ЛУПИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники

споріднене з лит. laupýti «руйнувати; обдирати; грабувати», lаũрti «чистити», лтс. làupît «лущити; грабувати», лит. lùpti «знімати оболонку; грабувати; орати», лтс. lupt «лупити; лущити», далі з двн. loub «листя», louft «кора, лико»;

іє. *leup-/loup- «лупити» від кореня *leu«відокремлювати», звідки також псл. lubъ, укр. луб;

здебільшого псл. lupiti «чистити» і lupiti (lupati) «бити» вважаються етимологічно тотожними;

р. лупи́ть «знімати шкірку, шкіру, кору, шкаралупу; лускати, лущити; брати дорого; грабувати», бр. лупі́ць «тс.», др. лупити «грабувати, лупити», п. łupić «здирати (шкірку, шкіру, кору, оболонку); грабувати», ч. loupit «грабувати; [лускати, лущити]», слц. lúpit’ «грабувати; знімати оболонку», вл. łupnyć «лущити, знімати оболонку», нл. łupiś, болг. [лу́пя] «знімати верхній шар; здирати; висиджувати», лю́пя «висиджувати; [лущити, здирати кору]», м. лупам «здирати кору; лускати, лущити; чистити; висиджувати», схв. лу́пити «знімати шкірку, лущити», слн. lúpiti, lupíti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́лупити «вилущити; вивести, народити; витріщити (очі); [визубрити]»

ви́лупитися

ви́лупок «дитина; людина; [настирливий, зарозумілий хлопчак Ж]» (знев.)

вилупча́ «тс.»«докопатися»

залу́п'ястий «криворотий»

за́лупча́cтий «з халявою, що вивертається» (про чобіт)

за́лу́пчи́стий «тс.»

злу́пок «залишок після облуплювання Ж; підрубок дерева для виготовлення люльки; у гребінників -- пориста маса під периферією рога»

луп «грабіжник; здохла тварина, з якої зняли шкіру Бі»

луп'я́к «облуплена тварина»«шкуродер»

лу́па́ «(у волоссі на голові); [лушпина Ж; луска]»

лупа́к «крупні висівки»

лупа́нище «стара, обдерта, запущена хата»

лупа́ня «тс.»

лупа́тий «вирячкуватий»«стручкуватий; з шкаралупою; (у сполученні [л-та капуста]) з великим листям»

лупе́жник «розбійник»

лупе́ха «відрубок дерева для виготовлення люльки; у гребінників -- пориста маса під периферією рога»«луска, шкірка, лушпайка; кора берези О; вилущені стручки гороху О»

лупи́p «шкуродер»

лупи́тиса «червоніти від сорому» (-си)] МСБГ

лупи́тися «лущитися; виходити з яйця; народжуватися; [спадати (про кору)]»

лу́пі́ж «шматки дерева, з яких зідрана кора Г, ВеЗн; здирництво Ж»

лупії́вка «житло шкуродера; бойня»

лупі́й «шкуродер; лихвар; машина для обдирання листя з качанів кукурудзи МСБГ»

лупі́йка «дружина шкуродера; шкуродерка»

лупі́йство «здирництво»

лупіна́тий

лупі́шки «лушпиння картоплі»

лу́пка «биття; [облізла або поїдена міллю бараняча шапка]»

лупле́ний «очищений від лушпайок»

луплі́нка «здирання кори із зрубаних дерев»

луплі́нник «той, хто обчищає качани кукурудзи»

луплі́ння «обдирання (шкірки, шкарплупи, кори)»

лупни́стий «тс.»

налупи́ти «начистити; (вульг.) народити»«наклюнутися»

не́лупка «картопля, зварена нечищеною»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лупі́ць «тс.»	білоруська
лу́пя «знімати верхній шар; здирати; висиджувати»	болгарська
лю́пя «висиджувати; [лущити, здирати кору]»	болгарська
łupnyć «лущити, знімати оболонку»	верхньолужицька
loub «листя»	давньоверхньонімецька
louft «кора, лико»	давньоверхньонімецька
лупити «грабувати, лупити»	давньоруська
*leup-/loup- «лупити»	індоєвропейська
*leu «відокремлювати»	індоєвропейська
làupît «лущити; грабувати»	латиська
lupt «лупити; лущити»	латиська
laupýti «руйнувати; обдирати; грабувати»	литовська
lаũрti «чистити»	литовська
lùpti «знімати оболонку; грабувати; орати»	литовська
лупам «здирати кору; лускати, лущити; чистити; висиджувати»	македонська
łupiś	нижньолужицька
łupić «здирати (шкірку, шкіру, кору, оболонку); грабувати»	польська
lupiti «знімати шкірку, лускати, лущити; (перен.) грабувати»	праслов’янська
lubъ	праслов’янська
lupiti «чистити»	праслов’янська
lupiti	праслов’янська
lupati	праслов’янська
лупи́ть «знімати шкірку, шкіру, кору, шкаралупу; лускати, лущити; брати дорого; грабувати»	російська
лу́пити «знімати шкірку, лущити»	сербохорватська
lúpit' «грабувати; знімати оболонку»	словацька
lúpiti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити»	словенська
lupíti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити»	словенська
луб	українська
loupit «грабувати; [лускати, лущити]»	чеська

лоб «чоло; [голова Ж; круглий камінь розміром з голову Ж; крутий схил гори; гола вершина; рівнина на підвищенні; невелика лісова галявина Ч; крутий горб Ник»

пор. схв. лýбина «череп», слн. lubánja «тс.»;

тоді разом з ним походить від іє. *leubh-/leup- «лупити, усувати кору», звідки також псл. *lupiti, укр. лупи́ти;

припускається зв’язок з псл. lubъ (‹ *loub-) «луб, кора дерева, лико; кошик, обруч з кори; дерев’яний обвід (наприклад, сита)»;

псл. lъbъ «череп; лоб, голова»;

стсл. лъбьнъ «черепний»;

первісним значенням псл. lъbъ у такому разі, очевидно, було «шкаралупа, лушпина» (пор. схв. ст. і діал. lup «череп» і [lȗp] «лушпина, шкаралупа»);

зіставляється також (Fraenkel IF 50, 7; Bezzenberger BB 4, 333; Schulze UAJb 7, 172) з гр. λόφος «потилиця, султан, з пір’я; гребінь гори, горб; кінський загривок», тох. A lap «голова»;

р. бр. лоб, др. лъбъ «череп, голова; купол церкви», п. łeb «голова тварини; (розм.) голова; [чоло]; (ст.) череп», ч. слц. leb «череп, голова», болг. лоб «тім’я, лоб» (з р.), [лъб] «череп, чоло», схв. лòбања «череп», слн. leb (ləb) «чоло, череп; підвищення», lobánja «череп»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

вило́б «лоб» (у сполученні [з вилба́])

возло́б'я «волосся над лобом»

возло́бок «схил»

ліб «лоб»

ло́ба «віл з великим лобом і широко розставленими рогами»

лоба́к «круглий камінь»

лоба́нь «людина або тварина з широким і опуклим лобом»

ло́бас «з великим лобом; телепень»

лоба́стий

лоба́тий

лоба́ч «бовдур, лобур»

ло́бик «невелика лісова галявина»

ло́биця «лоб»

ло́бище «підвищене голе місце на лузі Ж; місце, де знаходяться круглі камені ВеНЗн»

лобко́ «людина з великим лобом»

лобко́вий

ло́бний

ло́бник «червоний залізняк»

лобня́к «гола вершина гори; підвищене місце, на якому ніщо не росте»

лобови́й

лобови́на «гола вершина гори; острівець на болоті»

лобо́к «(анат.) «підвищення на місці зрощення передніх кісток таза; [горб; гола вершина гори; рівнина на підвищенні; острівець на болоті Ч]»

лобчи́ско «черепна коробка»

надло́б'я

надлобко́вий

надло́бний

нало́бний

нало́бник

підлі́б «смуга на лобі нижче брів»

підло́б'я «тс.»

підло́бний

прилби́ця «шолом, каска» (заст.)

спідло́б'я

спі́дло́ба (Me)

спі́длуба «спідлоба»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лоб	білоруська
лоб «тім’я, лоб» (з р.)	болгарська
лъб «череп, чоло»	болгарська
лъбъ «череп, голова; купол церкви»	давньоруська
*leubh-/leup- «лупити, усувати кору»	індоєвропейська
łeb «голова тварини; (розм.) голова; [чоло]; (ст.) череп»	польська
*lupiti	праслов’янська
lubъ «луб, кора дерева, лико; кошик, обруч з кори; дерев’яний обвід (наприклад, сита)» (‹ *loub-)	праслов’янська
*loub-	праслов’янська
lъbъ «череп; лоб, голова»	праслов’янська
lъbъ	праслов’янська
лоб	російська
лýбина «череп»	сербохорватська
lup (ст.)	сербохорватська
lup	сербохорватська
lȗp	сербохорватська
лòбања «череп»	сербохорватська
leb «череп, голова»	словацька
lubánja «тс.»	словенська
leb «чоло, череп; підвищення»«череп» (l$əb)	словенська
lobánja «чоло, череп; підвищення»«череп» (l$əb)	словенська
ləb	словенська
ləb	словенська
ləb	словенська
лъбьнъ «черепний»	старослов’янська
lap «голова»	тохарська А
лупи́ти	українська
leb «череп, голова»	чеська
λόφος «потилиця, султан, з пір’я; гребінь гори, горб; кінський загривок»	?

ло́бзик «інструмент для випилювання»

запозичення з німецької мови;

н. Laubsäge «вид пилки» утворене з основ іменників Laub (свн. двн. loub) «лист», спорідненого з днн. снн. lōf, гол. loof, англ. leaf, дісл. гот. lauf «тс.», а також з лит. lupù, lùpti «лущити», укр. лупи́ти, і Säge (свн. sëge, двн. sëga) «пилка», спорідненого з лат. seco «ріжу», псл. sěkǫ, *sěktі, укр. сі́кти́;

р. ло́бзик, бр. ло́бзік, болг. ло́пцик;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
leaf	англійська
ло́бзік	білоруська
ло́пцик	болгарська
loof	голландська
lauf «тс.»	готська
sëga «пилка»	давньоверхньонімецька
loub	давньоверхньонімецька
loub	давньоверхньонімецька
loub	давньоверхньонімецька
lauf «тс.»	давньоісландська
lōf	давньонижньонімецька
seco «ріжу»	латинська
lupù	литовська
lùpti «лущити»	литовська
Laubsäge «вид пилки»	німецька
Laub	німецька
Laub	німецька
Laub	німецька
sěkǫ	праслов’янська
*sěktі	праслов’янська
ло́бзик	російська
loub «лист»	середньоверхньнімецька
sëge	середньоверхньнімецька
sëge	середньоверхньнімецька
lōf	середньонижньонімецька
лупи́ти	українська
сі́кти́	українська
Säge	?
Säge	?

луб «внутрішня частина кори дерева; виріб з цієї частини кори; [кора О; кора ялини О; картон МСБГ; задник МСБГ; обвід сита О; дерев’яна обичайка навколо млинових каменів Ник»

псл. Іubъ від іє. *loubh- або *loub-;

споріднене з лит. lubà «дошка», мн. lùbos «стеля», lúobas «кора, лико», лтс. luba «луб», luôbs «шкаралупки», прус. lubo «тесина», алб. labë «кора», лат. liber «кора; книга» ( ‹ *lub(h)ro-), далі з дісл. laūpr «кошик», дангл. léap «корзина; верша», двн. louft «кора, лико», louba «навіс», нвн. Laube «легка будівля, альтанка», ірл. luchtar «човен», які зводяться до іє. *leu-/lou-, звідки також псл. lupiti, укр. лупи́ти;

р. бр. луб, п. вл. нл. łub, ч. lub «фанера; кора», слц. lub «луб», болг. луб «обвід решета; дошка; липова кора», м. луб «луб; обвід решета». схв. лу̑б, слн. lúb;

Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́лубити «зняти луб»

залубува́тіти «затвердіти» (про хліб)

лу́б «луб, частина кори; [кора, знята з дерева великими шматками]; у сполученні старе́ лу́б’я, [старе́ лу́бля Ме] (знев. про стару людину), луб’я́нка «виріб з лубу; [віз, обшитий лубом; осіннє житло гуцульських дроворубів]»

лу́б'є «старе поношене взуття МСБГ; луб Ж»

луб'яни́й

луба́р «той, хто виготовляє короби для решіт»

луба́рнє «млин, де мелють луб»

лу́бка «табакерка Г; дерев’яна сільниця, виготовлена довбанням Л; стара зношена шапка МСБГ»

лубки́й «твердий, тугий, цупкий, міцний»

лубко́вий

лубко́м «густо, твердо»

лубль «луб»

лу́боκ «луб; липова дошка для малювання або гравірування картини; надрукована з такої дошки картинка; (мн.) віз, сапи з кузовом з лубу; (переважно мн.) шина на місці перелому кісток; [зруб коло криниці Mo; частина дівочого головного убору Г; картон, твердий папір МСБГ; палітурка МСБГ; задник МСБГ]»

лубо́ватий «зашкарублий»

лубо́чний

лубува́тий «схожий на луб»

лупки́й «тс.»

підлу́бник «шматок шкіри на заднику чобота»

по́лубка «шматок лубу в жіночому головному уборі»

полу́бок «обичайка»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
labë «кора»	албанська
луб	білоруська
луб «обвід решета; дошка; липова кора»	болгарська
łub	верхньолужицька
léap «корзина; верша»	давньоанглійська
louft «кора, лико»	давньоверхньонімецька
louba «навіс»	давньоверхньонімецька
laūpr «кошик»	давньоісландська
*loubh-	індоєвропейська
*loub-	індоєвропейська
*loub-	індоєвропейська
*leu-/lou-	індоєвропейська
luchtar «човен»	ірландська
liber «кора; книга» ( ‹ *lub(h)	латинська
*lub(h)ro-	латинська
luba «луб»	латиська
luôbs «шкаралупки»	латиська
lubà «дошка»	литовська
lùbos «стеля»	литовська
lúobas «кора, лико»	литовська
луб «луб; обвід решета»	македонська
łub	нижньолужицька
Laube «легка будівля, альтанка»	нововерхньонімецька
łub	польська
Іubъ	праслов’янська
lupiti	праслов’янська
lubo «тесина»	прусська
луб	російська
лу̑б	сербохорватська
лу̑б	сербохорватська
лу̑б	сербохорватська
lub «луб»	словацька
lúb	словенська
лупи́ти	українська
lub «фанера; кора»	чеська

лунь «Circus; [канюк, Buteo Ж]» (орн.)

фонетично малоймовірне припущення про зв’язок лунь ‹ *oln- з іє. *or-/er-, звідки гр. ὄpvῑς, псл. оrьlъ, укр. оре́л (тж.);

псл. Іunь «хижий птах»;

загальноприйнятої етимології не має;

припускається вихідна форма *luрnь, пов’язана з псл. lupiti, укр. лупи́ти «обдирати», оскільки назви стосуються хижих птахів, і зіставляється з дінд. lopā «якийсь хижий птах» (Uhlenbeck KZ 39, 260; Фасмер II 534; Преобр. І 478–479; Brückner KZ 42, 356; Bezlaj ESSJ II 156);

на тій же підставі зіставлялося з дінд. lunā́ti «ріже, відтинає» (Потебня РФВ I 81–82);

припускається й можливість походження назви птахів від псл. luna «світло, блиск» у зв’язку із світлим забарвленням пір’я або наявністю світлих плям на пір’ї, пор. р. [лунь] «тьмяне світло», бел (сед) как лунь;

підкреслюється швидкий, ясний погляд птаха (Горяев 193, 194; Bern. I 745–746; Sławski V 311–312; Kořínek Slavia 12, 204–205);

висувається також гіпотеза про етруське джерело слов’нської назви (Oštir. Drei vorslavischetruskische Vogelnamen, Ljubljana, 1930, 50–79);

р. лунь «лунь; [сова, Striges; голуб (?); хижий птах, Falco rusticolus]», бр. лунь «лунь», др. лунь «шуліка, Milvus», п. ст. łunak «рудий шуліка, Milvus milvus L.» (з ч.), ч. luňák «шуліка, Milvus; [малий яструб, Accipiter nisus L.]», ст. luňák, lunák «шуліка», слц. luniak, ст. lunak, lunák «тс.», схв. лу̑њ «звичайний канюк, Buteo buteo L.», лy̏ња «рудий шуліка», bijela lȕnja «польовий лунь, Circus cyaneus L.», [ljȕna, jȕna] «тс.», слн. lúnj «лунь; скопа, Pandion haliaëtus L.; [беркут, Aquila chrysaëtus L.]», цсл. лоунь «шуліка»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

лун «тс.»

улунь «болотяний лунь, Circus aeruginosus L.; луговий лунь, Circus pygargus L.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лунь «лунь»	білоруська
ὄpvῑς	грецька
lopā «якийсь хижий птах»	давньоіндійська
lunā́ti «ріже, відтинає»	давньоіндійська
лунь «шуліка, Milvus»	давньоруська
*or-/er-	індоєвропейська
łunak «рудий шуліка, Milvus milvus L.» (з ч.), (ст.)	польська
оrьlъ	праслов’янська
*oln-	праслов’янська
lunь «хижий птах»	праслов’янська
*luрnь	праслов’янська
lupiti	праслов’янська
luna «світло, блиск»	праслов’янська
лунь «тьмяне світло»	російська
бел (сед) как лунь (сед)	російська
лу̑њ «звичайний канюк, Buteo buteo L.»	сербохорватська
лy̏ња «рудий шуліка»«польовий лунь, Circus cyaneus L.»	сербохорватська
bijela lȕnja «тс.»	сербохорватська
ljȕna «тс.»	сербохорватська
jȕna	сербохорватська
luniak	словацька
lunak «тс.» (ст.)	словацька
lunák «тс.» (ст.)	словацька
lúnj «лунь; скопа, Pandion haliaëtus L.; [беркут, Aquila chrysaëtus L.]»	словенська
лунь	українська
оре́л (тж.)	українська
лупи́ти «обдирати»	українська
лоунь «шуліка»	церковнослов’янська
luňák «шуліка, Milvus; [малий яструб, Accipiter nisus L.]» (ст.)	чеська
luňák «шуліка»	чеська
lunák «шуліка»	чеська
лунь «лунь; [сова, Striges; голуб (?); хижий птах, Falco rusticolus]»	?

луп (вигук на позначення хлопання крилами, ударяння, швидкого руху, кліпання очима)

псл. luръ (звуконаслідувальний вигук), lupati, lupiti «бити, ударяти»:– має близькі відповідники у балтійських мовах: лит. lùp (вигук на позначення звуку важкого бігу, хлопання крилами, жадібної їди), lùplùp-lùp (на позначення звуку швидких кроків), lūˊp (на позначення інтенсивної дії);

р. [луп] (вигук на позначення звуку від удару; у функції присудка означає кліпання очима), [лу́па] «стукіт, шум, луна, удар», бр. [луп] (виг.), п. łup (вигук на позначення удару, особливо сильного і несподіваного; вигук на позначення швидкого руху), ч. lup (на позначення звуку тупого удару, тріску; [на позначення удару, падіння, швидкого руху, хапання]), слц. lup (на позначення звуку при падінні), [lup-lup] (на позначення звуку при падінні, при ударянні), болг. м. луп «тс.», схв. лy̏п (на позначення звуку при несподіваному падінні чи сильному ударі);

Фонетичні та словотвірні варіанти

лу́пати «кліпати; [стукати, тупати МСБГ]»

лупи́ти «сильно бити; пожадливо їсти»

лу́піт «биття»

лу́пкавка «кінець батога, який приробляється для хлопання»

лу́пкати «хлопати»

лу́пки «тс.»

пролу́патися «пробудитися, отямитися»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
луп (виг.)	білоруська
луп «тс.»	болгарська
lùp (вигук на позначення звуку важкого бігу, хлопання крилами, жадібної їди)	литовська
lùplùp-lùp (на позначення звуку швидких кроків)	литовська
lūˊp (на позначення інтенсивної дії)	литовська
луп «тс.»	македонська
łup (вигук на позначення удару, особливо сильного і несподіваного; вигук на позначення швидкого руху)	польська
luръ (звуконаслідувальний вигук)	праслов’янська
lupati	праслов’янська
lupiti	праслов’янська
луп (вигук на позначення звуку від удару; у функції присудка означає кліпання очима)	російська
лу́па «стукіт, шум, луна, удар»	російська
лy̏п (на позначення звуку при несподіваному падінні чи сильному ударі)	сербохорватська
lup (на позначення звуку при падінні)	словацька
lup-lup (на позначення звуку при падінні, при ударянні)	словацька
lup (на позначення звуку тупого удару, тріску; [на позначення удару, падіння, швидкого руху, хапання])	чеська

луп «воєнна здобич»

п. łup «тс.», як і ч. слц. lup «грабунок; здобич з грабунку», є похідним утворенням від łupić «грабувати», спорідненого з укр. лупи́ти;

очевидно, запозичення з польської мови;

Фонетичні та словотвірні варіанти

лупа «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
łup «тс.»	польська
łupić «грабувати»	польська
lup «грабунок; здобич з грабунку»	словацька
лупи́ти	українська
lup «грабунок; здобич з грабунку»	чеська

лупе́й «жолудева миша, Myoxus nitela» (зоол.)

очевидно, похідне утворення від лупа́ти «обчищати від шкаралупи (жолуді і под.)»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

лупі́ж «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лупи́ти «обчищати від шкаралупи (жолуді і под.)»	українська

лупеса́ти «облуплювати, знімати шкіру, кору»

пор. р. [лупсанить] «бити, стьобати», [лупси́ть] «сильно бити; багато їсти», [лупсова́ть] «сильно бити», болг. [лупо́сам] «бити, шльопати», утворені на основі дієслів лупи́ть, болг. лу́пя «бити»;

афективне утворення на основі дієслова лупи́ти «обдирати»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

лупеси́ння «знята кора, шкірка, шкаралупа»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лупо́сам «бити, шльопати»	болгарська
лу́пя «бити»	болгарська
лупсанить «бити, стьобати»	російська
лупси́ть «сильно бити; багато їсти»	російська
лупсова́ть «сильно бити»	російська
лупи́ть	російська
лупи́ти «обдирати»	українська

лупині́с «ластовень лікарський, Vincetoxicum officinale Moench.; ломиніс прямий. Clematis recta L.» (бот.)

складне слово, утворене з лупи́ти і ніс;

виникло, очевидно, як результат експресивної заміни першого компонента назви ломи́ніс «тс.» семантично близьким словом;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лупи́ти	українська
ніс	українська
ломи́ніс «тс.»	українська

лу́пка «стара зношена шапка МСБГ; потерта зношена шапка у формі панчохи, у якої відгортаються поля Ж»

очевидно, похідне утворення під лупи́ти;

можливо, спочатку назва мотивувалася формою головного убору (пор. [залупити] «загнути вгору» Ж), пізніше стала асоціюватися з лупи́ти «облуплювати» і набула значення «стара, зношена» (пор. лупа́ня «стара, обдерта хата»);

Фонетичні та словотвірні варіанти

лу́бка «стара зношена шапка»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лупи́ти	українська
лупи́ти «облуплювати»	українська
залупити	?
лупа́ня «стара, зношена» (пор. лупа́ня «стара, обдерта хата»)	?

лупки́ «палітурки»

результат видозміни форми [лубки́] «тс.» (мн. від [лубо́к] «картон, твердий папір; палітурка»), зближеної з лупи́ти, [лупи́на] «шкірка, лушпайка»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

по́лупка «обкладинка зошита»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лубки́ «тс.» (мн. від [лубо́к] «картон, твердий папір; палітурка»)	українська
лупи́ти	українська
лупи́на «шкірка, лушпайка»	українська
лубо́к	українська

лупу́р (прізвисько вовка)

видозмінене запозичення з молдавської мови;

молд. лу́пул (як і рум. lúpul) «вовк» (означеним артиклем -ул) походить від лат. lupus, спорідненого з гр. λύκος, дінд. vŕ̥kaḥ, псл. *v^ьl̥ъ «тс.», укр. вовк;

у процесі засвоєння українською мовою запозичене слово зазнало впливу з боку дієслова лупи́ти «здирати шкуру» і його похідного [луп’яр] «живодер»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
λύκος	грецька
vŕ̥kaḥ	давньоіндійська
lupus	латинська
лу́пул «вовк» (як і рум. lúpul)(означеним артиклем -ул)	молдавська
*v<SUP>ь</SUP>l̥ъ «тс.»	праслов’янська
lúpul	румунська
вовк	українська
лупи́ти «здирати шкуру»	українська
луп'яр «живодер»	українська

лупцюва́ти «сильно бити» (розм.)

афективне утворення на основі дієслова лупи́ти «бити» з додатковим відтінком значення інтенсивної дії;

р. лупцева́ть «тс.; [знімати шкуру з тварини; їсти з великим апетитом]», [лупсова́ть] «сильно бити», [лупси́ть] «тс.», [лупцевня́] «бійка», [лупцо́вка, лупсо́вка] «тс.», бр. лупцава́ць «сильно бити»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лупцава́ць «сильно бити»	білоруська
лупцева́ть «тс.; [знімати шкуру з тварини; їсти з великим апетитом]»	російська
лупсова́ть «сильно бити»	російська
лупси́ть «тс.»	російська
лупцевня́ «бійка»	російська
лупцо́вка	російська
лупсо́вка «тс.»	російська
лупи́ти «бити»	українська

луска́ «тверде, покриття шкіри риби; лузга; [лупа МСБГ ; дуже дрібна риба Бі]»

висловлювалось припущення про походження слов’янського кореня lusk- з *lup-sk- (Machek ESJČ 344–345);

з іншими детермінантами цей корінь виступає в укр. лупи́ти, лузга́, лу́спа́, лу́ста;

балтосл. *lauskā «відокремлення, відривання; те, що відокремлюється» ‹ іє. *leu- «відокремлювати» з детермінантом -sk-;

споріднене з лтс. laûska «уламок, тріска; шкаралупа, щось зламане», laûskas «лупа», лит. luskà «лахміття», lusnà «луска, шкірка, лушпина»;

псл. luska «луска, оболонка», luskati, lusčiti;

р. бр. луска́, р.-цсл. луска, п. вл. łuska «луска», ч. luska «стручок; [лушпина]», схв. љy̏ска «лусочка, луска, лушпина, оболонка, шкаралупа; [яйце]», слн. lúska «луска, оболонка»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

безлу́ский «який не має луски»

лу́ска «рябина на воді від швидкої течії»

луска́вик «авдюшка, Nemachilus barbatulus L.» (іхт.)

лу́сканець «спілий горіх, що сам вилущується з шкаралупи»

лу́скати «лузати, лущити»

луска́тий

лу́скатися

луска́ті (підклас плазунів)

луска́ч «щипці для роздавлювання горіхів»

луско́ватий «вкритий лускою МСБГ; засмічений, брудний (про вовну) Дон. УжДУ»«зітканий узором у вигляді луски»

луско́виця «засмічена, брудна вовна»

лу́сочка

лущ «луска»

луща́к (те саме, що лу́сканець)

лу́щений

лу́щик «тс.»

лущи́льний

лущи́льник

лу́щина «лушпина; віспина»

лу́щити

лущи́ця (зменш. до луска́)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
*lauskā «відокремлення, відривання; те, що відокремлюється»	балтослов’янська
луска́	білоруська
łuska «луска»	верхньолужицька
*lup-sk-	індоєвропейська
*leu- «відокремлювати»	індоєвропейська
-sk-	індоєвропейська
laûska «уламок, тріска; шкаралупа, щось зламане»	латиська
laûskas «лупа»	латиська
luskà «лахміття»	литовська
lusnà «луска, шкірка, лушпина»	литовська
łuska «луска»	польська
luska «луска, оболонка»	праслов’янська
luskati	праслов’янська
lusčiti	праслов’янська
луска́	російська
луска	русько-церковнослов’янська
љy̏ска «лусочка, луска, лушпина, оболонка, шкаралупа; [яйце]»	сербохорватська
lúska «луска, оболонка»	словенська
лупи́ти	українська
лузга́	українська
лу́спа́	українська
лу́ста	українська
luska «стручок; [лушпина]»	чеська
lusk-	?

лу́шпа (у сполученні [лушпи дати] «побити»)

афективне утворення на основі дієслова лупи́ти «обдирати; бити» (пор. лупки дати «побити»);

Фонетичні та словотвірні варіанти

лушпа́нити «бити»

лушпа́рити «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
лупи́ти «обдирати; бити» (пор. лупки дати «побити»)	українська
лупки дати	українська

скорлу́па́ «шкаралупа»

псл. skorupa, похідне утворення від skora «шкіра»;

форми з -л- викликані впливом з боку основи лупи́ти (інакше Machek ESJČ 613; Skok III 266–267);

р. скорлупа́, бр. шкарлу́піна, др. скорлупа, п. skorupa, ч. škraloup «плівка, кірка», нл. škórp(a) «шкаралупа, шкірка», škorpawa «тс.», полаб. st’öraip, схв. ско̏руп «вершки (на молоці)», слн. [škrаlúp] «кірка, кора», [skorlúpа] «яєчна шкаралупа», [škorlúpа] «вершки», [škalúp] «тс.»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

скорлупа́стий «який має оболонку, черепашку»

скорлу́пка «тс.»

скорлупкова́тий «схожий на кору»

скорлупова́тий «тс.»

скоропу́ха «молюск у черепашці»

скорупі́ти «ставати шорстким»

скору́піш «земля, що легко покривається кіркою»

скору́пішний «такий, що легко покривається кіркою» (про землю)

шкорупкий «шорсткий»

шкоруплий «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
шкарлу́піна	білоруська
скорлупа	давньоруська
škórp(a) «шкаралупа, шкірка»«тс.»	нижньолужицька
škorpawa «шкаралупа, шкірка»«тс.»	нижньолужицька
st'öraip	полабська
skorupa	польська
skorupa	праслов’янська
skora «шкіра»	праслов’янська
скорлупа́	російська
ско̏руп «вершки (на молоці)»	сербохорватська
škrаlúp «кірка, кора»	словенська
skorlúpа «яєчна шкаралупа»	словенська
škorlúpа «вершки»	словенська
škalúp «тс.»	словенська
лупи́ти (інакше Machek ESJČ 613; Skok III 266--267)	українська
škraloup «плівка, кірка»	чеська

трясолу́пки «грицики звичайні, Capsella bursа pastoris Moench.» (бот.)

пор. слн. luščec «тс.»;

очевидно, складне утворення з основ трясти і лупити;

назва може бути зумовлена тим, що сухі плоди рослини – стручечки розкриваються (лускаються), коли рослина трясеться від вітру;

Фонетичні та словотвірні варіанти

трясилипки «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
luščec «тс.»	словенська
трясти	українська
лупити	українська

колу́па́ти

псл. (сх.) [kolupati] не зовсім ясне;

вважається похідним від дієслова lupati, пов’язаного з lupiti, укр. лупи́ти, утвореним за допомогою словотворчого елемента ko-, укр. ко- (Фасмер II 298; Brückner KZ 48, 168);

може розглядатись і як результат контамінації псл. kopati «копати» і lupati «лупати, відбивати, відламувати»;

виведення від *кололупати (Соболевский Slavia 5, 444) непереконливе;

р. (розм.) колупа́ть «колупаючи, відділяти частину чого-н.», ст. колупати «колупати (віск)», бр. калупа́ць «колупати, копирсати»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

колупа́тися

колупну́ти

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
калупа́ць «колупати, копирсати»	білоруська
kopati «копати»	праслов’янська
колупа́ть «колупаючи, відділяти частину чого-н.» (розм.)	російська
лупи́ти	українська
ко-	українська
lupati	?
lupati «лупати, відбивати, відламувати»	?
*кололупати	?
колупати «колупати (віск)»	?

Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України