КТО — ЕТИМОЛОГІЯ

хто

псл. kъto – складне слово, утворене з двох займенників: къ, спорідненого з лит. kàs «хто, що», лтс. kas «тс.», гр. τέο «кого, чий», алб. kë «кого», лат. quī «який, котрий», ав. дперс. ka- «хто, котрий», kā- «тс.», дінд. kás «хто», хет. kui (з іє. *qu̯o-, *qu̯i-), що виділяється також в укр. ко́жний, ко́трий, куди́ тощо, і -to, похідного від псл. tъ (наявний лише в наз. – зн. в., пор. род. кого, дав. кому і т. д.);
форма з х в українській та деяких інших мовах постала внаслідок дисиміляції проривних кт і заміни першого з них фрикативним х;
р. кто, [хто], бр. хто, др. къто, п. слц. kto, ч. kdo (під впливом kde «де», kdy «коли»), ст. kto, вл. štî (під впливом što «що»), нл. chto, схв. тко̏ (метатеза), ко̏, слн. kdî, стсл. къто;
Фонетичні та словотвірні варіанти

кто
нікогі́сінько
ніхто́
ніхтогі́сінько
ніхтони́ця «підла жінка»
фто
хто́кало
хто́кати
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ka- «хто, котрий» авестійська
«кого» албанська
хто білоруська
štî (під впливом što «що») верхньолужицька
τέο «кого, чий» грецька
kás «хто» давньоіндійська
ka- «хто, котрий» давньоперська
къто давньоруська
quī «який, котрий» латинська
kas «тс.» латиська
kàs «хто, що» литовська
chto нижньолужицька
kto польська
kъto праслов’янська
(наявний лише в наз. -- зн. в., пор. род. кого, дав. кому і т. д.) праслов’янська
кто російська
тко̏ (метатеза) сербохорватська
kto словацька
kdî словенська
къто старослов’янська
ко́жний українська
хто українська
ко̏ українська
kuiіє. *qu̯o-, *qu̯i-) хетська
kdo (під впливом kde «де», kdy «коли») чеська
къ ?
kā- «тс.» ?
ко́трий ?
куди́ ?
-to ?
kto ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України