КАСУ — ЕТИМОЛОГІЯ

ка́са

запозичено з італійської мови, можливо, через польську і німецьку (нвн. Kásse);
іт. cassa «скриня; каса» походить від лат. capsa «скриня, капсула», повʼязаного з саріо «хапаю, беру», спорідненим з гр. κάπτω «проковтую», двн. heffan «піднімати», havan «горщик; гавань»;
р. ка́сса, бр. болг. м. ка́са, п. ч. слц. вл. нл. kasa, схв. кȁса, слн. kása;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ка́са білоруська
ка́са болгарська
kasa верхньолужицька
κάπτω «проковтую» грецька
heffan «піднімати» давньоверхньонімецька
havan «горщик; гавань» давньоверхньонімецька
cassa «скриня; каса» італійська
capsa «скриня, капсула» латинська
саріо «хапаю, беру» латинська
ка́са македонська
kasa нижньолужицька
Kásse нововерхньонімецька
kasa польська
ка́сса російська
кȁса сербохорватська
kasa словацька
kása словенська
kasa чеська

коса́ «заплетене волосся»

псл. kosa, пов’язане чергуванням голосних із česati;
споріднене з лит. kasà «коса», лтс. kasa «тс.», прус. kexti «волосся в косі», дісл. haddr (‹ *hazda-) «жіноча зачіска», ірл. kass «кучеряве волосся», сірл. cír (‹ *kēsrā) «гребінь», хет. kiššā«чесати», ав. kasvīš «висип на шкірі», вірм. k‘os «короста», тох. В kāswo «проказа»;
р. коса́, бр. каса́, п. kosa, ч. слц. [kosa] «коса», болг. коса́ «волосся», м. коса, схв. ко̀са, стсл. коса «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

закосля́нка «заміжня сестра або тітка нареченої, яка везе її до молодого»
зако́сник «брат молодої, що розплітає їй косу»
зако́со́вий (у виразі [закосова свашка] «близька родичка молодого чи молодої»)
закося́нин «учасник весільного обряду (один із тих, що їдуть за косою, тобто ведуть молоду до молодого)»
закося́нка
кі́ска «маленька коса; [верх критої очеретом хати Мо]»
кісни́к «стрічка в косі; [застібка в чоловічій сорочці ЯІ»
кісни́чка «стрічка, кісник»
коса́к «чубата качка»
косатар «такий, що має косиці» (про качура)
коса́тий
косеня́ «кіска»
ко́си «мн. до коса́; волосся; [приймочки в кукурудзяних качанах; стебла огірків, гороху Л]»
косиня́ «кіска»
коси́ця «мала коса; загнуте перо у хвості птаха; [хвіст риби Берл]»
косича́стий «подібний до коси»
коси́чити «прикрашати»
косі́нка «плетениця з конопель у вінку молодої»
косни́к
ко́сники «кісники»
косни́ця «вус рослини (?)»
косни́чка «кісник»
косу́хна «кісонька»
кося́нка «учасниця весільного обряду, що розплітає косу молодої»
кошя́нка «тс.»
пакоси «рідке волосся (?)»
підкі́сник «стрічка в косі»
підко́сник «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
kasvīš «висип на шкірі» авестійська
каса́ білоруська
коса́ «волосся» болгарська
k'os «короста» вірменська
haddr «жіноча зачіска» (‹ *hazda-) давньоісландська
*hazda- давньоісландська
kass «кучеряве волосся» ірландська
kasa «тс.» латиська
kasà «коса» литовська
коса македонська
kosa польська
kosa праслов’янська
kexti «волосся в косі» прусська
коса́ російська
ко̀са сербохорватська
cír «гребінь» (‹ *kēsrā) середньоірландська
*kēsrā середньоірландська
kosa словацька
коса «тс.» старослов’янська
kāswo «проказа» тохарська В
kiššā «чесати» хетська
kosa «коса» чеська

коса́ «знаряддя для косіння; вузька смуга суходолу, мис»

псл. kosa, первісно «обрубана жердина, обрубана гілка»;
найближче відповідає дангл. hoss «гілка, паросток», гр. κάστον «дрова»;
зводиться до кореня іє. *kos-/ kes- «різати, скребти», з яким пов’язані також коса́1, ко́сий, чеса́ти;
р. болг. коса́, бр. каса́, п. ч. слц. вл. нл. kosa, полаб. t’ösӑ, м. коса, схв. кóса, слн. kôsa, стсл. коса;
Фонетичні та словотвірні варіанти

зако́ски «заробітки селян косарюванням»
зако́сок «затока річки»
кі́ска «зменш. до коса; [ніж]»
кісни́й
кісни́к «торговець косами»
кісни́к «ріжок, куди кладуть брус для коси»
кісни́ця «сіножать»
кісся́
кі́счик «косар»
кісьба́ «косовиця»
кішни́ця «обгороджена сіножать»
кішня́ «косовиця»
коса́к «великий ніж, яким січуть капусту; (ент.) косарик, Phalangium L. ВеНЗн»
коса́р «той, хто косить; [(ент.) косарик]»
коса́ра «сіножать»
коса́рик «Phalangium L.» (ент.)
коса́рка
коса́рщина «пайка косаря за спільну роботу Ж; частування чоловіків після закінчення сінокосу Я»
коса́ш «косарик» (ент.)
ко́сень «липень»
косе́ць «косар Ж; (ент.) косарик ВеНЗн»
коси́лко «кісся»
коси́лно
коси́ло
коси́льно «тс.»
коси́на «ніж із коси»
косини́ця «сіножать»
коси́ря «косовиця, жнива»
коси́ти
косі́й «косар»
ко́ска «ніж із коси»
косов'є́ «кісся»
косови́ця
косови́ще «кісся»
косяни́к «мантачка»
кося́р «косарик» (ент.)
кошани́ця «скошені вруна чи зелене збіжжя»
кошени́на «скошена трава; лука»
кошени́ця «[тс. тж]; кошани́ця»
ко́шинь «липень»
кошоли́на «скошене збіжжя»
не́кіс «некошена смуга, некошена лука»
обкі́с
обкі́ски «свято на честь закінчення косовиці»
обкоси́тися «урізатися косою»
пакі́с «покіс»
перекі́с «сіножать»
перекоси «скошене сіно»
підкі́с
покі́с
покісни́й «прибутковий»
покоса́рки «обжинки»
покоса́рщина «гулянка дружин косарів після відходу чоловіків на роботу»
поукісний
пра́кіс «прибережне сіно»
скіс (с.-г.)
скісо́к «невеличка коса; сточена коса; шматок коси, використовуваний як ніж чи бритва»
скосок «тс.»
скоша́тий «скошений»
укіс
Етимологічні відповідники

Слово Мова
каса́ білоруська
коса́ болгарська
kosa верхньолужицька
κάστον «дрова» грецька
hoss «гілка, паросток» давньоанглійська
*kos- «різати, скребти» індоєвропейська
kes- індоєвропейська
коса македонська
kosa нижньолужицька
t'ösӑ полабська
kosa польська
kosa праслов’янська
коса́ російська
кóса сербохорватська
kosa словацька
kôsa словенська
коса старослов’янська
коса́ українська
ко́сий українська
чеса́ти українська
kosa чеська

коса́ «селезінка Л; підшлункова залоза Я»

неясне;
наявне також лит. kasà «підшлункова залоза; [селезінка]»;
можливо, пов’язане з коса́2 (селезінка людини і деяких тварин нагадує косу або вигнутий ніж);
може бути й запозиченням з тюркських мов (пор. уйг. косак «черево, живіт; утроба», тат. корсак «тс.», кар. курсах «черево, живіт; нутрощі», курсак (къурсакъ) «тс.», алт. курсак «утроба, черево»);
р. (зах.) [коса́] «селезінка», бр. [каса́] «тс.», п. (пн.-сх.) [kosa] «селезінка деяких тварин»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
курсак «утроба, черево» алтайська
каса́ «тс.» білоруська
курсах караїмська
къурсакъ караїмська
курсак караїмська
kasà «підшлункова залоза; [селезінка]» литовська
kosa «селезінка деяких тварин» (пн.-сх.) польська
коса́ «селезінка» (зах.)(заст.) російська
корсак татарська
косак уйгурська
коса́ (селезінка людини і деяких тварин нагадує косу або вигнутий ніж) українська

куса́ти

псл. kǫsati, пов’язане з kǫsъ (‹ *kond-so-s) «кусок»;
споріднене з лит. kąsti (kándu) «кусати; їсти», kąsnis «шматок», лтс. kuôst «кусати», гр. κνώδων «ніж, лезо; зубці», κνώδαλον «дикий звір», можливо, також з двн. hantag «гострий, ріжучий», дінд. khadati «жує, кусає», перс. χᾱyad «жує», псл. čęstь, укр. части́на;
зближення з гр. τένδω «обгризаю» (Pedersen Kelt. Gr. І 160) або з гр. δάκνω «кусаю», дінд. dáśati «кусає» (Machek Sborník FFBrU І 1952, 82–83) малопереконливі;
р. куса́ть «кусати», бр. куса́ць, др. кусати, п. kąsać, ч. kousati, слц. kúsať, вл. kusać, нл. kusaś, полаб. kǫsĕt «тс.», болг. къ́сам «рву, розриваю; зриваю; ріжу», м. каса «кусає; підколює; щипає (про мороз)», схв. ку́сати «їсти, уминати», слн. kósati «розривати на шматки», стсл. кѫсати «кусати, гризти»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ві́дкус
ві́дкуска
вкус «укус»
вприку́ску
до́кус «зовсім»
за́куска
кус «шматок; [небагато]»
куса́к «кусок, кусень»
куса́ка «куслива людина; горілка, настояна на перці та коріннях»
куса́ло «зуби, щелепа; щипці дляторіхів»
куса́чка «нагайка»
куса́чки «гострозубці»
ку́сень «кусок; [занадто вистрижене місце]»
кусі́ (вигук, яким нацьковують собак)
кусі́йка «все, що кусається, гризе; паразити; змія, гадюка»
кусі́ка «тс.»
ку́сінь «кусень»
ку́ска «все, що кусається, гризе (миші); комахи-паразити»
куски́й «їдкий, кусливий, колючий»
кусли́вий
куслі́й «той, що кусається»
кусма́н «великий шматок»
кусмиля́ка «тс.»
ку́сник
кусну́ти
кусо́к
кусону́ти
кусцєнки «небагато, трошки»
ку́счик
кусь (виг.)
кусьціцька
кусьцьіцьок
кусьцьок
кусю́чий
куся́ «все, що кусається; змія; назва лихої жінки»
кушля́чий «кусливий»
ку́щик «тс.»
надку́с
на́дкусок «кусень»
недо́кусок «недоїдок»
перекуси́ти «з’їсти нашвидкуруч, небагато»
пере́куска «закуска»
підкуси́ти «кусаючи знизу, зіпсувати; дошкулити в’їдливим зауваженням, натяком»
поку́с «небагато, деяка кількість»
покусчіцка «тс.»
при́кус
прику́ска
проку́с
проку́сина
ску́сник «той, що відкушує»
ти «заїсти випите або з’їдене; з’їсти небагато; затиснути зубами»
уку́с
уприку́ску
Етимологічні відповідники

Слово Мова
куса́ць білоруська
къ́сам «рву, розриваю; зриваю; ріжу» болгарська
kusać верхньолужицька
κνώδων «ніж, лезо; зубці» грецька
τένδω «обгризаю» грецька
δάκνω «кусаю» грецька
hantag «гострий, ріжучий» давньоверхньонімецька
khadati «жує, кусає» давньоіндійська
dáśati «кусає» давньоіндійська
кусати давньоруська
kuôst «кусати» латиська
kąsti «кусати; їсти» (kándu) литовська
каса «кусає; підколює; щипає (про мороз)» македонська
kusaś нижньолужицька
χᾱyad «жує» перська
kǫsĕt «тс.» полабська
kąsać польська
kǫsati праслов’янська
čęstь праслов’янська
куса́ть «кусати» російська
ку́сати «їсти, уминати» сербохорватська
kúsať словацька
kósati «розривати на шматки» словенська
кѫсати «кусати, гризти» старослов’янська
части́на українська
kousati чеська
*kond-so-s «кусок» ?
kąsnis «шматок» ?
κνώδαλον «дикий звір» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.