МАНДРИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ма́ндри
запозичення з німецької мови;
н. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з снідерл. wanderen, дфриз. wondria, дангл. wandrian, англ. wander, дат. vandre, шв. vandra «тс.», дангл. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», нвн. winden «вити»;
українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-;
р. [мандри́ха] «волоцюга», [мандрова́ть] «мандрувати, тинятися, швендяти», бр. вандрава́нне, п. wędrowanie, ч. vandr, слц. vandry, вл. wandrak «блукач», нл. wandrowanje;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ва́ндри
вандрі́ве́ць
вандрі́вка
вандрі́вни́й
вандрівни́к
вандровкаш
вандрува́ти
ваньгровати
ведрова́ти
мандрі́ве́ць
мандрі́вка
мандрі́вни́й
мандрі́вни́к
мандрівни́цтво
мандрівни́цький
мандрівни́чий
мандрівський
мандро́ваний
мандро́вний
мандроха
«подорожній»
мандрува́ння
мандрува́ти
мандрьо́ха
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| wander | англійська |
| вандрава́нне | білоруська |
| wandrak «блукач» | верхньолужицька |
| wandrian | давньоанглійська |
| wendan «обертатися, обходити» | давньоанглійська |
| wondria | давньофризька |
| vandre | датська |
| wandrowanje | нижньолужицька |
| wandern «бродити, блукати, мандрувати» | німецька |
| winden «вити» | нововерхньонімецька |
| wędrowanie | польська |
| мандри́ха «волоцюга» | російська |
| wanderen | середньонідерландська |
| vandry | словацька |
| мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти» | українська |
| vandr | чеська |
| vandra «тс.» | шведська |
| wandeln «блукати, прогулюватися» | ? |
| windan «вертіти, крутити» | ? |
| вандрува- | ? |
манджа́ти «поспішати, квапливо йти»
неясне;
можливо, пов’язане з мандрува́ти, ма́ндри;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мандзьо́х
«мандрівник»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| з | ? |
| мандрува́ти | ? |
| ма́ндри | ? |
меа́ндр «крутий поворот у течії річки; геометричний орнамент»
запозичення з західноєвропейських мов;
н. Mäander «звивина річки», фр. méandre «тє.; орнамент» через лат. maeander зводиться до гр. Μαίανδρος, назви звивистої річки Мендерес у Малій Азії;
р. меа́ндр, п. слц. meander, ч. meandr, болг. меа́ндър, слн. meánder;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ма́ндри
«тс.»
меа́ндри
«звивина річки»
меандри́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| меа́ндър | болгарська |
| Μαίανδρος | грецька |
| maeander | латинська |
| Mäander «звивина річки» | німецька |
| meander | польська |
| меа́ндр | російська |
| meander | словацька |
| meánder | словенська |
| méandre «тє.; орнамент» | французька |
| meandr | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України