НАКОВКА — ЕТИМОЛОГІЯ

кува́ти «формувати гарячий метал»

псл. kovati, kujǫ «кувати, бити метал молотом»
споріднене з лит. káuti «бити, кувати», лтс. kaût «бити, рубати; убивати», двн. houwan «рубати, завдавати ударів», нвн. hauen «рубати, сікти; бити, лупцювати; тесати», дісл. hǫggva «тс.; забивати; зрубувати (дерево)», лат. cūdo «б’ю, колю; обробляю метал, кую; карбую», тох. A ko- «убивати», В kau «тс.»
іє. *kou- або *kāu-/ kəu- «бити»
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́ков «виковування»
ви́ковка
закі́вець «металева скріпа, окуття на дерев’яних предметах»
закі́вці́ «металеві окуття, прибиті до верхньої частини ярма і до місця, де ярмо з’єднується з дишлом (війям), щоб запобігти швидкому зносові цих частин воза»
зако́ви «кайдани»
зако́вка «біль у коней, викликаний тим, що підкова підбита неправильно»
закува́ти
коваленко «син коваля»
ковале́нька «невелике ковадло для відбивання кіс»
коваленя́ «дитина коваля»
ковали́н «тс.»
ковали́ха «дружина коваля»
ковалі́ «вид дитячої іграшки»
ковалі́вна «дочка коваля»
кова́ло «ковадло»
кова́ль «майстер, що куванням обробляє метал; [назва батька новонародженого (на хрестинах); у сполученні холодний к. «слюсар»
кова́льний «який застосовується для кування (про молоток); ковкий Ж»
кова́льня «кузня»
кова́льство
ковальчу́к «підмайстер коваля; син коваля»
ковалюва́ти
ко́ванець «обшитий залізом віз »
ко́ваний
ко́ванка «кування; кована гармата, скріплена залізними обручами Я»
ко́вань «підковування коня; руда Ж; метал Я»
кова́ти «кувати»
кова́ч «коваль»
ко́вка
ковки́й
ко́вний «ковкий»
кува́льний
кува́ч «тс. Г; (іноді) мельник, що наковує млинові жорна Я»
ку́ти «тс.»
на́ковальце «ковадло, слухова кісточка в середньому вусі»
на́ковань «невелике ковадло»
на́ко́вка «візерунок; насічка; оббивка, оковка Ж»
обкува́ти
обку́ти
око́ви «кайдани»
око́вка
окува́ти
оку́ття́
переко́вка
підко́ва «металева пластина, що прибивається до копита коня, до взуття; [металева підбивка на верхній частині ярма]»
поко́в «кування»
прико́в «ланцюг»
прико́ва (у сполученні [на прикові] «на ланцюзі»)
прико́вка
проко́вка
розко́ваний
розко́вка
розку́тий
розкуття́
ско́ва «сковування» (зко́ва)] Я
ско́ваність
ско́вка «залізний обруч, залізний наконечник; оббивка, обшивка»
ско́вувальний
ско́вувач
скува́ти «викувати; охопити з усіх боків; обмежити можливість рухатися, діяти; заморозити; [розбити] Me»
уко́вка
Етимологічні відповідники

Слово Мова
houwan «рубати, завдавати ударів» давньоверхньонімецька
hǫggva «тс.; забивати; зрубувати (дерево)» давньоісландська
*kou- або *kāu-/ kəu- «бити» індоєвропейська
cūdo «б’ю, колю; обробляю метал, кую; карбую» латинська
kaût «бити, рубати; убивати» латиська
káuti «бити, кувати» литовська
hauen «рубати, сікти; бити, лупцювати; тесати» нововерхньонімецька
kovati праслов’янська
kujǫ «кувати, бити метал молотом» ?
A ko- «убивати» ?
kau «тс.» ?



Джерело:
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України