ГУЦУЛ — ЕТИМОЛОГІЯ
гу́цу́л «українець з гірських районів західних областей України»
повʼязувалося з рум. hoţ-ul «злодій, розбійник, опришок» (Гнатюк ЗНТШ 123–124, 14–15, 45; Кобилянський Гуц. гов. 15; Crânjalã 300), з назвою тюркського племені уци (Wahilewič ČČM 1839, 67), з дієсловом кочува́ти через форми *кочул, *гочул, *гоцул (Gołębiowski Lud polski 13; Коrzeniowski Karpaccy górale, передмова), з дієсловом гу́цати (Шух І 25–26, 32) і навіть з гот. guta «гот» (Фасмер І 479 за усним повідомленням Розвадовського);
жодне з цих пояснень не може бути визнане переконливим;
р. бр. гуцу́л, п. Hucuł «гуцул», hucuł «гуцульський кінь», ч. слц. Hucul «гуцул», hucul «гуцульський кінь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
го́цул
«тс.»
гуцу́лка
«жителька Східних Карпат; танок; вид сорочки»
гуцу́лок
«невеликий гуцульський кінь»
гуцуля́к
«тс.; короткий кептарик»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гуцу́л | білоруська |
| guta «гот» | готська |
| Hucuł «гуцул»«гуцульський кінь» | польська |
| hucuł «гуцул»«гуцульський кінь» | польська |
| гуцу́л | російська |
| hoţ-ul «злодій, розбійник, опришок» | румунська |
| Hucul «гуцул»«гуцульський кінь» | словацька |
| hucul «гуцул»«гуцульський кінь» | словацька |
| Hucul «гуцул»«гуцульський кінь» | чеська |
| hucul «гуцул»«гуцульський кінь» | чеська |
| уци | ? |
| кочува́ти | ? |
| кочул | ? |
| гочул | ? |
| гоцул | ? |
| гу́цати | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України