КАНОН — ЕТИМОЛОГІЯ
кано́н «церковне правило, догма; пісня на честь святого; усталена норма»
через церковнословʼянське посередництво запозичено в давньоруську мову з грецької;
гр. κανών «брусок; прут; лінійка; правило, норма», очевидно, повʼязане з κάννα «очерет, комиш»;
р. бр. болг. кано́н, др. канонъ, канунъ, п. вл. kanon, ч. слц. kánon, м. канон, схв. кàнон, кàнōн, слн. kánon, стсл. канонъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
каноніза́ція
канонізува́ти
каноні́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кано́н | білоруська |
| кано́н | болгарська |
| kanon | верхньолужицька |
| κανών «брусок; прут; лінійка; правило, норма» | грецька |
| κάννα «очерет, комиш» | грецька |
| канонъ | давньоруська |
| канунъ | давньоруська |
| канон | македонська |
| kanon | польська |
| кано́н | російська |
| кàнон | сербохорватська |
| кàнōн | сербохорватська |
| kánon | словацька |
| kánon | словенська |
| канонъ | старослов’янська |
| kánon | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України