НОМЕР — ЕТИМОЛОГІЯ

но́мер

запозичено з латинської мови через німецьку (коротке u в нім. Nummer «номер» передане через о);
лат. numerus «число, кількість» споріднене з лит. núoma «орендна плата», ав. nǝmah- «позика», гр. νέμω «розподіляю»;
не виключена можливість запозичення через голландську мову, у якій паралельно вживаються nommer i nummer з тим самим значенням (Кипарский ВЯ 1956/5, 135; Тарабасова ВКР ІІ 181; Акуленко 140; КЭСРЯ 294; Цыганенко 296);
менш імовірним є припущення (Младенов 359) про виникнення форми но́мер унаслідок схрещення фр. nombre «число, кількість» і лат. numerus «тс.»;
р. болг. м. но́мер, бр. ну́мар, п. numer, ч. слц. numero, вл. numerus, схв. нy̏мера, слн. númera, númara;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лу́мер «нумер»
луме́ро «тс.; буква»
номеро́к
ну́мер
нумера́тор
нумераці́йний
нумера́ція
нумерува́льник
нумерува́ти
Етимологічні відповідники

Слово Мова
nǝmah- «позика» авестійська
ну́мар білоруська
но́мер болгарська
numerus верхньолужицька
nommer голландська
nummer голландська
νέμω «розподіляю» грецька
numerus «число, кількість» латинська
numerus «тс.» латинська
núoma «орендна плата» литовська
но́мер македонська
Numme німецька
numer польська
но́мер російська
нy̏ мера сербохорватська
numero словацька
númera словенська
númara словенська
но́мер українська
nombre «число, кількість» французька
numero чеська


Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.