ДІЛЬНИКИ — ЕТИМОЛОГІЯ

«[той, хто ділить Ж]», дільни́ця, [ді́льниця] «межа між селом і полем, рів, огорожа Mo; тин з лому ВеЗн», [ді́лниця] «кошара, обора для овець» Mo, діли́льний, діли́мий, діля́нковий, дільни́чний, ді́льчий, [дільма́] «ділячи» Ж, виділя́ти, виділя́тися, ви́діл, виділо́вий, [виді́лювач] Ж, виді́льний, ві́дділ, ві́дді́лок, відді́лення, відді́льник (тех.), [відділи́мий] Ж, відді́льний, [заділи́тися] «помилитися при роздаванні карт», [заділя́нець] «горець» Ж, наділя́ти, на́ді́л «ділянка; [відплата, нагорода]», [на́ділок Ж, наді́льний Ж], невідді́льний, [неділе́жний] Ж, неподі́льний, [обді́льний] Ж, переді́л, [переді́лля] «рубіж, межа» Ж, пере́ділка «перегородка; [кужіль, половина мички]», перерозпо́діл, [підділя́нець] «горець» Ж, підро́зділ, по́діл, по́ділка, [поді́лля] «частина, що дісталася в наділ», [поді́лок] «наділ», [поділу́нок] «поділ» Ж, поді́льник, [поділо́м] «по частинах», поді́льний, [поділю́чий], поділю́щий, поді́льчивий, приділя́ти, приді́л «боковий вівтар; призначення», проділяти «розділяти волосся», [про́діл] (у зачісці);

«перегородка» Ж, проді́лка, про́діль (у зачісці), ро́зділ, [ро́зділень] «частина» Ж, [розділи́тва] «розподіл» Ж, [розділи́тов] «тс.» Ж, [ро́зділка] Ж, розді́лювач, [розділя́ч] Ж, розді́льник, розділо́вий, розді́лювальний, розді́льний, розді́льчий, розпо́діл, розподі́льник, розподі́льний, розподі́льчий, [уділо́вувати] Ж, уді́л, уді́льний;

псл. děliti «ділити», утворене від іменника *dělъ «частина», спорідненого з гот. dails, двн. teil, англ. deal, дангл. dœl, dāl «тс.»;

припускається запозичення у прагерманську мову з праслов’янської (Мартынов Сл.- герм. взаимод. 112–116; Milewski RSl 26, 130; Machek ESJČ 117; Kluge–Mitzka 776; Pedersen KZ 39, 372; проти – Фасмер І 496; Sławski I 189);

іє. *dāi-l-, засвідчене ще в лит. [dailaũ, dailýti] «ділити» (Буга РФВ 67, 236; Trautmann 43), в дінд. dāti «відрізує», dáyate «ділить», гр. δαίομαι «ділю» (три останні слова вказують на іє. d-, a не dh-);

р. дели́ть, бр. дзялі́ць, др. дѣлити, п. dzielić, ч. děliti, слц. deliť, вл. dźělić, нл. źěliś, полаб. delĕ «ділить», болг. деля́, м. дели, схв. дéлити, слн. delíti, стсл. дѣлити;

псл. dělo «робота; результат роботи», найімовірніше, утворене від дієслова děti за допомогою суфікса -lo (пор. з цим же суфіксом укр. ві́яло від ві́яти, р. одея́ло від одѣяти, болг. опело́ «похоронна відправа» від опе́я і под.);

тоді спорідненими є лит. padelis «покладок, яйце, підкладене в гніздо», priedėle «додаток», дісл. dalidun «здійснили», можливо, і dœll «легкий; ввічливий»;

зіставляється також з лит. daile «мистецтво; ремесло», dailùs «витончений, гарний», rata-dailė «колісник» (пор. стсл. дрѣводѣлга «тесля»), лтс. dailš «гарний» (Топоров 339–340; Būga RR I 436–437; Брандт РФВ 21, 220; Pott KZ 6, 33, проти – Sławski І 190);

р. м. де́ло, бр. дзе́ла, др. дѣло, п. dzieło «справа, робота», działo «гармата», ч. dílo «справа, робота», dělo «гармата», слц. dielo «робота, витвір», вл. dźěło, нл. źěło, полаб. ďolü «тс.», болг. де́ло, дя́ло, схв. дјȅло, слн. délo, стсл. дѢло;