ГУЛЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гуль «йолоп, дурень»
в карпатських говорах могло бути підтримане впливом з боку уг. hülye «дурний; кретин; йолоп», що є похідним від дієслова hűl «охолоджуватися, застигати» невідомого походження;
можливо, повʼязане з [гули́ти] і успадковане вже з прасловʼянської мови;
не зовсім ясне;
п. gułaj «незграба, нездара»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гула́вець
«тс.»
гу́ла́вий
«божевільний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gułaj «незграба, нездара» | польська |
| hülye «дурний; кретин; йолоп» | угорська |
| hűl «охолоджуватися, застигати» | ? |
| гули́ти | ? |
гу́ля «голуб» (дит.)
мабуть, звуконаслідувальне утворення, паралельне до швейц.-нім. gûl «півнячий крик», ельзаського gulii, комі gulʼu «голуб»;
р. гу́ля «голуб», гуль-гуль, гу́ля-гу́ля «вигук, яким кличуть голубів», бр. гу́ля, гу́лю-гу́лю, болг. [гул-гул] «тс.», [гу́ля] «курча»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гу́лі
«тс. (мн.); вигук, яким кличуть голубів»
гу́лі-гу́лі
«тс.»
гуль
«вигук, яким кличуть голубів»
гульгуль
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу́ля | білоруська |
| гул-гул «тс.» | болгарська |
| гу́ля «голуб» | російська |
| гуль-гуль | українська |
| гу́ля-гу́ля «вигук, яким кличуть голубів» | українська |
| гу́лю-гу́лю | українська |
| гу́ля «курча» | українська |
| gûl «півнячий крик» | швейцарсько-німецьке |
| gulʼu «голуб» | ? |
гули́ти «гудити, глузувати, дурити»
під сумнівом залишається повʼязання (Berп. I 362; ЭССЯ 7, 170–171) з р. жу́лить;
очевидно, повʼязане з [гуль] «йолоп, дурень»;
др. гульныи «чарівний»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́гулити
«видурити»
відгу́лити
«відволікти, відвернути»
загу́лити
«завести, заховати»
нагу́ла
«задирака; простак; йолоп»
нагу́листий
нагу́лити
«навидурювати (чого-небудь у людей); надибати»
нагу́лько
«тс.»
нагу́льковатий
«обдурити»
огули́тися
«прорахуватися, зазнати втрати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гульныи «чарівний» | давньоруська |
| жу́лить | російська |
| гуль «йолоп, дурень» | ? |
гу́ля «сова яструбина, лелет, Surnia ulula L.» (орн.)
звуконаслідувальне утворення за характерним криком цього птаха, близьким до звукосполучення уль-уль-уль;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| уль-уль-уль | ? |
гу́ля «вигук, яким відганяють гусей»
очевидно, запозичення з польської мови;
п. hula «тс.», паралельне до hyla, укр. ги́ля «тс.», пояснюється як результат злиття звуків hu і la;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hula «тс.» | польська |
| ги́ля «тс.» | українська |
гиля́ (вигук, яким відганяють гусей, качок, голубів)
зміна фонетичної форми слова могла відбутися з метою дисиміляції щодо поєднуваного з вигуком слова гу́си (пор. гиля, гуси; гиль, гуси), а також для відрізнення від вигуку гулі, вживаного виключно щодо голубів;
очевидно, результат видозміни первісного гуля́ (пор. [гуля-гуч] – вигук, яким женуть гусей), можливо, повʼязаного з дієсловом гуля́ти;
р. [гиль-гиль] (вигук, яким відганяють гусей та ін.), п. [hyl hyl, а hyla, a hila] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ги́ла
«тс.»
гиль
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hyl hyl | польська |
| гиль-гиль (вигук, яким відганяють гусей та ін.) | російська |
| а hyla «тс.» | українська |
| a hila «тс.» | українська |
| гу́си (пор. гиля, гуси; гиль, гуси) | ? |
| гулі | ? |
| гуля́ (пор. [гуля-гуч] -- вигук, яким женуть гусей) | ? |
| гуля́ти | ? |
гу́лий «безрогий»
очевидно, повʼязане з гу́ля, ґу́ля;
звʼязок із схв. гули́ти «обдирати» і вірм. gul «тупий, обрізаний» (Младенов РФВ 68, 383), як і ос. [gulu] «безрогий» (Абаев Пробл. ист. и диал. 13–14), потребує обгрунтування;
р. [гулай] «однорогий бик» (з укр.?), п. guły «який має плоскі роги (?)»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ґу́ла
«молоді телята з ґулями замість ріжків»
(зб.)
гу́лавий
«короткорогий»
ґу́лавий
«тс.; з відмороженими пальцями або руками»
ґу́лий
«тс.; безногий, безрукий До»
ґулі́й
«людина з відмороженими пальцями на ногах»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gul «тупий, обрізаний» | вірменська |
| gulu «безрогий» | осетинська |
| guły «який має плоскі роги (?)» | польська |
| гулай «однорогий бик» (з укр.?) | російська |
| гули́ти «обдирати» | сербохорватська |
| гу́ля | ? |
| ґу́ля | ? |
ґу́ля «ґудз, наріст; [вид зачіски у вигляді закрученої коси Па]»
споріднене з дінд. gōlā «гулька, круглий глек», gōla «куля, кулька», дісл. kūla «гудз», двн. kūle «кулька», нвн. Kaule «тс.», лит. gugà «горб», gùnglė «гуля»;
псл. *gulja ‹ *goul-;
ступінь чергування *geul- представлений у схв. жуљ «мозоль», слн. žúlj «тс.»;
іє. *geu«схиляти, кривити, робити опуклим»;
збереження початкового проривного ґ в говорах зумовлене експресивним забарвленням слова (пор. ґудз) і, можливо, підтримане впливом польського відповідника;
повʼязання з п. kula, укр. ку́ля (Karłowicz SWO 324; Bruckner 163), як і з схв. гули́ти «здирати шкіру» (Преобр. І 169; Berп. I 362), викликає сумнів;
р. діал. бр. гу́ля «ґудз, наріст», п. gula «наріст, жовно», слц. gulʼa «куля, кулька», болг. гули́я «капуста (кольрабі)», вла́шка гули́я «картопля», схв. [gula] «горб»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ґу́лі
«дифтерія»
ґульома́ха
«велика ґуля»«тс.»
гулюва́тий
ґулюва́тий
«з ґулями»
гуля
«ґудз»
гуля́стий
ґу́лястий
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу́ля «ґудз, наріст» | білоруська |
| гули́я «капуста (кольрабі)» | болгарська |
| kūle «кулька» | давньоверхньонімецька |
| gōlā «гулька, круглий глек» | давньоіндійська |
| kūla «гудз» | давньоісландська |
| gugà «горб» | литовська |
| Kaule «тс.» | нововерхньонімецька |
| kula | польська |
| gula «наріст, жовно» | польська |
| *gulja | праслов’янська |
| гу́ля «ґудз, наріст» | російська |
| жуљ «мозоль» | сербохорватська |
| гули́ти «здирати шкіру» | сербохорватська |
| gula «горб» | сербохорватська |
| gulʼa «куля, кулька» | словацька |
| žúlj «тс.» | словенська |
| ку́ля | українська |
| вла́шка «картопля» | українська |
| gōla «куля, кулька» | ? |
| gùnglė «гуля» | ? |
| *geul- | ? |
| *geu «схиляти, кривити, робити опуклим» | ? |
| гу́ля «ґудз, наріст» | ? |
гуля-гуч (вигук, яким відганяють гусей)
складне утворення з вигуків гу́ля3 і гуч1 (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу́ля | ? |
| гуч | ? |
гуля́кати «кричати»
очевидно, похідні утворення від вигуку [гу́ля] (*гу́лю, *гу́лі), яким відганяють або цькують гусей та ін;
пор. п. ст. hul (вигук, яким відганяють вовка);
р. улюлю́кать, бр. улюлю́каць, ч. hulákati «викрикувати, галасувати», [hulačiti] «тс.», слц. hulakať «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуліка́ти
«тюкати, улюлюкати»
гу́лькнути
«крикнути, рохнути»
гулюка́ти
«тс.»
гулю́кати
«голосно ганьбити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| улюлю́каць | білоруська |
| hul (вигук, яким відганяють вовка) | польська |
| улюлю́кать | російська |
| hulakať «тс.» | словацька |
| hulačiti «тс.» | українська |
| hulákati «викрикувати, галасувати» | чеська |
| гу́ля (*гу́лю, *гу́лі) | ? |
| hul (вигук, яким відганяють вовка) | ? |
| hul (вигук, яким відганяють вовка) | ? |
гуля́ти «ходити; розважатися, гратися; не працювати; бути в періоді тічки; [танцювати]»
зіставляється з схв. гу́лити «обдирати; пиячити» (Потебня РФВ З, 163), з цсл. гульнъ «чарівний» (Соболевский РФВ 70, 78–79; Jakobson Word 8, 387), з лит. guleti «лежати» (Преобр. І 169), припускається первісне значення «бити в ґулю» (тобто в кулю, мʼяч, грати в мʼяча), звідки «гратися, забавлятися» і т. д. (Львов Этимология 1963, 110–115);
єдиного пояснення не має;
виводиться (Sławski I 433–434) від вигуку гу́ля, а також (Berп. I 361–362; Brückner 173) від основи гул;
р. гуля́ть «ходити; забавлятися», бр. гуля́ць «бути вільним від праці; прогулюватися; брати участь у якій-небудь грі», п. hulać «гуляти, веселиися» (з укр.), ч. hulati «кричати, викрикувати з радощів», слц. hulʼať «тс.», болг. гуля́я «гуляю, пиячу, веселюсь» (з рос.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́гул
ви́гульний
відгу́л
ві́дгулень
«свійська коняка, що відбилася в табун диких коней»
гула́й
«бродяга, нероба»
гу́лі
«гуляти»
(дит.)
гу́лі
«гуляння»
гульба́
гу́льби
гу́льбини
гу́льбище
гу́льбощі
гу́лька
гу́льки
«гуляння»
гульли́вий
«розгульний»
гульма́
(прислівник при інфінітиві гуля́ти як підсилення)
гульня́
гу́льови́й
(про худобу, яка перебуває на випасі)
гуляви́й
(про худобу)
гуля́йко
«тс.»
гуля́ка
гуля́льня
«гульбище»
гу́ля́нка
гуля́тика
«пиятика»
гуля́тися
«гратися»
гуля́тоньки
гуля́точки
«тс.»
гуля́чка
«неробоча худоба»
гуля́щий
загу́л
загуля́ти
«почати багато гуляти; заглушити горе, біду»
загуля́тися
«до втоми натанцюватися»
нагу́л
«угодованість худоби; привілля»
нагу́лювати
«пасти на доброму кормі»
(худобу)
нагуля́ти
«багато прогуляти; погладшати»
обгуля́тися
«програтися»
о́дгулень
«лоша свійської кобили від дикого жеребця»
перегу́л
«тимчасовий відпочинок (про землю)»
погуля́нка
«гуляння; перебування в гостях»
погуля́ння
«гулянка; полювання; війна; гульба»
при́гулень
«свійська коняка, що відбилася в табун диких коней»
пригуля́ти
«придбати гуляючи; прижити»
(дитину)
прогу́л
прогу́лька
«гулянка?»
про́гульком
«то зʼявляючись, то зникаючи»
прогу́льний
прогу́льник
прогу́лянка
розгу́л
розгу́лля
розгу́льний
розгу́ляний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гуля́ць «бути вільним від праці; прогулюватися; брати участь у якій-небудь грі» | білоруська |
| гуля́я «гуляю, пиячу, веселюсь» (з рос.) | болгарська |
| guleti «лежати» | литовська |
| hulać «гуляти, веселиися» (з укр.) | польська |
| гуля́ть «ходити; забавлятися» | російська |
| гу́лити «обдирати; пиячити» | сербохорватська |
| hulʼať «тс.» | словацька |
| гульнъ «чарівний» | церковнослов’янська |
| hulati «кричати, викрикувати з радощів» | чеська |
| значення «бити в ґулю» (тобто в кулю, мʼяч, грати в мʼяча) | ? |
| звідки «гратися, забавлятися» | ? |
| гу́ля | ? |
| гул | ? |
ку́ля «геометричне тіло, утворене обертанням кола; предмет, що має таку форму; свинцевий снаряд; передня частина бойового патрона; бомба; [гарматне ядро Бі]»
сн. kūle (‹ свн. kugele) «куля» (нвн. Kugel «тс.») споріднене із шв. kula «куля», лит. gugà «горбовина», укр. гу́ля;
запозичене через польське посередництво з середньонімецької мови;
р. [ку́ля] «куля, передня частина патрона», бр. ку́ля «тс.; кулястий предмет», п. kula «тс.», ч. kule «тс.; бубна; погана оцінка», слц. [kul’a] «куля», вл. kul’a «куля; ґуля; брила; ядро», нл. kula «куля; м’яч; ґуля; кістковий наріст»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ку́лешник
«сумка для куль у запорізьких козаків»
куле́шниця
«патрон; кишеня для куль»
кули́нка
«м’яч»
кулиста́вий
«кулястий»
кули́стий
«тс. »
кулишни́ця
«патронташ»
кули́шниця
«ящик для куль»
ку́лька
«зменш. від ку́ля; [масивний глиняний кружок з дірою посередині, що розпеченим кидається у воду для нагрівання; вид клейма для овець у вигляді круглого отвору; дірочка для застібання у вилогах жіночої сорочки; сорт слив (тернослив) Me]»
куля́стий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ку́ля «тс.; кулястий предмет» | білоруська |
| kul'a «куля; ґуля; брила; ядро» | верхньолужицька |
| gugà «горбовина» | литовська |
| kula «куля; м’яч; ґуля; кістковий наріст» | нижньолужицька |
| kula «тс.» | польська |
| ку́ля «куля, передня частина патрона» | російська |
| kul'a «куля» | словацька |
| гу́ля | українська |
| kule «тс.; бубна; погана оцінка» | чеська |
| kula «куля» | шведська |
| kūle «куля» (‹ свн. kugele)(нвн. Kugel «тс.») | ? |
моґу́ля «ґуля»
афективне утворення, пов’язане, очевидно, з гу́ля (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу́ля | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України