ВОЛЯМИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
во́ля
споріднене з лит. valià «воля», лтс. vala «тс.», дісл. val «вибір», двн. waļa «тс.», нвн. Wahl «тс.; вибори», Wille «воля», wollen «хотіти», дінд. váraḥ «бажання, вибір», ав. vāra- «воля, відбір», кімр. guell «краще»;
псл. voija, пов’язане чергуванням голосних з velĕti «веліти»;
р. бр. болг. во́ля, др. воля, п. вл. нл. wola, ч. vůle, слц. vôl’a, м. волја, схв. вȍља, слн. vólja, стсл. волга;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безві́лля
безво́лля
вдо́віль
вдово́лення
вдоволи́ти
вдо́воль
вдовольни́ти
відзволи́ти
«звільнити»
ві́льний
ві́льник
«дідич»
ві́льність
во́лити
(во́лю)
волі́ти
во́льний
во́льниця
во́льності
вольови́й
дові́льний
дово́лі
дово́льний
довольни́тися
дово́льність
дозві́лля
дозві́льний
дозво́лений
дозволе́нний
дозво́лити
дозволя́тися
задові́льний
задово́лення
задовольня́ти
збезво́літи
збезво́лювати
звіл
зві́льна
зволене́ць
«відпускник»
зволи́ти
зволитися
«погоджуватися»
зволя́ти
неві́льник
неві́льництво
неві́льничий
нево́лець
«невільник»
нево́лити
нево́льник
(зает.)
нево́льничий
(заст.)
нево́ля
обезво́літи
обезво́лювати
підневі́льний
пово́леньки
пово́лі
понево́лити
приві́лля
приві́льний
призво́лення
призволя́ти
призволя́тися
принево́лити
продово́льство
продово́льчий
розво́ля
«повна свобода»
увільня́ти
уво́лю
уволя́ти
узво́лити
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vāra- «воля, відбір» | авестійська |
| во́ля | білоруська |
| во́ля | болгарська |
| wola | верхньолужицька |
| waļa «тс.» | давньоверхньонімецька |
| váraḥ «бажання, вибір» | давньоіндійська |
| val «вибір» | давньоісландська |
| воля | давньоруська |
| guell «краще» | кімрська |
| vala «тс.» | латиська |
| valià «воля» | литовська |
| волја | македонська |
| wola | нижньолужицька |
| Wahl «тс.; вибори» | нововерхньонімецька |
| wola | польська |
| voija | праслов’янська |
| во́ля | російська |
| вȍља | сербохорватська |
| vôl'a | словацька |
| vólja | словенська |
| волга | старослов’янська |
| vůle | чеська |
| Wille «воля» | ? |
| wollen «хотіти» | ? |
| velĕti «веліти» | ? |
ва́ре «чи можливо це»
іноді припускається, що укр. ва́ре разом із слц. vari походить від варува́ти, як п. wara «геть, стережись», з розвитком значення від застереження до сумніву, непевності, питання, а укр. ва́рко, ва́ркось походять безпосередньо від п. wara (Cranjală 417–419);
виводиться від рум. oáre «хіба, невже», джерелом якого є лат. *volet (=vult) «він хоче», споріднене з гот. wiljan «хотіти», лит. viliúos «сподіваюсь», укр. во́ля (Scheludko 128; Vincenz 14; Niţă-Armaş та ін. Romanoslavica 16, 92; Vrabie Romanoslavica 14, 178; Walde–Hofm. II 828–830);
не зовсім ясне;
ч. [vara(he)], слц. vari «хіба, мабуть»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ва́рі
«хіба»
ва́рко
«може, ймовірно»
ва́ркось
«тс.»
ве́ра
«мабуть»
ве́ре
«чи справді; невже»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| wiljan «хотіти» | готська |
| *volet «він хоче» (=vult) | латинська |
| viliúos «сподіваюсь» | литовська |
| wara «геть, стережись» | польська |
| wara | польська |
| oáre «хіба, невже» | румунська |
| vari | словацька |
| vari «хіба, мабуть» | словацька |
| ва́ре | українська |
| ва́рко | українська |
| во́ля | українська |
| vara(he) | чеська |
| ва́ркось | ? |
вели́кий
іє. *uel-/uol- «давити, оточувати; велика кількість»;
ѵеlікъ вважається формою займенникового походження, як і kolikъ, tolikъ, jelikъ (Ильинский Прасл. гр. 423), або пояснюється як утворення за аналогією до висо́кий, глибо́кий, дале́кий, широ́кий, тобто прикметників, що означають розміри (Machek ESJČ 682);
споріднене з тох. A wäl «князь, цар», тох. В walo «тс.», walke «тривалий», гр. Fἄλις «досить, достатньо», εἴλω, εἰλέω «тисну», лат. valēre «бути сильним», validus «сильний» і, можливо, з укр. велі́ти, во́ля;
псл. *velьjь «міцний, сильний, могутній», ѵеlікъ;
р. вели́кий, бр. вялі́кі, др. великъ, п. wielki, ч. veliký, velký, слц. veliký, vel’ký, вл. wulki, болг. вели́к, м. велик, схв. вȅликӣ, слн. vélik, стсл. великъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ве́леч
«щось дуже велике»
велиґда́н
«тс.»
ве́лий
велика́н
«велетень»
великдо́н
«велетень»
велике́нний
вели́кні
«велетні»
ве́ли́ко
«дуже багато, сильно»
велико́нний
великува́тий
великува́тка
«чимала; старша»
велицьо́зний
велицю́зний
ве́лич
велича́вий
велича́йко
«хвалько»
велича́йний
«хвастовитий»
велича́льний
велича́ти
величе́зний
величе́нний
вели́чень
«тс.»
величе́нький
вели́чество
величина́
величи́ти
величі́нь
вели́чний
вели́чник
«шанувальник»
вели́чність
вели́ччя
ве́льо
«багато»
до́великий
«підліток»
завели́кий
завелича́тися
«запишатися»
звелича́ти
«вихваляти»
звели́чувати
«тс.»
повели
«зробити більшим, ніж треба»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вялі́кі | білоруська |
| вели́к | болгарська |
| wulki | верхньолужицька |
| Fἄλις «досить, достатньо» | грецька |
| великъ | давньоруська |
| *uel-/uol- «давити, оточувати; велика кількість» | індоєвропейська |
| valēre «бути сильним» | латинська |
| велик | македонська |
| wielki | польська |
| *velьjь «міцний, сильний, могутній» | праслов’янська |
| вели́кий | російська |
| вȅликӣ | сербохорватська |
| veliký | словацька |
| vel'ký | словацька |
| vélik | словенська |
| великъ | старослов’янська |
| велі́ти | українська |
| veliký | чеська |
| velký | чеська |
| tolikъ | ? |
| jelikъ | ? |
| висо́кий | ? |
| глибо́кий | ? |
| дале́кий | ? |
| широ́кий | ? |
| A wäl «князь, цар» | ? |
| walo «тс.» | ? |
| walke «тривалий» | ? |
| εἴλω | ? |
| εἰλέω «тисну» | ? |
| validus «сильний» | ? |
| во́ля | ? |
| ѵеlікъ | ? |
ви́зволити
похідне утворення від іменника во́ля (пор. ви́вільнити від ві́льний);
наявність у слові складного префікса ви-з-, характерного переважно для західнослов’янських мов (пор. ч. vyzdobiti «багато оздобити», vyzdvihnouti, ст. vyzdvihati «підіймати», vyzískati «здобути», vyzraditi «зрадити», vyztužiti «зміцнити», vyzvěděti «вивідати»), робить імовірною думку (Шанский ЭСРЯ І 3, 224) про запозичення слова з польської мови;
р. вы́зволить, вызволя́ть, бр. вы́зваліць, вызваля́ць, п. wyzwolić, wyzwalać, ст. wywolić;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́звіл
визволи́тель
визво́льний
визво́льник
визволя́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вы́зваліць | білоруська |
| wyzwolić | польська |
| wyzwalać | польська |
| вы́зволить | російська |
| вызволя́ть | українська |
| вызваля́ць | українська |
| во́ля (пор. ви́вільнити від ві́льний) | ? |
| ви-з- | ? |
| wywolić | ? |
воли́ця «вільне поселення, слобода, слобідка»
пор. во́льниця, р. во́льница «вільні люди; самовільна оранка, захоплення сіножаті», п. wolnica «вільне поселення, слобода», теж похідне від wola «воля»;
похідне утворення від во́ля, паралельне до слобода́ «вільне поселення», утвореного від слобо́да/ свобо́да;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| wolnica «вільне поселення, слобода» | польська |
| во́льница «вільні люди; самовільна оранка, захоплення сіножаті» | російська |
| во́льниця | ? |
| wola «воля» | ? |
| во́ля | ? |
| слобода́ «вільне поселення» | ? |
| слобо́да | ? |
| свобо́да | ? |
во́ло
псл. *volo, *volje;
споріднене, очевидно, з нвн. schwellen «пухнути», двн. днн. дангл. swellan, дфриз. swella «тс.»;
іє. *(s)uel- «надиматися, пухнути»;
менш імовірні припущення про зв’язок з псл. ѵоlъ «віл» (Brückner 630) або з р. волды́рь (Меркулова Этимология 1967, 168–169; Ильинский ИОРЯС 23/1, 174–175);
р. ст. воль «опух, пухлина», бр. валлё «пташине воло», п. wól, wole, ч. vole, слц. hrvol’ «пташине воло; зоб (у людини)», схв. вȏља (вȏљка) «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вола́стий
во́ле
во́лє
вольовач
«зобата людина»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| валлё «пташине воло» | білоруська |
| swellan | давньоанглійська |
| swellan | давньоверхньонімецька |
| swellan | давньонижньонімецька |
| swella «тс.» | давньофризька |
| *(s)uel- «надиматися, пухнути» | індоєвропейська |
| schwellen «пухнути» | нововерхньонімецька |
| wól | польська |
| wole | польська |
| *volo | праслов’янська |
| ѵоlъ «віл» | праслов’янська |
| волды́рь | російська |
| воль «опух, пухлина» | російська |
| вȏља «тс.» (вȏљка) | сербохорватська |
| hrvol' «пташине воло; зоб (у людини)» | словацька |
| vole | чеська |
| *volje | ? |
| воль «опух, пухлина» | ? |
волонте́р
запозичення з французької мови;
φρ. volontaire «добровільний, доброволець» походить від лат. voluntārius, утвореного від voluntas «воля», що є похідним від дієслова volo «хочу», спорідненого з псл. *volja, укр. во́ля;
форма волонти́р, можливо, зумовлена впливом назв типу команди́р, кіраси́р;
р. волонтёр, ст. воленти́р, бр. валанцёр, п. wolontariusz, ч. слц. volontér, болг. волонте́р, волонти́р, м. волонте́р, схв. волòнтēр, слн. volonter;
Фонетичні та словотвірні варіанти
волонти́р
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| валанцёр | білоруська |
| волонте́р | болгарська |
| voluntārius | латинська |
| волонте́р | македонська |
| wolontariusz | польська |
| *volja | праслов’янська |
| волонтёр | російська |
| волòнтēр | сербохорватська |
| volontér | словацька |
| volonter | словенська |
| во́ля | українська |
| волонти́р | українська |
| volontér | чеська |
| з | ? |
| volontaire «добровільний, доброволець» | ? |
| voluntas «воля» | ? |
| volo «хочу» | ? |
| волонти́р | ? |
| команди́р | ? |
| кіраси́р | ? |
| воленти́р | ? |
воль «або -- або, як -- так і» (то)(то)] Ж
могло бути також утворене з займенникових елементів vo – того самого, що і в укр. [а-во́] «ось», р. во-т, а-во-сь, та le– того самого, що і в укр. a-ле, ле-м, п. le-cz;
у такому разі розділове значення «або – або» розвинулось у цієї вказівної за походженням частки при її повторенні так само, як і у вказівної частки то – – то;
неясне;
може бути результатом якоїсь особової форми дієслова voliti «воліти, хотіти», як хоч виникло з хо́чеш (від хоті́ти);
др. воле (частка) «ось; ану», воле – воле «або – або», стсл. волѥ «ану, ось, і от, чи не, хіба не»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
во́лі
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| воле «ось; ану» (частка) | давньоруська |
| le-cz | польська |
| во-т | російська |
| волѥ «ану, ось, і от, чи не, хіба не» | старослов’янська |
| а-во́ «ось» | українська |
| a-ле | українська |
| воле «або -- або» | українська |
| vo | ? |
| а-во-сь | ? |
| le- | ? |
| ле-м | ? |
| значення «або -- або» | ? |
| то | ? |
| то | ? |
| voliti «воліти, хотіти» | ? |
| хоч (від хоті́ти) | ? |
| хо́чеш (від хоті́ти) | ? |
повіли́ти «залишити»
неясне;
можливо, пов’язане з во́ля, звільни́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| во́ля | українська |
| звільни́ти | українська |
пові́льний «нешвидкий; тривалий; положистий; [помірний; вільний; нетісний (одяг)]»
пов’язане з во́ля (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
повільни́й
«тс.; поступливий, поблажливий»
спові́льнити
спові́льнювач
упові́льнити
упові́льнювач
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| во́ля | українська |
при́віль «користь, прибуток, достаток»
похідне утворення від во́ля;
пор. приві́лля «простір, роздолля; [достаток]»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
при́виль
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| во́ля | українська |
| приві́лля «простір, роздолля; [достаток]» | українська |
продово́льство
р. продово́льствие є похідним від заст. продово́льствовать «постачати продовольство, годувати (в організованому порядку)», утвореного за допомогою префікса про- від дово́льствовать «постачати потрібні предмети, головним чином харчі» (пор. дово́льство «достаток, матеріальна забезпеченість», дово́льствие (військ.) «утримання, обмундирування, провіант, харчі»), похідного від дово́льный, во́ля;
недавнє запозичення з російської мови;
болг. продово́лствие;
Фонетичні та словотвірні варіанти
продово́льчий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| продово́лствие | болгарська |
| продово́льствие | російська |
| дово́льствовать «постачати потрібні предмети, головним чином харчі» (пор. дово́льство «достаток, матеріальна забезпеченість», дово́льствие (військ.) | російська |
| дово́льный | російська |
| во́ля | російська |
удовля́ти «задовольняти, удовольняти»
можливо, результат спрощення форм удовольня́ти, удовольни́ти, похідних від во́ля;
не виключений зв’язок з др. довълѣти (‹ стсл. довьлhти «бути достатнім»), що також споріднене з во́ля, велі́ти;
р. [удовля́ти] «тс.; забезпечувати уволю», [удовли́ти] «тс.» (церк.) (Даль), бр. [удаўля́ць] «тс.» (Носович);
Фонетичні та словотвірні варіанти
удовли́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| удаўля́ць «тс.» (Носович) | білоруська |
| довълѣти (‹ стсл. довьлhти «бути достатнім») | давньоруська |
| удовля́ти «тс.; забезпечувати уволю» | російська |
| удовли́ти «тс.» (церк.)(Даль) | російська |
| довьлhти «бути достатнім» | старослов’янська |
| удовольня́ти | українська |
| удовольни́ти | українська |
| во́ля | українська |
| во́ля | українська |
| велі́ти | українська |
удово́лений
похідні утворення від прислівника дово́лі (‹ др. доволѣ), пов’язаного з во́ля;
Фонетичні та словотвірні варіанти
удово́лення
удово́лено
удоволи́ти
удоволя́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| доволѣ | давньоруська |
| дово́лі (‹ др. доволѣ) | українська |
| во́ля | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України