ДУМ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ду́ма «роздум, гадка; народна ліроепічна пісня; орган управління у царській Росії»
псл. duma;
здебільшого вважається запозиченням з германських мов;
джерело запозичення докладно невідоме;
зіставляються гот. dōms «суд; слава», dōmian «судити», двн. tuom, дангл. dōm «гадання; думка; збори»;
перехід ō в u звичайний для германських запозичень у слов’янських мовах (пор. бук, Дуна́й);
досить переконливо пов’язується також (G. Jacobsson Studia slavica Gunnaro Gunnarsson sexagenario dedicata 1960, 35; Младенов 154; StenderPetersen 485 – 486) із псл. dъmǫ «дму, дую» (пор. п. duma «гордість, пиха», р. надме́нный; пор. також с.-цcл. од (ь)мѣ сѧ «відповів»);
малопереконливими були інші спроби довести слов’янське походження слова: як похідного від douměti (Vaillant Gr. comp. I 199) або як віддієслівного утворення від *dumati, що виникло з *mūd- (наявного в *mūdsli-›myslь), причому u замість у пояснювалося впливом семантично близького *umъ (Machek ESJČ 134);
р. бр. ду́ма, др. дума «рада; думка», п. duma «пиха; гордість; сумна пісня», ст. «задума», ч. слц. duma «епічна пісня; думання» (з п. ?), болг. ду́ма «слово; мова», м. дума «думка; слово», схв. [дỳмати, думāм] «говорити, думати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безду́м'я
вду́мливий
ви́дум
ви́думця
ви́думщик
дум
«думка»
дума́йло
«дивак, фантазер»
думати
думець
«член думи»
(іст.)
думе́ць
«мислитель»
думі́ти
«вагатися, сумніватися»
ду́мка
думли́вий
«задумливий»
ду́мний
«тс.»
думова́тий
«вдумливий»
ду́мський
думця́
«порадник»
ду́мчий
«ідейний; з фантазією»
за́дум
заду́ма
здуми́тися
«тс.»
здумі́тися
«здивуватися»
недоду́ма
оду́матися
по́дум
поду́мка
по́думки
при́думи
ро́здум
розду́м'я
розду́ма
розду́мка
розду́мкувати
розду́мливий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ду́ма | білоруська |
| ду́ма «слово; мова» | болгарська |
| dōms «суд; слава» | готська |
| dōm «гадання; думка; збори» | давньоанглійська |
| tuom | давньоверхньонімецька |
| дума «рада; думка» | давньоруська |
| дума «думка; слово» | македонська |
| duma «пиха; гордість; сумна пісня» | польська |
| duma | праслов’янська |
| dъmǫ «дму, дую» (пор. п. duma «гордість, пиха», р. надме́нный; пор. також с.-цcл. од (ь) | праслов’янська |
| ду́ма | російська |
| дỳмати | сербохорватська |
| duma «епічна пісня; думання» (з п. ?) | словацька |
| думāм «говорити, думати» | українська |
| duma «епічна пісня; думання» (з п. ?) | чеська |
| dōmian «судити» | ? |
| сѧ «відповів» | ? |
| *dumati | ? |
| *mūd- (наявного в *mūdsli-›myslь) | ? |
| *umъ | ? |
ду́мний «гордий»
запозичення з польської мови;
п. duma «гордість, пиха», dumny «гордий» пов’язане з ст. duma «задума, думання», укр. ду́ма;
бр. ду́мны «гордий», слц. duma «пиха»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дума
«гордість, пиха»
(XVI ст.)
думный
(XVII ст.)
зду́малий
«пихатий»
зду́мна
«згорда»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ду́мны «гордий» | білоруська |
| duma «гордість, пиха» | польська |
| duma «пиха» | словацька |
| ду́ма | українська |
| dumny «гордий» | ? |
| duma «задума, думання» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України