ГОМОНУ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. (пн.) [gomomъ], повʼязане із сх.-сл. gomъ: gamъ (р. [гом], р. укр. гам) та похідними від них утвореннями (укр. [го́міт], р. гомоти́ть «гомоніти»), слц. homrať «дзюрчати», псл. *gъmъziti, укр. [гимзі́ти] «кишіти», [го́мзатися] «вертітися», отже, первісне значення «рій, кишіння», звідки вторинне «мішанина голосів, гомін»;

дальша етимологія непевна;

можливо, звуконаслідувальне, споріднене з дісл. gaman «радість, веселощі» з іє. *ghem- (Ильинский РФВ 63, 340 – 341);

непереконливе припущення (Stender-Petersen Mél. Mikkola 277 – 283) про звʼязок із свн. wimmen «кишіти», нім. wimmeln «тс.» (з іє. *g^uhem-);

малоймовірне також запозичення з германських мов – дісл. gaman «радість, веселощі», англ. game «гра» (Bern. I 326 – 327; Фасмер І 436);

р. го́мон, бр. го́ман, п. ст. діал. gomon «гомін; сварка; клопіт», ч. заст. homon (можливо, з п.) «сварка, суперечка», слц. [homon] «гомін»;

звуконаслідувальне утворення, з яким пов’язується також основа з іншим ступенем чергування голосних го́мін;

р. гам, [гом] «шум», бр. діал. болг. гам, п. ham «гавкання», ч. [hamoniti] «багато говорити», hamoniti se «сваритися»;

у такому випадку не виключене припущення, що слово в говірку потрапило з польської мови не прямо, а за посередництвом мови ідиш;

можна припустити вплив з боку мови ідиш, носії якої, сприймаючи слово як німецьке, могли гіперично замінити ай дифтонгом ей;

не зовсім ясне укр. -ейда зам. п. -ajda;

давніші спроби довести походження польського слова від гот. *gamaiþ «покалічений, поранений» (Korbut PF 4, 369; Karłowicz SWO 176; AfSlPh 3, 661; SW І 799) або вірм. gamàdz «повільний» (Malinowski Rozprawy 17, 32) непереконливі;

корінь gam- зустрічається і в інших словʼянських мовах: ч. (мор.) [gáme’a] «дурень, тюхтій», [gamłać] «неохоче їсти», укр. ґа́млати «повільно, неохоче їсти», схв. gàmlati «ходити, як качка», можливо, сюди ж належать псл. *gamъ, *gomъ «гомін, метушня», укр. гам, гомін;

очевидно, походить від п. gamajda «вайло, телепень, тюхтій», утвореного від [gamać się] «іти повільно, важко і хитаючись» за допомогою суфікса -ajda;

первісне значення скрізь «кишіти, роїтися», звідки потім у частини слів також «мішанина голосів, галас; лоскотання»;

малоймовірне припущення про спорідненість з нвн. krabbeln «лоскотати», нн. krämeln «кишіти, повзати» (Machek ESJČ 164 – 165);

пояснювалося як звуконаслідувальне з іє. *ghem- (укр. го́мін) (Ильинский РФВ 63, 339 – 340; ИОРЯС 16/4, 1 – 29), реконструювалося в зіставленні з свн. wimmen «кишіти», нвн. wimmeln «тс.» як маловірогідне іє. *g^uhem-: *g^uhom«кишіти» (Stender-Petersen Mel. Mikkola 277 – 283), виводилося з іє. *gem- «іти» (дінд. gámati «іде», гот. qiman «приходити», нвн. kommen «тс.») (Потебня РФВ 3, 164), повʼязувалося з лит. [gumúoti (gūmúoti)] «іти, перевалюючися з боку на бік» (Būga RR I 442), виводилось від псл. *gъmyzъ як видозміни давнішого гіпотетичного *gъmysъ «ґедзь», що зводилось до іє. *g^uou- «худоба» і *mus- «муха» (Trubačev ZfSl 1958/5, 677 – 679);

дальше походження не ясне;

дальші за значенням, але споріднені також р. гам, [гом] «галас, гомін», укр. го́мін;

псл. *gъmъzati (sę), *gъmъziti, *gymъ›zati (укр. гимзі́ти), *gomъzati (слн. gomázati, gomezéti), похідні від *gъm-, *gom(пор. р. [гомоти́ть] «галасувати», слн. gomot «штовханина, гомін, плутанина»);

р. [гомози́ться] «крутитися на одному місці; кишіти», [гомози́ть] «метушитися, турбуватися», ст. гомъзати «рухатися, ворушитися, повзти», гомъзити «тс.», бр. [гамзі́ць] «мʼяти; жужмити одяг; робити неакуратно; марно тратити», [гамзаць] «повільно їсти», п. (ст. діал.) giemzić «свербіти, лоскотати; кишіти», ч. hemžiti se «кишіти, повзати», ст. діал. hemzati (se), слц. hemžiť sa «тс.», болг. гъмжа́ «кишу, копошуся», м. [гомжи] «кишить», схв. гàмизати «кишіти, роїтися», га́мзити, слн. gomezéti, gom(a)zéti «тс.», р.-цсл. гомъзати «повзати, рухатися», гомъзити «тс.»;

утворення, пов’язане з го́мін «розмови»;

р. угомони́ть, бр. угамані́ць «тс.»;