МІНА — ЕТИМОЛОГІЯ

мі́на «снаряд з вибухівкою, торпеда; підкоп; підземний хід; ніша; [льох; яма, в яку опускається вулик Ж; засік; заглибина біля комина для дрібних речей ЛЧерк]»

запозичення з німецької мови;
н. Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея» походить від фр. mine «копальня, міна; підкоп», яке зводиться до галлороманськ. *mῑna «копальня», пов’язаного з сірл. mein «руда», кімр. mwyn «тс.»;
р. ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід», бр. мі́на «снаряд, торпеда», п. mina «снаряд; підкоп», ч. вл. нл. mina «снаряд», слц. слн. mína «тс.», болг. ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті», м. мина «снаряд», схв. мȗна (мȕна) «снаряд; підземна галерея в копальні»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

міне́р
мінува́ти
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мі́на «снаряд, торпеда» білоруська
ми́на «снаряд; шахта, копальня, підземна галерея в шахті» болгарська
mina «снаряд» верхньолужицька
mwyn «тс.» кімрська
мина «снаряд» македонська
mina «снаряд» нижньолужицька
Míne «снаряд; копальня; (ст.) підривний підкоп, мінна галерея» німецька
mina «снаряд; підкоп» польська
ми́на «снаряд, торпеда; підземний хід» російська
мȗна «снаряд; підземна галерея в копальні» (мȕна) сербохорватська
mein «руда» середньоірландська
mína «тс.» словацька
mína «тс.» словенська
mine «копальня, міна; підкоп» французька
mina «снаряд» чеська
*mῑna «копальня» ?

мі́на «вираз обличчя; гримаса»

пов’язання з лат. mināre «загрожувати» (Brückner 337) необґрунтоване;
запозичення з французької мови;
фр. mine «тс.» походить від брет. min «морда, рило; риси обличчя»;
р. болг. ми́на, бр. мі́на, п. mina, схв. ми́на, ми́на;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мі́на білоруська
ми́на болгарська
min «морда, рило; риси обличчя» бретонська
mināre «загрожувати» латинська
mina польська
ми́на російська
ми́на сербохорватська
ми́на українська
mine «тс.» французька

Ми́на (чоловіче і жіноче ім’я)

через церковнослов’янське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;
гр. Μηνα, Μηνας пов’язане з іменником μὴν (дор. μὴς) «місяць», спорідненим з лат. mensis «місяць (календарний)», лит. mзnesis «тс.», псл. měsęсь «місяць»;
p. Ми́на, бр. Мі́на, др. Мина, болг. Мина́, стсл. Мина;
Фонетичні та словотвірні варіанти

Мина «поминател аб(о) мѣсячен» (1627)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Мі́на білоруська
Мина́ болгарська
Μηνα грецька
Мина давньоруська
mensis «місяць (календарний)» латинська
mзnesis «тс.» литовська
měsęсь «місяць» праслов’янська
Мина старослов’янська
μὴς «місяць» ?
Ми́на ?

міня́ти

іє. *mеі- «міняти»;
«поріднене з лит. maĩnas «обмін, зміна», лтс. maîna «тс.», лат. commūnis (‹commoinis) «загальний, звичайний», гот. gamains «тс.», двн. mein «облудний», дінд. mēníḥ «помста», máyate «міняє»;
псл. měnjati, měniti, пов’язане з měna «зміна»;
р. меня́ть, бр. мяня́ць, др. мѣняти, п. mieniać, mienić się, ч. měniti, cлц. meniť, вл. měnjeć, нл. měniś, měnjaś, болг. меня́, м. мени, менува, схв. ме́нити, мијèнити, слн. ménjati, стсл. мѣнити;
Фонетичні та словотвірні варіанти

Astasiae» Ж
безперемі́нно «неодмінно»
ви́мін «обмін»
ви́мі́на «тс.»
відмі́на «зміна; різновид; особливість; граматичний тип; скасування; [відмінність; виродок, потвора Ж; рахіт Ж; потворна дитина, хвора на рахіт; підмінена дитина]»
відмі́нний
відмі́нник «кращий учень, кращий працівник; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмі́нок «граматична форма імені; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмінча́
відмі́нювати «змінювати граматичну форму»
відміня́ти «змінювати»
за́мін «заміна, обмін»
замі́на
замі́нка «заміна,обмін»
замі́нний
замі́нник
замі́нювач
змі́на
зміни́во «поперемінне»
змінко́ванє «грошові справи»
змінко́вий «вексельний»
змінли́вий
змі́нне «розмінні гроші»
змі́нний
змі́нник «той, хто працює на зміні; [зрадник Ж]»
зміннинки́
зміно́к «вексель»«робітник, що прийшов на зміну іншому»
зміно́чний «вексельний»
змінь «різнотілка, Astasia» (зоол.)
зробити «помінятися»
міна́
мі́на «обмін»
міни́вець «шпат» (мін.)
міни́ти «змінювати; [міняти Ж]»
міни́тися «мінятися; сяяти різними кольорами, переливатися»
мінли́вий
мінни́к «переливниця райдужна, Apatura iris L.» (ент.)
мінови́й
міньба́
мінька́ «давай мінятися»
мі́ньки (у виразі [ходімо м.] «тс.»)
міньма́
міня́йлик «ганчірник»
міня́йло
міняка́
міня́льний
міня́льник
мі́нянка «міняння»
міня́чка «товкунець звичайний, Empis tesselata Fabr.» (ент.)
наперемі́нку
наперемі́ну
напоперемі́ну
незмі́нник (мат.)
неодмі́нний
о́бмін
обмі́на «зміна, відмінність; різновид; викуп; потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нний
обмі́нок «потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нчик «міняйло»
одмі́нок «потворна дитина, хвора на рахіт»
одмінча́
перемі́на
пере́мінка «переодягання, перерва»
перемінли́вий
перемі́нний
перемі́нник «той, хто замінює іншого на роботі»
перемінчи́вий
підмі́на
підмі́нний
підмі́нок «підмінена дитина»
підмінча́
поперемі́нний
приміни́тися «пристосуватися»
промі́н «обмін»
промі́на «тс.; завдаток Нед»
промі́нне «те, що береться за розмін»
ро́змі́н
розмін»
хвора на рахіт; чортеня
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мяня́ць білоруська
меня́ болгарська
měnjeć верхньолужицька
gamains «тс.» готська
mein «облудний» давньоверхньонімецька
mēníḥ «помста» давньоіндійська
мѣняти давньоруська
*mеі- «міняти» індоєвропейська
commūnis «загальний, звичайний» (‹commoinis) латинська
maîna «тс.» латиська
мени македонська
měniś нижньолужицька
měnjaś нижньолужицька
mieniać польська
mienić się польська
měnjati праслов’янська
меня́ть російська
ме́нити сербохорватська
ménjati словенська
мѣнити старослов’янська
менува українська
мијèнити українська
měniti чеська
cлц. meniť чеська
máyate «міняє» ?
měniti ?
měna «зміна» ?

муніципа́льний «який стосується муніципалітету; пов’язаний з місцевим самоуправлінням»

запозичення з французької мови;
фр. municipal «муніципальний», як і англ. municipal, походить від лат. mūnicipālis «тс.», пов’язаного з mūnicipium «муніципальне місто», mūniceps «громадянин муніципального міста; земляк», утвореними з основ слів mūnus «обов’язок, служба; посада», спорідненого з псл. měna, укр. мі́на, і capere (перфект cēpῑ) «брати, одержувати», спорідненого з гр. κάπτω «хапаю», алб. kap «схоплюю», лтс. kàmp(j)u, kàmpt «тс.»;
р. муниципа́льный, бр. муніцыпа́льны, п. municypalny, ч. municipální, слц. municipálny, болг. муниципа́лен, схв. мўниципāлан, слн. municipálen;
Фонетичні та словотвірні варіанти

муніципаліза́ція «передача державою приватного майна у розпорядження органів самоуправління»
муніципалізува́ти «проводити муніципалізацію»
муніципаліте́т «орган міського або сільського самоуправління в деяких країнах»
муніци́пій «місто з правом самоуправління (у давньоримській державі)»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
kap «схоплюю» албанська
municipal англійська
муніцыпа́льны білоруська
муниципа́лен болгарська
κάπτω «хапаю» грецька
mūnicipālis «тс.» латинська
kàmp(j)u латиська
municypalny польська
měna праслов’янська
муниципа́льный російська
м сербохорватська
municipálny словацька
municipálen словенська
мі́на українська
municipal «муніципальний» французька
municipální чеська
mūnicipium «муніципальне місто» ?
mūniceps «громадянин муніципального міста; земляк» ?
mūnus «обов’язок, служба; посада» ?
capere «брати, одержувати» (перфект cēpῑ) ?
kàmpt «тс.» ?

іму́нний «несприйнятливий до хвороб або отрут»

запозичення з німецької мови;
нім. immún «несприйнятливий; недоторканний», Immunität, immunisieren походять від лат. immunis «вільний від обов’язків, повинностей» (immunitás «звільнення від повинностей»), утвореного з заперечної частки in- (im-) «не-» та іменника munia (‹moenia) «обов’язки, заняття», спорідненого з дінд. máyate «міняє», псл. měna, укр. мі́на, міня́ти. CIC 278;
р. имму́нный, бр. імунны, п. immunitet, ч. imunní, imunita, слц. imúnny, вл. нл. imunita, болг. имуните́т, м. имун, имуните́т, схв. ѝмӯн, имунѝтēт, слн. imún, imunitéta;
Фонетичні та словотвірні варіанти

імуніза́ція
імунізува́ти
імуніте́т
Етимологічні відповідники

Слово Мова
іму́нны білоруська
имуните́т болгарська
imunita верхньолужицька
máyatē «міняє» давньоіндійська
immūnis «вільний від обов’язків, повинностей» (immunitás «звільнення від повинностей») латинська
immūnitās латинська
mūnia латинська
moenia латинська
мун македонська
imunita нижньолужицька
immún «несприйнятливий; недоторканний» німецька
Immunität німецька
immunitet польська
měna праслов’янська
имму́нный російська
ùмӯн сербохорватська
imúnny словацька
imún словенська
imunitéta словенська
мі́на українська
имуните́т українська
имунùтēт українська
imunní чеська
imunita чеська

кому́на «форма сільськогосподарського кооперування; адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління (у деяких країнах); незалежна від феодала міська громада з правом самоврядування (за середньовіччя у Зах. Європі)»

запозичення з французької мови;
фр. commune «комуна; община; волость» походить від нар.-лат. commūnia «група людей, які живуть разом», пов’язаного з лат. commūnis «спільний, загальний; звичайний», букв. «разом виконуваний, разом зобов’язаний», утвореного з прийменника cum «разом, з» і основи іменника mūnus «обов’язок, служба, посада; завдання», спорідненого з псл. měna «зміна, обмін», укр. мі́на «тс.»;
р. комму́на, бр. каму́на, п. ч. вл. komuna, слц. слн. komúna, болг. м. схв. комýна;
Фонетичні та словотвірні варіанти

комуна́льний «який належить до міського господарства, пов’язаний з ним»
комуна́льник «той, хто працює у системі комунального господарства»
комуна́р «учасник Паризької комуни; член комуни (сільськогосподарської та ін.)»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
каму́на білоруська
комýна болгарська
komuna верхньолужицька
commūnis «спільний, загальний; звичайний» латинська
комýна македонська
commūnia «група людей, які живуть разом» народнолатинська
komuna польська
měna «зміна, обмін» праслов’янська
комму́на російська
комýна сербохорватська
komúna словацька
komúna словенська
мі́на «тс.» українська
commune «комуна; община; волость» французька
komuna чеська
cum «разом, з» ?
mūnus «обов’язок, служба, посада; завдання» ?

мі́ні «мінімальний» (про довжину одягу тощо)

запозичення з англійської мови;
англ. mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний»);
р. ми́ни, бр. мі́ні-(сукенка), п. mini, ч. mini (sukně), слц. mini, бодр, мини(жу́п), слн. míni;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
mini є результатом скорочення слова minimum «мінімум» (minimal «мінімальний») англійська
мі́ні-(сукенка) білоруська
mini польська
ми́ни російська
mini словацька
míni словенська
бодр українська
мини (жу́п) українська
mini (sukně) чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.