МАНІР — ЕТИМОЛОГІЯ

мане́ра «прийом, спосіб дії, звичка»

запозичення з французької мови;
фр. manière «спосіб, прийом, поводження; характер виконання» пов’язане з manier «брати рукою, торкати; керувати, маніпулювати», похідним від main «рука», що зводиться до лат. manus «ТС.»;
р. бр. мане́ра, п. maniera, ч. manýra, слц. manier(a), вл. manira, болг. мание́р, м. мание́р, манир, схв. мàнӣр, мани́ра, слн. maníra;
Фонетичні та словотвірні варіанти

мані́р
мані́ра
мані́ристий
мані́ритися
мані́рний
мані́рниця
мано́рія «звичка, манера»«тс.» (з п. [manoryja] )
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мане́ра білоруська
мание́р болгарська
manira верхньолужицька
manus «ТС.» латинська
мание́р македонська
maniera польська
мане́ра російська
мàнӣр сербохорватська
manier(a) словацька
maníra словенська
манир українська
мани́ра українська
manière «спосіб, прийом, поводження; характер виконання» французька
manýra чеська
manier «брати рукою, торкати; керувати, маніпулювати» ?
main «рука» ?


Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.