ГАНИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

неясне;

можливо, є результатом видозміни якихось форм, пов’язаних з га́нити, ганьби́ти, під впливом гальмо́¹;

псл. gana, ganīti, пов’язане з goniţi «гонити» як варіант з іншим ступенем чергування голосних;

пор. укр. ганяти, р. нагоняй «прочухан»;

виводиться ще (ЭССЯ 6, 99) з псл. ganati «говорити»;

незадовільне з фонетичного боку зіставлення з псл. gaďb «гад» (Miki. EW 60; Osten–Sacken KZ 44, 158) і про запозичення з давньоверхньонімецької мови (двн. hona «ганьба, образа, глузування», нвн. Hohn) (Gebauer І 403; Bern. I 376), як і деякі інші пояснення (Machek ESJČ 159–160; Marvan LF 84, 31);

р. [ганить], бр. ганіць, n. gana «догана», ganić «осуджувати, докоряти», ч. hana «догана, образа», haniti, haněti «ганити», вл. hanić «осуджувати», нл. ст. gańba «ганьба»;

менш імовірний зв’язок з тур. hantal «грубий, безформний, потворний, незграбний»;

можливо, утворене від ганити «тс.», як гателити від гатити;

неясне;

очевидно, результат контамінації форм гу́дити і га́нити (див.);

давнє запозичення з латинської мови;

лат. рāgānus «сільський; селянський, простий, неосвічений; язичницький» є похідним від рāgus «сільська громада, село; сільське населення; область, район, округ», пов’язаного з раngo «вбиваю, заганяю, встромлюю, вдавлюю, вирізую», спорідненим з псл. [раzъ] «виїмка», укр. паз;

функціонування цих запозичених форм на позначення поняття «язичник», а також розвиток значень типу «брудний, бридкий; забруднювати, неславити, безчестити, псувати» були підтримані на слов’янському мовному ґрунті фонетично близькими власне слов’янськими утвореннями, пов’язаними з псл. gana «образа», ganiti «докоряти», укр. га́на «осуд, ганьба, сором», га́нити «гудити; докоряти, лаяти»;

р. пога́ный «поганий», бр. пага́ны «тс.», др. поганыи «язичник; єретик; іноземний; нечистий; грубий», п. [роgan] «язичник», роganin «тс.», [роganny] «поганий, негідний», нл. роgan «язичник», ч. слц. вл. роhan «тс.», болг. пога́нец «тс.; погана, неприємна людина; [пацюк]», м. поган «поганий, огидний, [нехрещений]», поганец «поганець, огидна людина», схв. пòган «язичницький; поганий, огидний; злий; брудний», пога́нац «поганець», пòганӣк «огидна, погана людина; язичник», пòганин «тс.», слн. роgàn «язичник», стсл. поганъ «варвар, кат; іноземний, варварський, поганський, язичницький»;

очевидно, запозичення з давньо- чи середньоверхньонімецької мови;

двн. *hamal «путо для тварин (яким передня нога прив’язувалась до голови)», споріднене з ісл. mill «путо для тварин», дангл. hẹmman «гальмувати, стримувати», нвн. hemmen «тс.»;

першими гальмами були мотузки, якими колесо прив’язувалось до полудрабка;