Е — ЕТИМОЛОГІЯ

е (вигук незгоди, подиву, недовір’я, рішимості)

псл. е, первісний вигук, паралельний до лит. ẽ (вигук заклику, відмови), e (вигук подиву, осуду), гр. ἔ (вигук болю, співчуття);
р. э (вигук незгоди, подиву, недовір’я, жалкування), бр. э (вигук заперечення, нетерпіння), п. нл. е (вигук знеохочення, нетерпіння, протесту), ч. слц. е (вигук незаінтересованості, байдужості, роздратування, відрази, зневаги, розгубленості, схвалення), вл. е (вигук, яким зупиняють коней), болг. м. е (вигук незадоволення, докору, схвалення), схв. ȇ «тс.», слн. é (вигук задоволення, вагання, розгублення; питальна частка), è (вигук досади);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
э (вигук заперечення, нетерпіння) білоруська
е (вигук незадоволення, докору, схвалення) болгарська
е (вигук, яким зупиняють коней) верхньолужицька
(вигук болю, співчуття) грецька
(вигук заклику, відмови) литовська
е (вигук незадоволення, докору, схвалення) македонська
е (вигук знеохочення, нетерпіння, протесту) нижньолужицька
е (вигук знеохочення, нетерпіння, протесту) польська
е праслов’янська
э (вигук незгоди, подиву, недовір’я, жалкування) російська
ȇ «тс.» сербохорватська
е (вигук незаінтересованості, байдужості, роздратування, відрази, зневаги, розгубленості, схвалення) словацька
é (вигук задоволення, вагання, розгублення; питальна частка) словенська
è (вигук досади) українська
е (вигук незаінтересованості, байдужості, роздратування, відрази, зневаги, розгубленості, схвалення) чеська
e (вигук подиву, осуду) ?


вси́жюд

результат злиття словосполучення (въ) сьй ж(е) годъ (гід);
пор. утворене за цією ж моделлю слово ти́ждень від тъи же дьнь;
спочатку, мабуть, означало «рік тому в цей самий час»;
виведення від *въ сьсь годъ (ДзАтл II 259) неточне;
Фонетичні та словотвірні варіанти

си́жгід «торік»
уси́жгуд
уси́жут
Етимологічні відповідники

Слово Мова
сьй ж (гід) ?
е (гід) ?
годъ (гід) ?
утворене ?
означало «рік тому в цей самий час» ?
въ сьсь годъ ?

еге́ (вигук для вираження підтвердження, подиву, заперечення; питальна частка)

виникло в частині праслов’янських говірок внаслідок подвоєння псл. е як вказівної частки (з іє. *е-; пор. збереження давнього вказівного значення в західноукраїнських діалектах: укр. [еге] «он там» Доп УжДУ 2) з пізнішим з’єднанням їх у вимові звуком г придихового походження, як в українській і інших східнослов’янських мовах, або злиттям у довге ē в слов’ янських мовах з фонематичною часокількістю;
р. (розм.) эге́ (для вираження подиву), бр. эгэ́ «тс.», ч. ehe, ehé (для вираження подиву, несподіванки, попередження), слц. ehe, é «тс.», болг. е, é-e (питальна частка), ехе́ (стверджувальний вигук), схв. ȇ «тс.», слн. ehé (вигук задоволення та ін.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

ег
еге-ге
еге́кало
еге́кати «підтакувати»
єге́ «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
эгэ «тс.» білоруська
е болгарська
е (з іє. *е-; пор. збереження давнього вказівного значення в західноукраїнських діалектах: укр. [еге] «он там» Доп УжДУ 2) праслов’янська
эге (розм.)(для вираження подиву) російська
ȇ «тс.» сербохорватська
ehe «тс.» словацька
é «тс.» словацька
ehé (вигук задоволення та ін.) словенська
é-e (питальна частка) українська
ехе (стверджувальний вигук) українська
ehe (для вираження подиву, несподіванки, попередження) чеська
ehé (для вираження подиву, несподіванки, попередження) чеська

ей (вигук оклику, радості, подиву, перестороги, незадоволення)

первісний вигук, що постав, очевидно, з псл. е та дейктичної частки (‹іє. *-ī, пор. дінд. ав. -ī, підсилювальна частка);
зв’язок з іншими подібними індоєвропейськими вигуками – пор. лит. еĩ (вигук перестороги), свн. еі (вигук радості, подиву, погрози), лат. еі (вигук жалю, заклопотаності), гр. εἴ (вигук вимоги, спонукання) – скоріше типологічний, ніж генетичний;
р. эй (вигук оклику, перестороги, досади), п. ej (вигук радості, нетерпіння, погрози, сумніву), ч. слц. ej (вигук подиву, заохочення), вл. нл. ej (вигук захоплення), болг. ей (вигук подиву, захвату, перестороги), м. ej «тс.», схв. ȇj (вигук жалю, бажання), слн. èj (вигук перестороги);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ей (вигук подиву, захвату, перестороги) болгарська
ej (вигук захоплення) верхньолужицька
εἴ (вигук вимоги, спонукання) грецька
еі (вигук жалю, заклопотаності) латинська
еĩ (вигук перестороги) литовська
ej «тс.» македонська
ej (вигук захоплення) нижньолужицька
ej (вигук радості, нетерпіння, погрози, сумніву) польська
е (‹іє. *-$ī, пор. дінд. ав. -ī, підсилювальна частка) праслов’янська
(‹іє. *-$ī, пор. дінд. ав. -ī, підсилювальна частка) праслов’янська
эй (вигук оклику, перестороги, досади) російська
ȇj (вигук жалю, бажання) сербохорватська
еі (вигук радості, подиву, погрози) середньоверхньнімецька
ej (вигук подиву, заохочення) словацька
èj (вигук перестороги) словенська
ej (вигук подиву, заохочення) чеська
еĩ (вигук перестороги) ?

еля́ (вигук, яким відганяють свиней)

результат видозміни вигуку аля́ «тс.», в якому частку а- заміщено вигуком е;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
аля «тс.» ?
а- ?
е ?

есе́ «оце»

псл. *e-se «оце», вказівний займенник, утворений сполученням колишньої вказівної частки е(пор. болг. м. е «он там», схв. ȇ «ось»), наявної в р. э́тот, дінд. a-sáu «той», a-dáḥ «те», гр. ἐ-κεĩ «там», ἐ-κεĩνος «кожний», лат. e-quidem «звичайно», оск. e-tanto, умбр. e-tantu «така», гот. i-bai, i-ba (питальна частка), дангл. дісл. ef «чи, коли» (іє. *е-), та займенника сей у формі середнього роду (се);
слн. [esej] «цей», стсл. есе, ѥсе «ось»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
i-bai готська
ἐ-κεĩ «там» грецька
ef «чи, коли» (іє. *е-) давньоанглійська
a-sáu «той» давньоіндійська
ef «чи, коли» (іє. *е-) давньоісландська
e-quidem «звичайно» латинська
e-tanto оскська
*e-se «оце» праслов’янська
э́тот російська
esej «цей» словенська
есе «ось» старослов’янська
ѥсе «ось» старослов’янська
e-tantu «така» умбрська
е «он там»«ось» (пор. болг. м. е «он там», схв. ȇ «ось») ?
a-dáḥ «те» ?
ἐ-κεĩνος «кожний» ?
i-ba (питальна частка) ?
сей (се) ?

є (форма теп. ч. всіх осіб одн. і мн. дієслова бу́ти, давніше -- 3 ос. одн.)

пcл. *(j)estь, *(j)esmь, *(j)esi, (j)esmъ, (j)este, форми 3, l, 2 oc. одн. і l, 2 ос. мн. атематичного дієслова теперішнього часу від iє. *es/*s- (з сильним ступенем вокалізму у чергуванні із слабким, який виступає у 3 ос. мн. sǫtь, укр. суть);
найближчі відповідники: дінд. ásti, ásmi, ási, ав. asti, ahmi, ahi, гот. ist, im, is, гр. ἔστɩ (ἐστί), εἰμɩ, εἶ, лат. est, es (ст. ess), прус. asmai, assai, essei, лит. esti, est, esù (ст. і діал. esmúɩ), esi (iє. *esti, *esmi, *esi);
форма є постала внаслідок скорочення (j)estь, цей процес спостерігається вже у старослов’янській мові;
р. др. есть, бр. ёсць, п. jest, ч. jest, je, слц. вл. je, нл. jo, болг. м. е, схв. jȅcm(e), , слн. jè, стсл, єсть;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ecú (2 ос. одн.)
-ем
-есь
-єм
єство́
єсте́ (2 ос. мн.)
-єсь
єсьм (1 ос. одн.)
єсьмо́ (\ ос. мн.)
єсьте́ «тс.»
(скорочені допоміжні форми 1 ос. одн.)
-сь (скорочені допоміжні форми 2 ос. одн.)
-сьмо (скорочена допоміжна форма 1 ос. мн.)
-сьте (скорочена допоміжна форма 2 ос. мн.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
asti авестійська
ahmi авестійська
ahi авестійська
ёсць білоруська
е болгарська
je верхньолужицька
ist готська
im готська
is готська
ἔστɩ (ἐστί) грецька
εἰμɩ грецька
ει˜ грецька
ἐστί грецька
ásti давньоіндійська
ásmi давньоіндійська
ási давньоіндійська
есть давньоруська
*es/*s- (з сильним ступенем вокалізму у чергуванні із слабким, який виступає у 3 ос. мн. sǫtь, укр. суть) індоєвропейська
*esti індоєвропейська
*esmi індоєвропейська
*esi індоєвропейська
*esi індоєвропейська
est латинська
es (ст. ess) латинська
ess латинська
ẽsti литовська
est литовська
esù (ст. і діал. esmúɩ) литовська
esi (iє. *esti, *esmi, *esi) литовська
esmúɩ литовська
е македонська
jo нижньолужицька
jest польська
*(j)estь праслов’янська
*(j)esmь праслов’янська
*(j)esi праслов’янська
(j)esmъ праслов’янська
(j)este праслов’янська
*sǫtь праслов’янська
(j)estь (j)estь праслов’янська
asmai прусська
assai прусська
essei прусська
есть російська
jȅcm(е) (e) сербохорватська
сербохорватська
je словацька
словенська
єсть старослов’янська
суть українська
jest чеська
je чеська

єй (вигук запевнення)

псл. jei, утворене з займенникової основи *(j)e, наявної в р. е́ва «он», болг. е «ось», схв. ê «он», гр. ἐκεῐ «там», лат. ессе «ось», та індоєвропейської вказівної частки *ῑ, якій відповідає дінд. ав. ῑ (енклітична підсилювальна частка);
р. др. болг. ей, схв. éja (стверджувальна частка), стсл. єй, ѥй;
Фонетичні та словотвірні варіанти

єй
Етимологічні відповідники

Слово Мова
(енклітична підсилювальна частка) авестійська
е «ось» болгарська
ей болгарська
ἐκεῐ «там» грецька
(енклітична підсилювальна частка) давньоіндійська
ей давньоруська
ессе «ось» латинська
jei праслов’янська
е́ва «он» російська
ей російська
ê «он» сербохорватська
éja (стверджувальна частка) сербохорватська
єй старослов’янська
ѥй старослов’янська
*(j)e ?
*ῑ ?

оберести́тися «загорнутися, закутатися; задушитися»

неясне;
висловлювалась думка (Reichenkron ZfSlPh 17/1, 149) про утворення з об+вер(е)т-;
можливе припущення про зв’язок з [бе́рест] «верхня кора берези» (з огляду на використання березової кори для ізоляції речей від вологи) або з *верз(а)ти (псл. *vьr̥zti) «в’язати» (в такому разі обер- з *обвер-);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
об ?
вер ?
е ?
т- ?
бе́рест «верхня кора берези» (з огляду на використання березової кори для ізоляції речей від вологи) ?
*верз(а)ти «в’язати» (псл. *vьr̥zti)(в такому разі обер- з *обвер-) ?

оже́ж «авжеж»

результат фонетичної видозміни форми авже́ж, утвореної з часток а1, уже́ і ж(е)1 (див.);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
авже́ж ?
а ?
уже́ ?
ж ?
е ?

леп «липкий бруд; [земляний віск; клей Ж]»

псл. lěръ, *lьръ «клей; все, що липне», іменники від дієслова *lьpěti «прилипати, липнути»;
в українській мові з нерегулярною вокалізацією псл. ь у відкритому складі (лепу, лепом і т. д.), як у [лену] (льону) з псл. Іьnu, лоба з псл. lъba;
пор. закономірне ч. ст. lep – lpu (‹ *lьръ) при lep – lepa (‹ lěръ);
варіант псл. lьръ відбивається і в р.-цсл. лепъ;
збереження е в відкритому складі могло бути підтримане в даному разі впливом польської мови, в якій е походить з псл. ě;
звукова форма [ліп] може бути зведена як до псл. lěръ (якщо і зберігається і в відкритому складі), так і до псл. lьръ (як лід з lьdъ), якщо у відкритому складі з’являється е;
п. ч. lep «клей, липучка для лову комах, птахів», слц. lep «клей», вл. lěp, нл. liр, [lěp] «тс.», схв. лȇп «клей; все, що клеїть; [розчин вапна, звичайно змішаний з глиною, яким мажуть]», слн. lép «клей», р.-цсл. лепъ, «клей; пластир; все, що клеїть»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ле́павча «брудна дитина»
лепова́тиця «глинистий клейкий ґрунт»
лип'я́р «робітник, що вибирає земляний віск із глини»
ліп «клеп»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
lěp верхньолужицька
liр нижньолужицька
lěp «тс.» нижньолужицька
е польська
lep «клей, липучка для лову комах, птахів» польська
lěръ праслов’янська
*lьръ «клей; все, що липне» праслов’янська
*lьpěti «прилипати, липнути» праслов’янська
ь (лепу, лепом і т. д.) праслов’янська
lьnu праслов’янська
lъba праслов’янська
*lьръ праслов’янська
lěръ праслов’янська
lьръ праслов’янська
ě праслов’янська
lěръ (якщо і зберігається і в відкритому складі) праслов’янська
lьръ (як лід з Іьdъ) праслов’янська
lьdъ праслов’янська
е праслов’янська
лепъ русько-церковнослов’янська
лепъ «клей; пластир; все, що клеїть» русько-церковнослов’янська
лȇп «клей; все, що клеїть; [розчин вапна, звичайно змішаний з глиною, яким мажуть]» сербохорватська
lep «клей» словацька
lép «клей» словенська
лену (льону) українська
лоба українська
лепом українська
льону українська
лепу українська
ліп українська
лід українська
lep (‹ *Іьръ)(‹ Іěръ) (ст.) чеська
lpu (‹ *Іьръ)(‹ Іěръ) (ст.) чеська
lep (ст.) чеська
lepa (ст.) чеська
lep «клей, липучка для лову комах, птахів» чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.