ГУТАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

не зовсім ясне;

можливо, результат видозміни форми гойда́ти або [гу́цати];

через проміжне значення «забавляти, заговорювати» може бути повʼязане також з [гута́ти] «затримувати непотрібними справами, переривати»;

р. [гу́татать] «колисати» (дитину), бр. гута́ць «гойдати, заколисувати», гута́цца «гойдатися на гойдалці»;

очевидно, похідне від основи гут- «говорити, балакати», тієї самої, що і в [гу́танка] «розмова, балачка», [гу́тір] «розмова», гу́то́рити, слц. hutať «гадати, замислюватися»;

похідні утворення від тієї самої основи гут-, що й гута́ти², гу́то́рити (див.);

прасловʼянська форма здебільшого реконструюється у вигляді іменника *gutorъ, що розглядається як складне утворення з основ gu/gov, тієї самої, що і в govorъ «говір» та р. торото́рить (Фасмер І 479; Fraenkel Glotta 4, 33; Berп. I. 364) або як результат контамінації р. говори́ть і торото́рить (Преобр, І 172);

більш переконливим є повʼязання з слц. hutať «гадати, замислюватися» (Ondrus Slovenská reč 1970/6, 332–340), укр. [гута́ти] «гаяти», [гу́танка] «розмова, балачка»;

залишається відкритим питання про зведення основи гут- (слц. hút-) до іє. *gou- (того самого, що і в го́вір) чи до псл. *gǫt- ‹ *gont-, яке повʼязується з gonjǫ, gъnati і вбачається також у запозиченому уг. gondolni «думати» (Ondrus там же);

р. [гуто́рить, гута́рить, гу́тор, гуто́ра, гута́рка], бр. гу́тарыць, гу́тарка, слц. hútoriť, hútor;