovoc], слц. ovoc, ovocie (мн.) «тс.», болг. ово́ще «фрукти, плоди», ово́щия (зб.), м. овошjе, [овоште], схв. во̏ће, слн. ovóčje «тс.», стсл. овошть;

запозичення з польської мови;

п. owoc «плід» споріднене з укр. о́воч (див.);

псл. (j)agoda;

утворене за допомогою суфікса -od-a (пор. укр. лобода) від первісного *(j)aga «ягода», збереженого в південнослов’янських мовах у композиті цсл. винага «дикий виноград (лоза і її плід)», болг. виня́га, схв. вѝњага, слн. vinjága «тс.», що, однак, заперечують Садник і Айтцетмюллер (Sadn.–Aitz. HWb. 1, 12–13), вважаючи ці утворення похідними від вино (vino) із суфіксом -яга (-jaga);

припускається і псл. *ōgā, етимологічно тотожне лит. úoga «ягода», лтс. oga (фонет. uôga) «тс.»;

зіставляється з тох. oko «плід», гот. akrаn «тс.», дісл. akarn «плоди дикорослих дерев», нн. Ecker «жолуді, букові горіхи», кімр. aeron «плоди дерев», ірл. āirne «терен»;

спроби зведення до індоєвропейської спільної праформи спірні: *ōg-, *ǝg- «рости; плід, ягода» (Pokorny 773), *ōug- «рости, збільшуватися» (ЭССЯ 1, 59), *ā˘g- «їстівний; плід, ягода» (Moszyński PZJP 282–283), що передбачає також можливість варіанта *aĝh- (пор. гр. ἀχράς «дика груша (дерево і плід)», ἄχερδος «дика груша; плід») (там само);

припускається (Machek ESJČ 215) також субстратне праєвропейське походження слова;

пов’язання із цсл. овоштъ, укр. о́воч, лат. augeo «збільшую», дінд. ṓjas «сила» (Ильинский РФВ 76, 248–249), з лат. ūva «пагін; гроно» (Osthoff IF 4, 283; Bern. I 25; Fraenkel IF 50, 5) сумнівні;

р. я́года «соковитий, невеликий плід; [суниця]», бр. я́гада «тс.», др. ягода «соковитий плід (переважно винограду)», п. jagoda «ягода», jagody (мн.) «щоки», ч. jahoda «ягода (суниці, полуниці)», jahody (мн.) «суниці; полуниці», слц. jahoda «суниця; полуниця; [шовковиця (дерево і плід)]», вл. jahoda «ягода», нл. jagoda, jagody (мн.) «ягоди; суниці», полаб. jod’ǎdǻi (мн.) (‹jagody) «ягоди; віспа», болг. я́года «суниця; полуниця», м. jагода, схв. jа̏года «тс.», слн. jágoda «ягода», цсл. агода нага «зерно»;