БАЯТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. bajati;

споріднене з дінд. bhánati «говорить», sabhā «збори», лат. fārī «говорити», гр. φημί (дор. φᾱμί) «говорю». вірм. ban «слово, мова», пн.-фриз. bālen «говорити», дангл. bōian «хвалитися»;

з іє. *bhā-;

невірно пов’язується (напр., Sławski І 25; Шанский ЭСРЯ І 2, 65) з лит. bóti «звертати увагу», яке походить від п. dbać чи бр. дбаць і не має приписуваного йому іноді при перекладі значення «питати»;

р. ба́ять «говорити», бр. [ба́иць] «говорити, базікати, плести нісенітницю», др. баяти «розповідати байки; чарувати», п. bajać «розповідати казки; базікати, вигадувати», ч. bájiti «розповідати казки», ст. báti, baju «тс.», слц. báj «міф», bájka «байка», вл. заст. bać «розповідати казки, говорити нісенітницю», нл. bajaś «базікати, розповідати казки», болг. ба́я «замовляю, ворожу», м. бае, схв. бȁјати «тс.», слн. bájati «базікати, заклинати, ворожити, пророкувати», [bajúlje] «якісь дитячі пісні», стсл. багати «розповідати байки, замовляти, заворожувати, заклинати»;

афективне утворення, пов’язане з ба́яти, можливо, вже праслов’янське (псл. *bajьda, як *voržьda, стсл. вражьда.– Slawski I 25;Machek ESJČ 42; ЭССЯ 1, 140–141; Sadn.– Aitz. VWb. І 116–117.– Див. ще ба́яти;

n. [bajdać] «розповідати», bajda «вигадка, байка», ч. [bajdat] «базікати»;

очевидно, складне утворення з основ слів ба́яти і дури́ти (див.);

n. [bajdura] «плетун»;

неясне;

можливо, пов’язане з [ба́йла] «ворожбит», р. [ба́йло] «базіка», похідними від ба́яти;

може розглядатись і як результат контамінації слів [байта́ло] «нероба, волоцюга» і вайло́ «тюхтій, телепень»;

складне утворення від основ дієслова ба́яти «розповідати, ворожити» і прикметника др. мудьныи «повільний», пов’язаного чергуванням голосних з р. ме́дленный «повільний»;

первісне значення «такий, що повільно говорить»;

афективне утворення від ба́яти «розповідати», близьке до [ба́йдати];

похідне утворення від дієслова ба́яти «розповідати», можливо, аналогічне до р. пла́кса;

псл. bakati «балакати»;

похідне утворення від іє. *bhā«розповідати, говорити», паралельне до дієслова ба́яти;

р. [ба́кать] «балакати, розмовляти», [баку́лить] «тс.», [ба́ка] «балакун, оповідач», [баку́лы] «пусті слова, плітки, чутки», бр. [ба́каць] «теревенити; повільно говорити, запинаючись читати», п. ст. bakać «гукати, звати, лаяти», ч. bakati «сварити, нацьковувати», [bákat] «теревенити», схв. ст. bakati «кричати; лаяти»;

запозичення з французької мови;

фр. banal «звичайний, банальний», яке спочатку означало «належний сюзеренові», потім «спільний для жителів села», потім «загальний, без оригінальності», походить від франк. ban «відозва сюзерена до жителів (зокрема, для створення війська)», спорідненого з двн. ban «наказ, заборона», псл. bajali «мовити», укр. ба́яти;

р. бана́льный, бр. бана́льны, п. вл. banalny, ч. banální, слц. banálny, болг. м. бана́лен, схв. бàнāлан, слн. banálen;

запозичення з польської мови;

n. banita «вигнанець», bannita, banit, bannit, bandyta «тс.» через іт. ст. bandito «вигнанець», похідне від bando «оголошення; вигнання з країни», пов’язується з нвн. Bann «вигнання», двн. ban «наказ або заборона під страхом кари», спорідненим з лат. fāri «говорити», псл. bajati, укр. ба́яти;

сюди ж, очевидно, укр. бари́ти «затримувати» (первісно «забалакувати»), слц. bár, bárs (частка і сполучник) «хоч, хоч би», болг. бар, баре́, ба́ри, баре́м, бари́м «принаймні, все-таки, хоч би», не́баре «немов», м. бар, барем «хоч (би), принаймні», схв. бȁрем, бȃрем «тс.»;

утворення з суфіксом -r- від іє. *bhā-, того самого, що і в ба́яти, бала́кати та ін;

р. бр. та́ры-ба́ры, слн. bȃrati «питати»;

залишок псл. bariti «говорити, балакати», спорідненого з ба́ри, похідного від іє. *bhā-, того самого, що і в словах ба́яти, бала́кати та ін;

значення розвивалось так: «балакати – забалакувати – затримувати розмовами – затримувати»;

непереконливими є спроби пов’язання з коренем by-, тим самим, що в бути (Mikl. EW 26), зокрема з його [різновидом у слові ба́вити (Ильинский РФВ 62, 251–253), або з схв. забòравити «забути», псл. variti «іти вперед» (Trubačev, ZfSl 3, 671), як і з р. ба́рин «пан» (Даль І 49; Краўчук Белар. лінгв. 4, 68).– Мельничук Этимология 1967,60.– Див. ще ба́ри, ба́яти;

р. [бари́ть] «затримувати», бр. [бары́ць] «тс.»;

запозичення з російської мови;

р. бая́н є недавнім результатом перенесення на інструмент імені давньоруського співця Бояна, пов’язаного, очевидно, з бои «бій» і пізніше зближеного з баяти «розповідати» (інакше Менгес 80–82);

бр. бая́н, п. bajan «тс.»;

псл. besěda, утворене з прислівника bez «зовні» і іменника sěda «сидіння»;

первісне значення – «сидіння надворі», пізніше «зібрання», «розмова» і т. д;

вважається також (Rozwadowski RSl 2,104–105; ЭССЯ 1,211 – 212) спорідненим з дінд. bhasád- «зад» (‹*«сидіння»);

помилковим було тлумачення початкового бе- як префікса, відповідного лит. be- в дієсловах тривалого виду (Брандт РФВ 21, 207; Погодин РФВ 39, 3), а також пояснення слова бе́сіда як похідного від гіпотетичної форми кореня *bes- (‹*bhes-) «розмова, звуки», нібито того самого, що і в словах ба́яти, ба́йка та ін. (Горяев 17; Ильинский РФВ 62, 237–239; Brückner 26–27);

запозиченнями з слов’янських мов є лит. [besieda], уг. beszéd «мова, бесіда»;

р. болг. бесе́да, бр. бясе́да «бенкет; [бесіда]», др. бecѣдa «місце для сидіння; розмова», п. biesiada «бенкет», ч. слц. beseda «дружня розмова; зібрання для розмови», ч. besídka «альтанка», слц. besiedka «тс.», вл. bjesada «розмова, товариство співрозмовників», болг. бесе́дка «альтанка», м. беседа «розмова», схв. бе́седа «промо ва, проповідь», слн. beséda «слово, розмова, мова, обіцянка», стел. ЕЕСѣда «слово, розмова»;

запозичення з старослов’янської мови;

стсл. влъхвъ «маг», як і болг. влъ́хва «розбійник; ворожбит», слн. vȏlhva «чарівниця», вважається пов’язаним з етимологічно неясним дієсловом влъснѫти «бурмотати» (власне український відповідник мав би звукову форму *вовхв, пор. близькі до цього др. въшвити, въшебныи);

пор. семантичні паралелі стсл. балии «знахар, лікар» і ба́яти «говорити», стсл. врачь «знахар, лікар» і р. врать, ворча́ть, укр. шепту́н, шепту́ха і шепта́ти, шепоті́ти;

очевидно, пов’язане з схв. ст. бобонити «шуміти», бабòњати «базікати», що пояснюється як звуконаслідувальне утворення або пов’язується з [ба́яти] «розповідати; ворожити», р. ба́ять, іє. *bhā-;

виведення від bobo «страховище» (Brückner 643), як і зведення до основи bon (‹mon-) «мислити» (Machek ESJČ 58–59), позбавлене підстав;

р. [забобо́ны], бр. забабо́ны, п. zabobon, ч. [zábobon(ka)] «вигадка, повір’я», bobonek «знахарство», слц. [zábobonky] «забобони», bobona «повір’я», babona «тс.»;

похідне утворення від ба́яти «розповідати, ворожити»;

пор. [обая́ти] «обворожити, зачарувати», р. [оба́ять (оба́ить)] «обманути краснобайством», [обая́ть] «очаровувати, заворожувати»;

щодо форми може бути результатом зближення з [баля́сник] «балакун» або з [переле́сник] «спокусник; біс, що літає до жінки», яке, можливо, вплинуло і на значення слова;

запозичення з латинської мови;

лат. fābula «оповідання, байка, історія» пов’язане з fārī «говорити, сказати, пророкувати», спорідненим з псл. bajati, укр. ба́яти;

р. бр. болг. м. схв. фа́була, п. слц. fabula, ч. fabule, вл. fabla, слн. fábula;

запозичення з латинської мови;

лат. fātum «слово (воля) богів; доля; смерть» пов’язане з fārī «мовити, оповідати», спорідненим з псл. bajati, укр. ба́яти, ба́йка;

р. бр. болг. схв. фа́тум, п. fatum, ч. слц. слн. fátum;

запозичення з грецької мови;

гр. φωνή «звук, голос», φημί «кажу, говорю» споріднені з лат. fārī «говорити», fāma «чутка», вірм. ban (род. в. bani) «вчення, слово», дінд. bhánati, псл. bajati «говорити, мовити», укр. ба́яти;

гр. φωνή зіставляється також зі стсл. звонъ, р. звон, укр. дзвін, алб. zë «голос», що походять з іє. *g̑hu̯on- (Frisk II 1009–1010);

р. бр. фон «тс.», п. fоn «одиниця виміру інтенсивності звука», слц. слн. fón «тс.»;

пов’язане з [ба́яти] «розповідати», бай-бай (приспів колискової пісні);

запозичення з латинської мови;

лат. professio «вияв; офіційне оголошення, заява; офіційно зазначене заняття, професія» пов’язане з дієсловом prоfiteor «відкрито заявляю, оголошую; називаю своєю спеціальністю», утвореним за допомогою префікса pro- «(у)перед» від дієслова fateor «визнаю; висловлюю», пов’язаного з fārī «говорити», fābula «переказ; фабула, сюжет», спорідненими з гр. φημί «говорю», псл. bajati, укр. ба́яти;

р. профе́ссия, бр. прафе́сія, ст. професия (XVII ст.), п. profesja, ч. profese, слц. profesia, вл. profesija, болг. профе́сия, м. професиjа, схв. профѐсиjа, слн. profesíja;

результат злиття сполучників ба та і (й);

власне українське складне утворення, структура якого тлумачиться як об’єднання наказового способу дієслова бай «говори» і дуже (Фасмер І 107);

це тлумачення підтверджується вживанням байдуже з прийменником про (мені про це байдуже і под.);

р. [ба́йду́же], n. [bajduże] (з укр.);