ВЛАСНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
вла́сний
запозичення з польської мови;
п. własny, własność постали, можливо, під впливом ч. vlastní «власний» (букв. «той, що перебуває під владою (vlast), у володінні»), але є дані й за те, що п. własny, własność поряд з włość, włościanin, відповідними до укр. во́лость, виникли самостійно, за досить поширеним зразком błogi : błagać, łomić : łamać, złocić : (wy)złacać i под;
р. заст. вла́сний, бр. уласны;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вивла́снювати
«експропріювати»
вла́сне
вла́сний
(1462)
вла́сник
вла́сність
властный
(1438)
привла́снювати
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
уласны | білоруська |
własny | польська |
własny | польська |
вла́сний | російська |
во́лость | українська |
vlastní «власний» (букв. «той, що перебуває під владою (vlast) | чеська |
włościanin | ? |
вла́сний | ? |
натще́се́рце
псл. *na tъšče sьr̥dьce, що складається з прийменника na «на», прикметника с. р. tъšče від tъščь «пустий, порожній» та іменника *sьr̥dьce «те, що міститься всередині (людського тіла)», власне «нутрощі»;
отже, первісне значення виразу – «на порожні нутрощі»;
бр. [нашчэ́серца], м. наште срце, схв. нȁште ср̏ца «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
наще́серце
нащо́серце
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
нашчэ́серца | білоруська |
наште | македонська |
*na | праслов’янська |
tъšče від tъščь «пустий, порожній» | російська |
нȁште «тс.» | сербохорватська |
na «на» | ? |
tъšče від tъščь «пустий, порожній» | ? |
*sьr̥dьce «те, що міститься всередині (людського тіла)» | ? |
власне «нутрощі» | ? |
при́ся́га
псл. prisęga, похідне від дієслова *prisęgti «присягти», власне «доторкнутися до предмета, яким присягали», утвореного за допомогою префікса pri- «при-» від *sęgti «сягти»;
менш обґрунтованим є припущення (Machek ESJČ 535) про вторинне походження праслов’янського *-sęg(ti) у *prisęgti – з первісного *-seik-, що зіставляється з лит. síеkti «сягати», saikìnti «приводити до присяги»;
р. прися́га, бр. пры́ся́га, др. присяга, п. przysięga, ч. přísaha, слц. prísaha, вл. přisaha, нл. pśisega, схв. при̏сега, слн. priséga, стсл. присѧга;
Фонетичні та словотвірні варіанти
присяга́ння
присяга́ти
прися́глий
«присяжний»
присягну́ти
присягти́
при́ся́жний
прися́зство
«присяга»
присячи
«присягти»
присяшти
«тс.»
сприсяга́тися
«таємно змовлятися»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
пры́ся́га | білоруська |
přisaha | верхньолужицька |
присяга | давньоруська |
síеkti «сягати» | литовська |
pśisega | нижньолужицька |
przysięga | польська |
prisęga | праслов’янська |
прися́га | російська |
сега | сербохорватська |
prísaha | словацька |
priséga | словенська |
присѧга | старослов’янська |
přísaha | чеська |
*prisęgti «присягти» | ? |
власне «доторкнутися до предмета, яким присягали» | ? |
pri- «при-» | ? |
*sęgti «сягти» | ? |
*-sęg(ti) | ? |
saikìnti «приводити до присяги» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України