ГАЛУ-БАЛУ — ЕТИМОЛОГІЯ

складне утворення, перша частина якого пов’язана із звуконаслідувальною основою гал-, тією самою, що і в словах [гала́й] «крикун», га́лас, [гала́кати], а друга – з основою бал-, похідною від ба- «говорити» (пор. ба́яти), тією самою, що і в словах бала́кати, балагу́р;

очевидно, від псл. bal- «балакати, гомоніти»;

в такому разі може розглядатись як праслов’янське утворення з суфіксом -lвід іє. *bhā- «розповідати»;

р. ба́лы «ляси, жарти» (б. точи́ть «точити ляси»), [ба́лить] «жартувати», [бали́ть] «теревенити», бр. [бал] «дурниця, брехня», п. [bału-bału] «балу-балу», ст. bałuch «галас», bałuszyć «галасувати», слц. balušiť «говорити в гарячці, уві сні; верзти; турбувати», м. балави «плете дурниці», схв. бȁлити «плести нісенітницю», бàло «базіка», ба́лоња «тс.»;

складне утворення, до якого входить вигуковий елемент гала-, що виступає також у виразах гала́й, га́лас, галу́-балу́, та іменник бу́рда «бешкет, бешкетник»;

у російській мові набуло відмінного значення, очевидно, в результаті зближення з [хал] «дешевинка», [халово́й] «дешевий; дурний»;

менш переконливе виведення галабу́рда від уг. herdeburdi «вітрогон» (Malinowski Rozprawy 17, 22);

р. [халабу́рда] «роззява, нехлюй», [халабру́да] «тс.», п. hałaburda «бешкет, бешкетник», [haraburda] «тс.» (з укр.), ч. haraburdí «ганчір’я», ст. haraburda, слц. [halaburda] «неспокійна людина; ганчір’я»;

похідне від тієї самої звуконаслідувальної основи гал-, що і в словах [галай¹], галас¹, галу́-балу́ (пор.);

п. [halakać] «співати (про п’яних)» (з укр.?), вл. halekać «кричати, галасувати»;

очевидно, похідне від тієї самої звуконаслідувальної основи гал-, від якої утворені і [гала́й] «крикун», га́лас, галу́-балу́;

зіставляється з дісл. gala «кричати», двн. galan «співати», гот. gōljan «вітати», кімр. galw «звати»;

р. [га́лить] «пустувати, жартувати, сміятися», [га́литься] «намагатися», п. [gałuszyć] «зчиняти галас», ч. [haliti se] «голосно сміятися»;