ЛУНКОЮ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, запозичення з російської мови;

р. лу́нка «ямка, впадина, ополонка», [лу́мка] «тс.; дошка з подовжнім заглибленням, жолобком для катання яєць (на великдень); площадка для молотьби, тік», [лу́мина] «ополонка», [лу́мочка] «ямка», [лу́на́] «заглиблення, ямка, лунка; яма на дні річки або озера, вир; ополонка», як і бр. лу́нка «невелика заглибина, ямка», [лу́нька, лу́мка] «тс.», задовільного пояснення не мають;

виводяться від нвн. [Lúhme] «ополонка» (Фасмер II 533);

ототожнюються з р. луна́ «місяць (планета)» як назви круглих предметів (КЭСРЯ 249);

зіставлялися з дінд. lunāti, lunoti «ріже, відрізує», гр. λύω «звільняю», лат. lūo «змиваю; оплачую» (Преобр. І 478);

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з псл. luna «місяць; світло; відблиск»;

значення «відгомін» могло виникнути внаслідок давнього перенесення значення із зорової сфери на слухову («світло; відображення світла» › «відображення звуку, відгомін»);

розглядається також як звуконаслідувальне утворення, пов’язане з лу́снути (Преобр. І 478), у такому разі могло б бути результатом дальшого спрощення приголосних у псл. [*lusna], укр. [лусна́] «луна»;

р. [луна́] «відгомін», [лу́нуть] «ударити, хлопнути, вистрілити», бр. [луна́] «відгомін», луна́ць «звучати, линути»;