ЗАХАРУ — ЕТИМОЛОГІЯ

через церковнослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. Ζαχαρίας походить від гебр. Zəḵari̯ā (‹zəḵari̯āhu̯ ), в якому злилися основи zəḵar «пам’ять, згадка» та i̯ahu̯ «Ягве, бог»;

р. Заха́рий, бр. Заха́р, Заха́рый, др. Захария, п. Zachariasz, ч. слц. Zachariáš, болг. Заха́ри(й), м. Захариje, Захар, схв. Захарија, Зȃријa, слн. Caharija, стсл. Захарига;

запозичення з грецької мови;

гр. σάϰχαρ(ον) походить від палі sakkharā «цукор», яке зводиться до дінд. śàrkarā «гравій, пісок; цукровий пісок», що зіставляється з гр. ϰροϰάλαι (мн.) «морська галька», ϰρόϰη «тс.»;

р. са́хар, бр. сахары́на, [са́хар], п. sacharyna, ч. sacharín, sacharin, слц. sacharín, вл. sacharin, болг. за́хар, м. сахари́н, схв. са̀хар, слн. saharín;