ЛУК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
лук «знаряддя для метання стріл; [дуга; знаряддя для обробки шерсті]»
псл. lǫkъ «вигин; вид зброї», пов’язане чергуванням голосних з * lękti «гнути, кривити»;
споріднене з лит. leñkas «лук; дуга, обруч», lankùs «гнучкий», лтс. lùoks «вигин, дуга», luôks «гнучкий»;
іє. *lenk-/lonk- «гнути, кривити»;
р. бр, лук (зброя), др. лукъ «тс.; вигин у сідлі», п. łęk «дуга; [вид зброї]», ч. luk «вид зброї; дуга», слц. luk «вид зброї; вигин», вл. łuk (зброя), болг. лък «вид зброї; смичок», м. лак «вид зброї; кривизна», схв. лу̑к «вид зброї; дуга; смичок», слн. lók «тс.», стсл. лѫкъ (зброя);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лука́
«вигин краю сідла»
лука́р
«стрілець з лука»
лукова́тий
«який має заглибину, кривизну, вигнутий»
луко́вий
«тс.»
луко́ви́на
«вигин»
лукува́тися
«вигинатися, прогинатися»
лучкова́тий
«дугоподібний; (про коня) з прогнутою спиною»
лу́чний
«зігнутий в дугу»
лу́чни́к
«виготовлювач луків; стрілець з лука»
лучо́к
«смичок; грабки коси Гриц»«лучник»
облу́к
«зігнутий прут, дуга; лука сідла»
облукова́тий
«овальний»
облу́чє
«холка коня»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лук (зброя) | білоруська |
| лък «вид зброї; смичок» | болгарська |
| łuk (зброя) | верхньолужицька |
| лукъ «тс.; вигин у сідлі» | давньоруська |
| *lenk-/lonk- «гнути, кривити» | індоєвропейська |
| lùoks «вигин, дуга» | латиська |
| luôks «гнучкий» | латиська |
| leñkas «лук; дуга, обруч» | литовська |
| lankùs «гнучкий» | литовська |
| лак «вид зброї; кривизна» | македонська |
| łęk «дуга; [вид зброї]» | польська |
| lǫkъ «вигин; вид зброї» | праслов’янська |
| *lękti «гнути, кривити» | праслов’янська |
| лук | російська |
| лу̑к «вид зброї; дуга; смичок» | сербохорватська |
| luk «вид зброї; вигин» | словацька |
| lók «тс.» | словенська |
| лѫкъ (зброя) | старослов’янська |
| luk «вид зброї; дуга» | чеська |
лук «цибуля, Allium L.; часник, Allium sativum L. Ж; часник дикий Me» (бот.)
малопереконливе припущення про незалежне походження германських і слов’янських форм з доіндоєвропейського субстрату (Machek Jm. rostl. 265);
загальноприйнятої етимології не має;
здебільшого реконструюється псл. lukъ як запозичення з давньогерманських мов;
пгерм. *louka-, звідки двн. louh, свн. louch, нвн. Lauch, дісл. laukr, днн. lōk, виводиться з іє. *leug- «гнути, вигинати»;
висувалась гіпотеза про первісну спорідненість слов’янських і германських форм і про походження їх від іє. *leuk-/louk- «світити, світлий», що виступає в р. болг. луч «промінь», гр. λευκός «білий» (Младенов 280);
для герм. * louka- припускалось також запозичення з праслов’янської мови (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 169–170);
р. бр. болг. лук, «цибуля», др. лукъ, п. łuk, ч. слц. luk, полаб. läuk, схв. лy̏к, слн. [lúk], стсл. лоукъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лука́тий
«з великими зубцями»
(про часник)
лукі́вка
(у сполученні [л. двулиста] «проліска дволиста, Scilla bifolia L.»)
лукови́ця
«цибуля»
лу́ковиця
«розширена частина деяких органів, частин організму»
(анат.)
луче́йка
«часник, Allium sativum L.; цибуля городня, Allium сера L.»
лучи́ця
«xapa звичайна, Chara vulgaris L.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лук «цибуля» | білоруська |
| луч «промінь» | болгарська |
| лук «цибуля» | болгарська |
| *louka- | германські |
| λευκός «білий» | грецька |
| louh | давньоверхньонімецька |
| laukr | давньоісландська |
| lōk | давньонижньонімецька |
| лукъ | давньоруська |
| *leug- «гнути, вигинати» | індоєвропейська |
| *leuk-/louk- «світити, світлий» | індоєвропейська |
| Lauch | нововерхньонімецька |
| läuk | полабська |
| łuk | польська |
| *louka- | прагерманська |
| lukъ | праслов’янська |
| луч «промінь» | російська |
| лук «цибуля» | російська |
| лy̏к | сербохорватська |
| louch | середньоверхньнімецька |
| luk | словацька |
| lúk | словенська |
| lúk | словенська |
| лоукъ «тс.» | старослов’янська |
| luk | чеська |
бала́нс «порівняльний підсумок прибутків і витрат; рівновага»
фр. balance «ваги, рівновага» походить від лат. bilanx «ваги з двома чашками» (через нар.-лат. *bilancia), утвореного з основ bi- «двічі, два» і Іаnх «чашка, шалька», спорідненого з гр. λέκος «корито, миска», λεκάνη «тс.», псл. lękǫ «гну», укр. лук;
запозичення з французької мови;
р. бр. болг. бала́нс, п. слц. balans, ч. bilance, вл. balansa, м. баланс, схв. бàланс, слн. bilánca «підсумок прибутків і витрат», baláns «рівновага»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
балансе́р
«акробат, канатоходець»
баланси́р
«довга палиця для зберігання рівноваги на канаті; коромисло, важіль, який передає рух поршня або служить для рівномірного розподілу ваги; маятник годинникового механізму»
балансува́ти
«утримувати рівновагу»
біля́нс
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бала́нс | білоруська |
| бала́нс | болгарська |
| balansa | верхньолужицька |
| λέκος «корито, миска» | грецька |
| bilanx «ваги з двома чашками» (через нар.-лат. *bilancia) | латинська |
| баланс | македонська |
| balans | польська |
| lękǫ «гну» | праслов’янська |
| бала́нс | російська |
| бàланс | сербохорватська |
| balans | словацька |
| bilánca «підсумок прибутків і витрат»«рівновага» | словенська |
| baláns «підсумок прибутків і витрат»«рівновага» | словенська |
| лук | українська |
| balance «ваги, рівновага» | французька |
| bilance | чеська |
| bi- «двічі, два» | ? |
| Іаnх «чашка, шалька» | ? |
| λεκάνη «тс.» | ? |
башли́к
тур. baslık, тат. башлык і т. д. є похідними від тюрк. baš «голова»;
запозичення з тюркських мов;
р. бр. башли́к, п. baszłyk, ч. bašlík, слц. bašlik, болг. башлъ́к, м. башлак, схв. бàш-· лук, бàшлик;
Фонетичні та словотвірні варіанти
башликъ
(1749)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| башли́к | білоруська |
| башлъ́к | болгарська |
| башлак | македонська |
| baszłyk | польська |
| башли́к | російська |
| лук | сербохорватська |
| bašlik | словацька |
| башлык | татарська |
| baslık | турецька |
| baš «голова» | тюркські |
| бàшлик | українська |
| bašlík | чеська |
| є | ? |
| є | ? |
блука́ти
Ільїнський (PF 11, 190) вважає результатом перерозкладу дієслова ob-lǫkati (п. ob-łąkać) «збити з дороги», в якому вбачає корінь Iǫk-, відповідний до укр. лук;
паралельне до лит. blañkti «бліднути», лтс. blañkstît «піти вбік», blañkstîtiês «тинятись, ледарювати» (пор. лит. blandùs «мутний, темний», лтс. bluodîtiês «блукати», відповідні до сл. blǫditi);
псл. blǫkati, яке вважається вторинним утворенням від blǫditi, зумовленим, можливо, впливом Іǫkъ, oblǫkъ;
р. [блука́ть>, [блука́ла> «блукач», [блука́ш, блыку́н] «тс.», бр. блука́цца «блукати», п. błąkać się, ч. bloukati se, слц. blúkať sa «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
блуґать
блука́вий
блукани́на
блука́нка
«блукання»
блука́ч
блуква
«вигін, пасовисько»
блукли́вий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| блука́цца «блукати» | білоруська |
| blañkstît «піти вбік» | латиська |
| blañkti «бліднути» | литовська |
| błąkać się | польська |
| blǫkati | праслов’янська |
| блука́ть | російська |
| blúkať sa «тс.» | словацька |
| лук | українська |
| блука́ла «блукач» | українська |
| блука́ш | українська |
| блыку́н «тс.» | українська |
| bloukati se | чеська |
| ob-łąkać «збити з дороги» | ? |
| Iǫk- | ? |
| blañkstîtiês «тинятись, ледарювати» (пор. лит. blandùs «мутний, темний», лтс. bluodîtiês «блукати», відповідні до сл. blǫditi) | ? |
| oblǫkъ | ? |
линко́ватий «сідластий, з запалою спиною» (про коня)
запозичення з польської мови;
п. łękowaty «вигнутий, прогнутий» є похідним від łęk «лука сідла; кульбака; (мн.) сідловини», спорідненого з укр. лук1 (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| łękowaty «вигнутий, прогнутий» | польська |
| łęk «лука сідла; кульбака; (мн.) сідловини» | польська |
| лук | українська |
лукови́ця «гриб часничник великий, Agaricus alliaceus Fr. et Jacq. (Marasmius)» (бот.)
похідне утворення від лук «цибуля, часник»;
можливо, виникло як калька видової наукової назви alliaceus, пов’язаної з родовою науковою назвою часнику allium;
назва пояснюється специфічним запахом гриба, який нагадує запах часнику;
пор. інші назви цього гриба: укр. часни́чник, [підпенька часникова Mak], р. чесно́чник;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чесно́чник | російська |
| лук «цибуля, часник» | українська |
| часни́чник | українська |
| підпенька часникова | українська |
лукомо́р «гриб Rhizoctonia Dec.» (бот.)
можливо, слово є калькою відповідних назв у західноєвропейських мовах, пор. нім. Safrantod, фр. mort du saffran «Rhizoctonia crocorum DC.» (букв. «смерть шафрану»);
назва зумовлена тим, що цей гриб паразитує на коренях, коренеплодах деяких рослин, зокрема цибулинних, знищуючи їх;
складне утворення з основ іменника лук «часник, цибуля» і дієслова мори́ти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лукомір
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Safrantod | німецька |
| лук «часник, цибуля» | українська |
| мори́ти | українська |
| mort du saffran «Rhizoctonia crocorum DC.» (букв. «смерть шафрану») | французька |
лу́чик «різновид вішалки для шапок»
очевидно, похідне утворення від лук «дуга», мотивоване формою вішалки, що складається з щитка, вирубаного з стовбура дерева, на якому обрубуються і в сирому вигляді загинаються вгору сучки (Г II 388);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лук «дуга» | українська |
лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лука
«виділення»
вилуча́ти
«виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка
«виняток»
вилучний
«винятковий»
відлуча́ти
«відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися
«відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення
(від церкви)
відлу́чка
відлу́чний
«відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно
«особливо, окремо»
долучи́ти
«додати»
залу́ка
«затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно
«включно»
злу́ка
«з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний
«стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці
«пара волів в упряжці»
луча́ти
«тс.»
луча́тиси(са)
«тс.»
лучба́
«зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися
«єднатися, сполучатися»
лу́чка
«низка»
наодлу́ці
«відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти
«з’єднати»
прилу́ка
«приєднання»
прилучи́ти
«додати, приєднати»
прилучи́тися
«приєднатися»
розлу́к
(у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки
«прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена
«тс.»
розлу́чений
розлу́чення
«розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення
«відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння
«тс.»
розлу́чний
«пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно
«роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка
«жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лучы́ць «з’єднувати» | білоруська |
| лъ́ча «відокремлювати» | болгарська |
| лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» | болгарська |
| лучити «відокремлювати» | давньоруська |
| lùocît «нахиляти, направляти» | латиська |
| lankúoti «гнути, робити гнучким» | литовська |
| lankýti «відвідувати» | литовська |
| lánkioti «обходити» | литовська |
| лачи «відокремлювати, відлучати» | македонська |
| łucyś «з’єднувати, в’язати» | нижньолужицька |
| łączyć «з’єднувати, сполучати» | польська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| *lękti «гнути, згинати, вигинати» | праслов’янська |
| lękъ | праслов’янська |
| lǫкъ | праслов’янська |
| lunkis | прусська |
| лучи́ть «єднати» | російська |
| отлучи́ть | російська |
| разлучи́ть | російська |
| случи́ть | російська |
| лýчити «ділити, відокремлювати» | сербохорватська |
| lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lóčiti «гнути» | словенська |
| ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» | словенська |
| лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» | старослов’янська |
| лучи́ти «з’єднувати» | українська |
| вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» | українська |
| вилу́чуватися «вигинатися дугою» | українська |
| лук (зброя) | українська |
| ляк | українська |
| lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) | чеська |
| loučili «розділяти» (ст.) і поет. | чеська |
| loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» | чеська |
| lúčiti «відокремлювати» (ст.) | чеська |
ляк «страх»
псл. lękъ «страх», похідне від lękati / lęcati «згинати, кривити; напинати, натягати; ставити пастки (за допомогою напинання)»;
значення «викликати страх» могло виникнути на основі значення «згинати», можливо, спочатку у зворотного дієслова lękati se «згинатися» › «згинатися від страху» (пор. щодо семантики лит. bū́gti «тривожитися, лякатися», що зводиться до іє. *bheug-, *bheugh- «згинати, гнути»);
пов’язане з р. [ля́ка] «собака з ввігнутим хребтом», [ля́кий] «кривий, горбатий, зігнутий», укр. [ляц] «обвід, основа корзини», лук «зброя, дуга», лу́ка́;
споріднене з лит. lenkiù, leñkti «гнути; уникати», лтс. lìekt «згинати; опановувати», дісл. lеngіа «ремінь», алб. lëngór «гнучкий»;
іє. *lenk- «гнути»: недостатньо обгрунтована думка (Machek ESJČ 325) про зв’язок з нім. schrecken «лякати», спорідненим із страх;
р. [ляк, ляка́ть], бр. [ляк, лека́ць], п. lęk, lękać, ч. lek, lekati, слц. l’ak, l’akať, нл. lěkaś, схв. лéцати cе «бути хворим, ледве рухатися від виснаження», лȅцати се «тремтіти від страху, болю; уникати, ухилятися», ст. lécatі «боятися, відчувати страх», слн. [lékniti se] «злякатися», [lécati] «вигинати, гнути; ставити пастки; тривожитися», [lę́caţi se] «тремтіти, боятися», стсл. лѧцати «ставити пастки, ловити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лякати
«злякати, вигнати»
ви́лякатися
«довго боятися»
вляка́тися
заляка́тися
«злякатися»
заля́кувати
зляк
«переляк»
зляка́ти
зляка́тися
злякну́ти
«злякати»
зля́ку
ля́каний
ляка́ти
ляка́тися
лякли́вий
ляку́чий
«лякливий»
лячли́вий
«тс.»
лячни́й
«страшний; викликаний переляком; [боязливий МСБГ]»
ля́чно
«страшно»
ля́шно
«тс.»
наля́канець
«наляканий»
наля́каний
наляка́ти
наляка́тися
наля́кувати
переля́к
переля́каний
переляка́тися
позалякувати
поля́ка
«загальний переляк, паніка»
поляка́ти
поляка́тися
«перелякатися»
(про багатьох)
поналя́кувати
«налякати»
(багатьоx)
пополяка́ти
«дуже налякати»
уляка́тися
улякну́тися
«злякатися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| lëngór «гнучкий» | албанська |
| ляк | білоруська |
| лека́ць | білоруська |
| lеngіа «ремінь» | давньоісландська |
| *bheug- | індоєвропейська |
| *bheugh- | індоєвропейська |
| *lenk- «гнути» | індоєвропейська |
| lìekt «згинати; опановувати» | латиська |
| bū́gti | литовська |
| lenkiù | литовська |
| leñkti «гнути; уникати» | литовська |
| lěkaś | нижньолужицька |
| schrecken «лякати» | німецька |
| lęk | польська |
| lękać | польська |
| lękъ «страх» | праслов’янська |
| lęcati «згинати, кривити; напинати, натягати; ставити пастки (за допомогою напинання)» | праслов’янська |
| lękati | праслов’янська |
| lękati se «викликати страх» | праслов’янська |
| ля́ка «собака з ввігнутим хребтом» | російська |
| ля́кий «кривий, горбатий, зігнутий» | російська |
| ляк | російська |
| ляка́ть | російська |
| лéцати cе «бути хворим, ледве рухатися від виснаження» | сербохорватська |
| лȅцати cе «тремтіти від страху, болю; уникати, ухилятися» | сербохорватська |
| lécatі «боятися, відчувати страх» (ст.) | сербохорватська |
| l'ak | словацька |
| l'akať | словацька |
| lékniti se «злякатися» | словенська |
| lécati «вигинати, гнути; ставити пастки; тривожитися» | словенська |
| lę́caţi se «тремтіти, боятися» | словенська |
| лѧцати «ставити пастки, ловити» | старослов’янська |
| ляц «обвід, основа корзини» | українська |
| лук «зброя, дуга» | українська |
| лу́ка́ | українська |
| страх | українська |
| lek | чеська |
| lekati | чеська |
лу́ка́ «рівна місцевість, вкрита травою, луг; вигин річки або берега моря; [місце біля хати, де косять траву О; сінокісна низина у вигині річки Ч]»
споріднене з лит. lankà «луг над річкою; долина», лтс. lañka «низина, рівнина; вигин річки», лит. įˊlanka «затока»;
псл. lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг», пов’язане чергуванням голосних з *lękti «гнути, кривити»;
р. лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]», бр. лука́ «вигин річки», др. лука «вигин; затока; хитрість, підступність», п. łąka «місцевість, поросла травами», ч. louka, ст. lúka, слц. lúka, вл. нл. łuka «тс.», болг. лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище», м. лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею», схв. лу́ка «порт, пристань; луг», слн. lóka «болотистий луг у долині», стсл. лѫка «затока: болото»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
залу́ка
«вигин річки»
лу́ки
«заплавний луг у вигині річки»
(мн.)
луківни́к
луківни́цтво
лучани́й
«луговий»
лу́чки
«вигин річки; луг у вигині ріки»
лучни́й
«тс.»
палу́ка
«лука»
прилу́ка
узлучина
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лука́ «вигин річки» | білоруська |
| лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище» | болгарська |
| łuka «тс.» | верхньолужицька |
| лука «вигин; затока; хитрість, підступність» | давньоруська |
| lañka «низина, рівнина; вигин річки» | латиська |
| lankà «луг над річкою; долина» | литовська |
| įˊlanka «затока» | литовська |
| лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею» | македонська |
| łuka «тс.» | нижньолужицька |
| łąka «місцевість, поросла травами» | польська |
| lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг» | праслов’янська |
| *lękti «гнути, кривити» | праслов’янська |
| лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]» | російська |
| лу́ка «порт, пристань; луг» | сербохорватська |
| lúka | словацька |
| lóka «болотистий луг у долині» | словенська |
| лѫка «затока: болото» | старослов’янська |
| louka | чеська |
| lúka (ст.) | чеська |
Лука́ (чоловіче ім’я)
через посередництво церковнослов’янської мови запозичене в давньоруську мову з грецької;
припускається також первісне значення «походженням з Луканії»;
гр. Λουκᾱς, можливо, походить від лат. Lucas, пов’язаного з lux (род. в. lucis) «світло» (ім’я первісно означало «народжений при сході сонця»);
р. бр. болг. Лука́, др. Лука, ч. ст. Luka, схв. Лу̑ка, Лу́ка, слн. Luka, стсл. Лоука;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Лоука
(1404)
Лука
«въскр(е)шаяй»
(1627)
Лука́нь
Лука́ч
Лу́кич
«син Луки»
Луць
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Лука́ | білоруська |
| Лука́ | болгарська |
| Λουκᾱς | грецька |
| Лука | давньоруська |
| Lucas | латинська |
| lucis «світло» (ім’я первісно означало «народжений при сході сонця») | латинська |
| lux | латинська |
| Лука́ | російська |
| Лу̑ка | сербохорватська |
| Лу́ка | сербохорватська |
| Luka | словенська |
| Лоука | старослов’янська |
| Luka (ст.) | чеська |
влу́кий «ласкавий, покірний, слухняний»
отже, первісне значення– «гнучкий, податливий»;
утворено від лука́ «дуга, кривина, загин» (пор. [лукува́тися] «згинатися» Ж);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лука́ «дуга, кривина, загин» (пор. [лукува́тися] «згинатися» Ж) | ? |
лу́чиця «xapa звичайна, Chara foetіda A. Br.; xapa ламка, Chara fragilis Desv.» (бот.)
не зовсім ясне;
найімовірніше, пов’язане з лу́ка (як назва лучної рослини);
не виключений також зв’язок з луч «промінь» (у такому випадку назва зумовлена будовою водорості, стебло якої кільчасто розгалужується, що відбито і в німецькій назві Armleuchter «xapa» (букв. «канделябр»), приблизною калькою якої можуть бути українські форми;
р. [лу́чица] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лучва
«xapa»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́ка (як назва лучної рослини) | українська |
| луч «промінь» (у такому випадку назва зумовлена будовою водорості, стебло якої кільчасто розгалужується, що відбито і в німецькій назві Armleuchter «xapa» (букв. «канделябр») | українська |
| лу́чица «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України