ВТОРИННИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. vъtorъ‹*ṇtorъ, *ṇterъ;

споріднене з лит. añtras «другий, інший», лтс. ùotrs, прус. атtars, двн. andar, гот. anþar, ос. œндœр, дінд. antarah «тс.», іє. *ontor-/ *ṇtor-;

з другого боку, припускається зв’язок з ав. vitara- «далі», дінд. vitarám «тс.», vítaraḥ «той, що веде далі» (Фасмер І 364–365);

р. вто́ра, второ́й «другий», бр. уто́ра, др. въторъ, п. wtór, болг. вто́ри «другий», м. втор(u), стсл. въторъ;

псл. (пн.) [gomomъ], повʼязане із сх.-сл. gomъ: gamъ (р. [гом], р. укр. гам) та похідними від них утвореннями (укр. [го́міт], р. гомоти́ть «гомоніти»), слц. homrať «дзюрчати», псл. *gъmъziti, укр. [гимзі́ти] «кишіти», [го́мзатися] «вертітися», отже, первісне значення «рій, кишіння», звідки вторинне «мішанина голосів, гомін»;

дальша етимологія непевна;

можливо, звуконаслідувальне, споріднене з дісл. gaman «радість, веселощі» з іє. *ghem- (Ильинский РФВ 63, 340 – 341);

непереконливе припущення (Stender-Petersen Mél. Mikkola 277 – 283) про звʼязок із свн. wimmen «кишіти», нім. wimmeln «тс.» (з іє. *g^uhem-);

малоймовірне також запозичення з германських мов – дісл. gaman «радість, веселощі», англ. game «гра» (Bern. I 326 – 327; Фасмер І 436);

р. го́мон, бр. го́ман, п. ст. діал. gomon «гомін; сварка; клопіт», ч. заст. homon (можливо, з п.) «сварка, суперечка», слц. [homon] «гомін»;