ГИДА — ЕТИМОЛОГІЯ

;

протилежне значення в південнослов’янських мовах розвинулося, можливо, як наслідок табуїстичного вживання відповідних слів,– щоб не зурочити: «робити гидким» зам. «прикрашати, робити привабливим», «гидота» зам. «окраса, оздоба» і под;

первісне значення іменника – «те, що викликає відразу, огиду», звідки первісне значення дієслова «викликати відразу, огиду», «гидувати»;

у такому разі споріднене з дінд. gūtha- «кал» (з тим самим вокалізмом);

іє. *g^uūdh-/*g^uō(u)dh-, де -dh-,– можливо, лише детермінант;

псл. gydъ (gyda), gyditi з паралельними формами gyzdъ, gyzda, з тим самим коренем, що й у псл. gadъ. (укр. гад);

;

р. [гид] «гад», [ги́дить], бр. гі́дзіць «викликати відразу; нудити», п. ст. gid «огида; огидна людина», [gizd] «огида», [giździć] «бруднити; соромити», ч. hyzditi «чорнити, псувати», ст. hyzd «бридкість», [hyzda] «огида», слц. hyd «свійська птиця; [паразити (воші, блохи, блощиці)]», вл. hidźić «відчувати відразу, ненавидіти», hida «ненависть», болг. ги́здя «прикрашаю, оздоблюю», ги́зда «красуня; кокетка; модниця», м. гизди «оздоблює, прикрашає», схв. ги́здати «прикрашати, добре одягати», ги́зда «окраса, оздоба; пиха; модниця», слн. gízdav «дженджуристий, такий, що любить добре одягатися»;

пов’язувалось також (Machek ESJ Č 302; Recherches 16–17) з лит. kùšti «рушити», ч. ksenec «молоді плазуни; мальки»;

деякі дослідники вважають псл. *gъzъ звуконаслідувальним (Boranić Рад Југосл. акад. 178, 27; Kořínek LF 58, 150);

непереконливе зіставлення (Ильинский ИОРЯС 9/2, 279–282) з псл. *gydь, *gyzdь, *gyža, *guzь, укр, гид, гижки, гузка, а також пов’язання (Потебня РФВЗ, 103) з псл. *gvozdь, укр. гвіздо́к;

безсумнівними відповідниками до псл. [*gъzъ (*gyz-)] є тільки лит. gūžeti «поспішати, бігти юрбою», (пор. п. [gzi] «швидко летить»), [guža] «купа комах», [gužuls] «рій мурашок, комах»;

в українську мову запозичене з польської, на що вказує наявність звука ґ відповідно до псл. g;

псл. (пн.) [*gbzъ (*gyz-)I;

п. giez, бр. гіз, нл. gizkaś;

запозичення з французької мови;

фр. guide «гід, провідник» запозичене з італійської або провансальської мови;

іт. пров. guida «тс.», в свою чергу, походить, очевидно, від франк. *wîtan «показувати, знати», спорідненого з дангл. wit «бачити», псл. viděti, укр. ви́діти;

р. болг. гид, бр. гід, п. gid;